Анастасія НіколаєнкоІсторія філософії часто сприймається як історія чоловіків — від Сократа й Аристотеля до Канта та Гегеля. Однак жінки також зробили величезний внесок у розвиток цієї галузі. Їхня боротьба за право мислити, писати й бути почутими не лише частина історії філософії, але й важливий урок про те, як можна долати гендерні бар’єри у суспільстві.
Але, попри дискримінацію, філософині завжди знаходили способи долучитися до наукових ідей. Навіть у XX столітті жінки боролися за визнання в академічному світі, де домінували чоловіки.
Гіпатія Александрійська (IV–V ст.)
Гіпатія — одна з перших жінок-філософів у західній традиції, яка здобула славу завдяки освіченості, викладацькій майстерності та науковими працями. Вона була дочкою відомого математика Теона Александрійського і здобула освіту, що охоплювала філософію, математику та астрономію.
Гіпатія надихнула багатьох мислителів і науковців, зокрема таких, як Джордано Бруно, який захоплювався її боротьбою за наукову істину, та Карла Сагана, який згадував Гіпатію як символ свободи думки у своїй книзі «Космос». Її життя і спадщина також вплинули на сучасних феміністок і письменниць, таких як Маргарет Етвуд, яка називала Гіпатію джерелом натхнення для своєї роботи про жіночу емансипацію.
Як викладачка Александрійської школи Гіпатія популяризувала неоплатонізм — філософське вчення, що поєднувало платонівські ідеї з містицизмом. Вона пояснювала і розвивала праці таких видатних мислителів, як Платон, Аристотель та Птолемей, створюючи математичні коментарі, які стали важливим джерелом для науковців Середньовіччя. Її роботи охоплювали питання астрономії, алгебри та геометрії.
Гіпатія була символом раціонального мислення і прагнення до знань. На жаль, її життя трагічно обірвалося: у 415 році вона стала жертвою релігійного конфлікту між християнами і язичниками, що розгорівся в Александрії. Її жорстоке вбивство фанатичним натовпом стало символом боротьби науки та розуму проти фанатизму й нетерпимості.
Христина Пізанська (XIV–XV ст.)
Христина Пізанська — перша професійна письменниця Європи, яка змогла досягти успіху у світі, де жінкам зазвичай відмовляли в інтелектуальній незалежності. Після смерті чоловіка Крістін залишилася самотньою матір’ю трьох дітей і була змушена шукати засоби для існування. Вона обрала шлях літератури, який став її інструментом для боротьби за рівність.
Симона де Бовуар, авторка «Другої статі», називала «Місто дам» одним із перших феміністичних текстів і джерелом натхнення для своїх досліджень про роль жінок у суспільстві. Англійська письменниця Джордж Еліот у своїх творах також часто показувала сильних, інтелектуальних жінок, беручи за приклад Христину Пізанську.
Книга «Місто дам» (Le Livre de la Cité des Dames, 1405) — це алегорія, у якій жінки зображені як будівниці ідеального міста, де панують справедливість і рівноправність. У цій праці Крістін критикує чоловічі упередження проти жінок, які переважали в літературі та суспільстві Середньовіччя, і підкреслює внесок жінок у розвиток культури, науки та політики.
Крістін також захищала жінок від звинувачень у моральній слабкості та закликала до переосмислення їхньої ролі в суспільстві.
Її твори містили сміливі ідеї для свого часу: вона закликала до освіти для жінок і наголошувала на їхньому праві на гідне життя.
Діяльність і творчість зробили Христину символом боротьби за права жінок і голосом тих, кого протягом століть позбавляли можливості говорити. Вона стала однією з перших жінок в історії, які відкрито висловлювали свої ідеї у літературній формі, закладаючи фундамент для майбутніх феміністичних рухів.
Мері Волстонкрафт (XVIII ст.)
Мері Волстонкрафт — одна з найяскравіших фігур доби Просвітництва. Вона стала першопрохідницею у боротьбі за жіночі права, написавши працю «Захист прав жінок» (A Vindication of the Rights of Woman, 1792), яка вважається одним із перших феміністичних маніфестів. У цій книзі Волстонкрафт аргументувала, що жінки мають право на таку ж освіту, як і чоловіки, адже лише освічені жінки зможуть виховувати освічене та моральне суспільство.
Вірджинія Вулф — відома письменниця і феміністка у своїй есеїстиці часто зверталася до ідей Волстонкрафт, наголошуючи на важливості освіти й економічної незалежності для жінок.
Волстонкрафт підкреслювала, що жінок несправедливо прирікають на роль декоративних супутниць чоловіків. Вона вважала, що суспільство може досягти прогресу лише тоді, коли жінки матимуть змогу розвивати свій розум і здібності на рівні з чоловіками.
Її життя також було прикладом боротьби із соціальними стереотипами: Мері обирала шлях незалежності, який був рідкісним для жінок того часу. Вона писала на теми політики, моралі та освіти, закликала до рівності статей і виступала проти інституційних обмежень, накладених на жінок.
Хоча за життя Волстонкрафт зіткнулася із суспільним осудом, її ідеї значно випередили час і лягли в основу сучасного феміністичного руху. Сьогодні вона залишається джерелом натхнення для тих, хто прагне рівності та справедливості.
