Cольний євротріп: Як проїхати 7 країн за $100

Оксана Кузьменко, співзасновниця НУО «Гроно ініціатив» у Тернополі, організаторка проекту «Клуб жіночої самооборони», а також авантюристка, мандрівниця та журналістка, розповідає про свою захоплюючу подорож автостопом та дає цінні тревелхаки для тих, хто надихнувся її прикладом.

Одного разу я вже описувала свій соло-похід в гори восени. Тепер до скриньки мого досвіду можна покласти ще одне маленьке шаленство — подорож країнами Європи автостопом у зимовий період. За 10 днів я побувала у Румунії, Сербії, Хорватії, Італії, Словенії, Австрії та Угорщині. Бюджет на всю поїздку склав 100 доларів. Оскільки я повернулася живою, цілою та неушкодженою, то вважаю себе такою, яка має право давати поради та ділитися лайфхаками.

Думаю розпочати з найпоширеніших запитань, які лунали до/під час/після мандрівки:

Ти сама подорожуєш і тобі не страшно?

Страшно. Дуже страшно. Особливо мені страшно ходити вулицями рідного міста, коли на тебе в будь-який момент може впасти балкон, а на тротуар, по якому йдеш, може заїхати п’яний водій і це теж нічим хорошим не закінчиться. Для себе я зрозуміла, що якщо я можу вижити в Україні з гопніками у підворіттях і неадекватами по сусідству, то вже якось дам собі раду в Європі. До речі, багато хто казав, що треба їхати з другом/подругою для більшої безпеки. Але, на мою думку, компанія — це взагалі не гарантія безпеки і не аргумент. У будь-якій ситуації та країні треба покладатися лише на себе. До мене причепився п’яничка на вокзалі Чопа (коли повернулася в Україну), якраз в той момент, коли я сиділа і говорила зі своїм випадковим попутником. Тому подорожувати не страшно, страшно прожити життя не подорожуючи.

Це, напевно, дуже дорого?

Є купа подорожувальників, які не витрачають грошей взагалі і для своїх потреб заробляють, наприклад, миттям посуду у ресторанах. У мене все-таки був бюджет: $100 на 10 днів мандрівки. Не густо, але вистачило, щоб пересуватися по містах на громадському транспорті, випити кави та з‘їсти фаст-фуд, коли каучсерфери не годували.

Де житимеш?

Ночувала я у каучсерферів і один раз у родичів у Будапешті. Couchserfing (каучсерфінг) — це такий сервіс, коли ночуєш у когось вдома безкоштовно. Якщо у твого хоста (приймаючої сторони) є настрій, то можна піти разом дивитися місто або навіть тусити всю ніч. Розраховувати, що всі каучсерфери нагодують — не варто, деколи пропонують лише чай. Тому мінімальний бюджет та снеки з собою (сухофрукти, горіхи, сало) треба мати обов’язково. Подорож 80-го рівня — це коли ти ночуєш у своєму наметі, миєшся у прихистках і їсиш у благодійних їдальнях разом з безпритульними.

Яка мета всього цього?

Люди, зазвичай, хочуть почути про якусь благородну та високоморальну мету подорожі: типу, подорожуєш і збираєш гроші для дітей-сиріт чи на церкву адвентистів сьомого дня. Але моя мета була більш прозаїчною: подивитися, як живуть європейці не через вікно туристичного автобуса, а через спілкування з людьми під час автостопу та ночівлі у місцевих мешканців.

Навіщо подорожувати взимку?

Люди не могли зрозуміти, як можна подорожувати зимою, бо ж холодно. На жаль, разом зі мною на територію Румунії прийшов циклон «Звір зі Сходу» і супроводжував мене аж до кінця мандрівки. Проте, у зимових мандрах я бачу також і плюси. По-перше, немає липкої спеки (як влітку), по-друге, немає комарів та інших набридливих комах, по-третє, практично немає туристів і всі принади міст можна роздивитися без натовпів та шуму. Із мінусів: швидко темніє, що не дуже сприяє автостопу; за вікном авто — той самий похмурий пейзаж, як і в Україні; можна довго стояти і чекати на стоп, при тому добряче промерзнути. Я вирішила не зважати на мінуси і насолоджувалася тим, що мені приготувала доля.

До речі, про приготування. Я вирішила їхати в мандри спонтанно, але готувалася все-таки ретельно.

Що класти у наплічник?

1. Спальний мішок зимовий. Знадобився два рази. Через невдалий стоп до Будапешту довелося ночувати на заправці. Хлопці виділили мені шматок простору на підлозі у каптьорці.
2. Газовий пальник. Не знадобився жодного разу, але мені було набагато спокійніше. У мандрівці, коли залежиш від багатьох невідомих факторів та удачі, варто мати переносну кухню.
3. Набір із сушених супів. Власне, саме їх я мала б готувати на пальнику. Використала лише два пакетики, проте готувала на кухні.
4. Одяг, білизна, шкарпетки, рушник. Взяла три кофти і пожалкувала. Мала дві пари штанів і термобілизну. Саме вона захищала від холоду і служила також піжамою.
5. Аптечка. Усе стандартно: пігулки від усього можливого і неможливого, бинт, знеболююче, прокладки, пластирі, виріб #1 і Постінор.
6. Ніж складений. Щоб сало різати тонко і так… про всяк випадок.
7. Косметичка. Мінімальний набір для наведення марафету: гребінець, дзеркальце, помада, шампунь в пакетиках, бритва, крем зволожувальний, салфетки.
8. Подаруночки хостам на згадку про себе.

Звісно, дрібничок було більше, але найголовніше в подорожі — це закордонний біометричний паспорт, страховий поліс (я брала базовий), гроші (трохи готівкою і кредитка про всяк випадок), смартфон, зарядка, павербанк. Ці речі я носила в герметичній упаковці на шиї. Окремо для дрібниць мала сумку-бананку, а в наплічник нічого цінного не клала взагалі. Рекомендую зробити ксерокопії всіх документів і виписати на папір номера телефонів найрідніших людей, номера посольства України у відвідуваній країні та адреси каучсерферів.

Мобільні додатки

Корисними у моїй мандрівці були також і додатки, такі як MapsMe, Couchsurfing, Facebook (Messanger), Viber, WhatsUp.

1. MapsMe — це карти місцевості офлайн. Однак перед мандрівкою потрібно завантажити ці мапи, використовуючи Wi-Fi. Можна шукати не лише назви вулиць, а й назви магазинів, туристичних пам’яток, автобусних станцій.
2. Каучсерфінг — сервіс для пошуку хостів, в яких можна переночувати. Попередньо краще знайти 2-3 варіанти в одному місті, бо деколи хости підводять. У мене така ситуація була із хостом із Загреба. Проте новий хост виявився найкращим за всю мандрівку.
3. Месенджери різного штибу — для комунікації

Поради щодо автостопу

1. Деколи люди кажуть, що є сприятливі країни для автостопу, а є несприятливі. За власними спостереженнями, хочу зазначити, що Румунія, Хорватія, Словенія, Австрія були найсприятливішими для автостопу, а от Сербія та Угорщина — найтугішими. Мої слова підтвердили декілька друзів, які теж стопили годинами на території цих держав.

2. Стопити краще на заправках, які знаходяться за межею міста. Не чекати на трасі годинами, а підходити до водіїв і запитувати.

3. Табличка із назвою міста допомагає, коли до того міста залишається доїхати 100 км максимум. На довші відстані можна спиняти машини просто рукою.

4. Коли водії питають, чи не страшно їздити самій, то я завжди кажу: «Не страшно, бо мені зупиняються лише добрі люди. Такі як ви!» Ну і, звісно, посміхаюся.

5. Коли водії хочуть говорити — підтримуйте розмову. Коли не хочуть, то вони просто роблять музику гучніше. Але, повірте, це радше рідкість. Говорити хочуть майже всі, навіть якщо вони не володіють англійською.

6. Під час мандрів дуже загострюється інтуїція і ти стаєш уважнішою до деталей. Був лише один раз, коли до мене на заправці підрулив стрьомний тіпок з непристойною пропозицією, але пішов він дуже далеко. Головне — чітко озвучити свою позицію, дивлячись в очі співрозмовнику. Спрацьовувало в усіх моїх випадках.

Використовуючи автостоп та каучсерфінг, я побувала у таких містах: Клуж-Напока, Тімішоара (Румунія), Белград (Сербія), Загреб, острів Пашман (Хорватія), Трієст (Італія), Любляна (Словенія), Відень (Австрія), Будапешт (Угорщина). Ні про що не жалкую і раджу відкинути свої страхи тим, хто не може наважитися на подорож. Пакуйте наплічник і вперед!

— Читати також: От перемены мест: Как на нас влияют путешествия