WoMo-книга: Знову вільна

Як реагувати на запитання, чому завершилися ваші стосунки? Що робити, якщо не буде з ким піти на вечірку або ніяк не скидатимуться зайві кілограми, коли вже настав час для нових побачень? Як не втратити віру в себе та людей після розлучення? На ці та інші запитання вам допоможе знайти відповіді відома письменниця та телеведуча Тамзен Фадаль у свїй книжці «Знову вільна», яка є путівником від завершення шлюбу до нового життя, а також нових стосунків, якщо ви все-таки вирішите, що їх хочете.

Публікуємо уривок з книжки.

Спершу щасливе вільне життя, а потім — тривале та щасливе життя

Надворі був травень 2012 року. Розкішний мангеттенський вечір. Не надто спекотний і не надто холодний. Я була на майданчику на даху готелю Gansevoort Hotel  — приїхала на вечірку свого каналу. Звідти було видно місто з усіх ракурсів. Коли сонце почало сідати, воно стало прекрасним пейзажем, спокійною оазою серед урагану колотнечі, яким стало моє життя. Подробиці мого розлучення саме засвітились у таблоїдах. Я не надто воліла натрапити на неминучі багатозначні погляди, співчутливе бурмотіння, а особливо — нетактовні запитання колег і стурбованість друзів по роботі, тож сумнівалася, чи слід мені взагалі відвідувати цей захід. І все ж я поїхала. Роз’їхавшись із чоловіком, я хутко вирішила, що спробую говорити «так» усьому.

Я ходила вечіркою, затаївши гнів. Повторювала собі: «Я це можу». Статті вийшли та зникли, а я досі стою, хай і на нетвердих ногах. Я журналістка, а моє розлучення — несвіжа новина. Вперед і вгору. Я запхала до свого мозку весь шаблонний позитив, на який здобулася, і відмежувалася від свого смутку. Тоді підвела очі й побачила, що переді мною стоїть колишній знайомий по роботі, схожий на ведмедя ґризлі й трохи напідпитку.

Ми знали одне одного вже кілька років, хоча мені він не надто подобався, і я йому теж. У цьому середовищі мені геть не хотілося з ним перетинатись. Я нагородила його тією напівусмішкою, якою обдаровують тих, кому нема бажання всміхатись, і сказала: «Привіт». Він не промовив ані слова. Він, схожий на вежу, чолов’яга шість футів три дюйми заввишки, від якого навіть у найтверезішому стані тхнуло шотландським віскі й дуже часто смерділо брутальністю людини, якій є що доводити, без жодного слова розвів руки та обняв мене, міцно притиснувши до грудей. Сказав він лиш одне: «365 днів по тому все буде інакше. Пам’ятай про це». З-поміж усіх співчутливих усмішок і численних сказаних під носа «дуже прикро» його слова зворушили мене найбільше. Я згадую їх щоразу, коли намагаюся подолати нову перешкоду, проблему чи чергову перепону. «365 днів по тому все буде інакше». Цей чоловік мені й досі не до вподоби, та я все одно навіки вдячна йому за пораду.

Найперше — довіряйте собі. Знати, кому можна довіряти, важливо, але важливо й не звертатися за порадами до людей, які мають конфлікти інтересів, особисті плани чи, навпаки, є надто добрими, щоб висловлювати хоч якусь критику. Мої друзі й рідні були аж занадто милі. Власне кажучи, більшість найближчих мені людей хотіли, щоб мені стало краще на душі, тож тримали язики за зубами тоді, коли мали просто волати мені про те, що я виробляю із собою в них на очах. Як я довідалася, переходячи у становище знову вільної, мені важливо мати більше, ніж одного об’єктивного порадника. Мій брат частенько жартує, що я люблю проводити опитування, з’ясовуючи, що робити, коли в  моєму житті виникає дилема. Навіть коли мій шлюб добігав кінця, я весь час питала найближчих собі рідних і друзів: «Що мені робити?», «Я можу це виправити?», «Чи буду я успішною сама по собі?», «Це я винна?»

Мені пощастило: є люди, що знають мене дуже добре і знають про мою схильність ставити запитання, на які можу відповісти лише я сама. Рекомендую вам, ідучи далі, оговтуючись від розриву стосунків і перетворюючись на нову жінку, шукати відповідей на ці запитання всередині. Оточуйте себе людьми, яким можете довіряти, та передусім довіряйте самій собі. Лише ви можете доправити себе до наступного місця, у якому вам судилося побувати.

Ви — це не ваш сімейний стан

Це звучить доволі просто, та навіть у наш неймовірно просунутий час люди продовжують лякатися слова «розлучення». Так мої бабусі й дідусі говорили про рак  — «слово на “р”». Дехто його досі називає «словом на “р”», особливо люди на «п», тобто пари. Багато людей, що належать до пар, не надто люблять слухати про розлучення. Їм не можна ставити це на карб. Я досі не надто люблю про нього слухати, але тут ідеться про вас і про те, як зробити так, щоб ваше «р» вас не визначало.

Коли одній моїй подрузі вперше довелося відповідати на запитання про стосунки у бланку в кабінеті лікаря, вона завмерла. Вона вже пережила розрив стосунків і розповідала мені, чого очікувати. «Я не могла примусити себе позначити пункт “розлучений/-а”,— згадує вона.— Я не була тією, ким себе вважала. Я побігла до дамської кімнати й добряче поплакала». Відколи Лора побувала в кабінеті того лікаря, минув не один рік, і зараз вона належить до стабільної, щасливої пари, і саме це допомагає їй згадувати ті перші дні після розлучення з великою ніжністю: тепер вони для неї позаду.

Пам’ятайте це. Ви  — не категорія. Незаміжня. Розлучена. Вдова. Ви  — не статистика. Ви  — людина, яка невдовзі розпочне життя в абсолютно новій динаміці та абсолютно нові стосунки із собою. Якщо ви до цього ще не дійшли, то не страшно, але знайте, що до цього дійдите. Я пам’ятаю той день, коли мій чоловік виїхав із нашої квартири. Усі до одного предмети в нашому колись спільному просторі нагадували мені про якусь подію, якусь мить, якийсь час, коли ми були щасливі. Тоді я не могла уявити себе окремим «я» замість «ми».

Мені довелося звикати до цього година за годиною, а  тоді  — день за днем. Ба більше. Якщо вже зовсім чесно, я довго відмовлялася вірити в те, що ми розходимося й розлучаємося не тому що ми були такі щасливі разом, а  тому що мені було страшенно лячно знову стати вільною. Мені було важливо усвідомити: сьогодні я вже не буду в тому становищі, у якому перебувала два роки тому.

Як повернути собі впевненість

ДАЙ СВОЄ ВИЗНАЧЕННЯ ВПЕВНЕНОСТІ.

Почуття самоповаги, гідності та любові до себе, що дає змогу відчувати зв’язок із іншими, а також почуватися привабливою, симпатичною, люблячою та успішною як людина і як жінка.

ЯКИМ ЧИНОМ НИЗЬКА ВПЕВНЕНІСТЬ У СОБІ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ В НЕЩОДАВНО РОЗЛУЧЕНИХ ЖІНКАХ?

Скорбота за стосунками чи сум за колишнім. Відчуття пригніченості.

Втрата апетиту. 

Труднощі з концентруванням. 

Безсоння. 

Біль і страждання (фізичні та емоційні). 

Напади плачу. 

Втрата інтересу до звичної діяльності. 

Ізолювання від інших (ВЕЛИКА проблема!).

Майже завжди — негативні внутрішні діалоги багато про що чи про все з такого списку:

•   Вони занадто старі, вже не ті, занадто гладкі, несимпатичні, зіпсований товар чи непривабливі.
•   Почуття гіркоти чи недовіри до себе. 
•   Шкода себе, уявлення про себе як про жертву. 
•   Засудження та неприйняття всіх чоловіків як козлів. 
•   Утрата віри в людей, у себе чи в кохання.

Подібні реакції цілком нормальні; їм не треба опиратись, їх не треба засуджувати. Почуватися так нормально. Та, зупинившись на цих реакціях, ви нашкодите собі, продовжуючи цикл самотності, низької впевненості в собі та низької самооцінки. У жінок, які не оговталися від стосунків за шістнадцять тижнів після розриву, спостерігають знижену активність у ділянках мозку, пов’язаних із емоціями, мотивацією та увагою. Це  — фізична зміна в мозку. Саме тому так важко зосередитися на чомусь, так важко встати й піти. Не дозволяйте собі терпіти так довго без втручання (див. далі).

ЯК ПОВЕРНУТИ СОБІ ВПЕВНЕНІСТЬ?

РОЗПОВІДІ. Показано, що розмови про власні негативні почуття знижують активність у тій частині мозку, що відчуває біль, а зустрічі з близькими друзями спонукають мозок виділяти природні опіоїди, схожі на знеболювальні речовини, що містяться в опії. Друг чи подруга, яким ви довіряєте, також може підвищити впевненість у собі. Те саме стосується розмов із добрим терапевтом чи коучем зі стосунків.

МЕДИТАЦІЯ/РЕЛАКСАЦІЯ. Щоб звільнитися від болю в серці, дослідники з Університету Джонса Гопкінса рекомендують практикувати техніки релаксації, зокрема медитацію, глибоке дихання чи ведення щоденника, де ви маєте записувати інформацію про свої почуття. Це прискорить повернення впевненості в собі.

СОН дуже важливий для поліпшення настрою. Утім, у пригніченому стані зі сном можуть бути проблеми. Це — ще одна причина замислитися про програму регулярної релаксації чи медитації, адже показано, що вони допомагають спати краще. Також можна спробувати теплу ванну з лавандовою олією та/або відмову від спонукальної діяльності — наприклад, перевіряння електронної пошти, перегляду телевізора чи сидіння в мережі по кілька годин перед сном.

ФІЗИЧНА АКТИВНІСТЬ сприяє виділенню опіоїдів  — цілком натуральних знеболювальних. Регулярні походи до спортзали допоможуть вам відчути задоволення собою. Спершу просто спробуйте десять хвилин походити, порозтягуватися чи вдатися до будь-якої іншої фізичної активності і подивіться, що з цього вийде. Ці десять хвилин можуть забезпечити вам прогрес у всьому!

УЯВНІ РОЗМОВИ З КОЛИШНІМ. Люди, які ведуть зі своїми партнерами уявні розмови, що допомагають їм попрощатися з колишніми, більшою мірою полегшують собі горювання, ніж ті, хто їх не веде. Можна написати листа й не відправити його чи поговорити з подушкою на кріслі, що символізує вашого колишнього. Можливо, це варто робити на сеансі в терапевта чи коуча.

ЯК МОЖНА ПІДВИЩУВАТИ ВПЕВНЕНІСТЬ У СОБІ?

Пропоную свою вправу для підвищення впевненості в собі «Поворот на 180 градусів», узяту з моєї нової книжки «Таємниця діамантового “я”: прощавай, внутрішній критику,— вітаю, прийняття себе, спокою і довговічна любове». Вона справді допомагає! 

Прочитайте кожен пункт, а тоді заплющте очі й неспішно виконайте кожен крок вправи.

1. Згадайте випадок, коли ви були задоволені собою  — почувалися живою, справжньою, привабливою, причетною, ЛЮБЛЯЧОЮ й ГІДНОЮ ЛЮБОВІ. Можете повернутися думками аж до якихось безневинних часів у своєму ранньому дитинстві. Просто згадайте випадок, коли ви любили себе найбільше в житті. Вставте туди себе так, щоб дивитися на нього своїми очима. Відчуйте це сповна.
2. Уявіть, що вам краще. Уявіть, що вам у п’ять разів краще.
3. Тепер наблизьте цей образ до себе. Зробіть його яскравішим, чіткішим. Додайте до нього чудовий саундтрек, підкресліть усі добрі відчуття  — посильте їх. Це я й називаю вашим діамантовим «я» (ДЯ), що любить себе. Дайте цьому «я» величне чи грайливе прізвисько, у якому міститься ваше справжнє ім’я  — наприклад, «Кохана Сьюзен», «Мила Маленька Тамі», «Енні-Няшка». Веселіться й дозвольте переходити в цьому всі межі! Повторюйте самій собі ім’я свого ДЯ, що любить себе.
4. Зменште образ свого ДЯ, що любить себе, до розмірів справжнього діаманта. Тоді відкладіть цей образ.
5. Уявіть себе тоді, коли ви сумнівалися в собі, були схильні до самокритики, почувалися тривожною, нічого не вартою, невидимою, відкинутою, покинутою чи несимпатичною. Коли ви поринали в негативний внутрішній діалог. Це — ваше незадоволене «я».
6. Візьміть своє діамантове «я», збільште його до розмірів ручної гранати та уявіть, що кидаєте його просто в серединку свого незадоволеного «я», бачите, як воно вибухає й повністю знищує незадоволене «я».
7. А тепер — миттєвий повтор. Уявіть своє незадоволене «я», киньте в його серединку гранату з діамантового «я» та знову підірвіть незадоволене «я».
8. Прискорте все це й виконайте ще кілька разів. 

Виконуйте цю потужну вправу доти, допоки зможете чітко уявити незадоволене «я». Ви будете вражені тим, як добре це звільняє від страждань! Повторюйте цей процес нашвидкуруч завжди, коли вам потрібно поліпшити собі настрій, почуватися комфортніше та в більшій злагоді із собою (НАЙВАЖЛИВІШОЮ персоною) чи приготуватися до побачення або ще чогось такого, що здається складним. Одним словом, хоч як кепсько ви почуваєтеся зараз, ви можете швидко оговтатися, повернути собі впевненість і стати кращою, ніж раніше!

Відверто поговоріть із собою 

Розділ четвертий повністю присвячено догляду за собою, вкрай важливому для того, щоб пережити розлучення. Спершу я не знала достоту, наскільки відверто хочу про це говорити, проте виявилося, що тут важливо бути доволі відвертою. Тож потерпіть мене. Зараз ви закладаєте підвалини. Незалежно від того, чи легше вам на душі, що ви знову вільні, чи ви спустошені думкою про самотність, зараз не той час, коли можна дозволити собі віддати здоров’я на поталу стресу. 

Так, у вас будуть безсонні ночі. Так, вигляд їжі може викликати у вас відразу. Так, ви інколи не прийматимете душу тоді, коли треба (у цьому я зізнаюся сама — тільки вам). Будуть такі дні, коли вам хотітиметься тільки лежати в ліжку. Такий стрес часом відчувають навіть найсуворіші жінки на світі, які хотіли розлучитись і палко бажали залишити шлюб позаду.

Змиріться з тим, що ваше життя тепер інакше 

Із плином часу я усвідомила, що належу до спільноти вільних жінок, які успішні в кар’єрі й можуть прийняти будь-який виклик від своєї роботи, проте гадки не мають, які кроки мають бути наступними в їхньому новому особистому житті. Ми всі розмірковували, як почати ходити на побачення знов, як витримати розрив стосунків, а найголовніше — як перейти до цього нового етапу свого життя граційно та здорово. У групі з нетворкінгу якось я зустріла Джину, власницю модної крамниці одягу в Брукліні, яка висловилася так: «Я маю такий вигляд, ніби готова повернутися до гри, та я не можу згадати правила». Тут Джина мала на увазі не лише побачення, а й участь у маленьких повсякденних ритуалах на роботі й на публіці: балачки довкола кулера з водою про події вчорашнього вечора; необхідність не забути купити три унції яловичого фаршу замість шести  — словом, дрібнички.

Я натрапила на цю дилему, розділяючи своє життя так, щоб мої особисті проблеми не втручались у роботу. Я дуже обережно говорила про своє розлучення, зокрема про те, хто в ньому винен, що мій колишній робить тепер і що роблю я сама. До цих розмов легко долучитись, а  я  застерігаю: не варто цього робити. Не говоріть про свого колишнього на роботі. Це непрофесійно й може перерости в неприємні та шкідливі плітки. Ба більше, людей, із якими я говорила на роботі про своє особисте життя, можна було порахувати на пальцях однієї руки. 

Біля кулера з водою я ставила собі за мету розмовляти лише про тих, хто мене оточує, а не про себе. Мені просто не хотілося захоплюватися власним нещастям чи підживлюватися чужим жалем. Це було необхідно для душевного спокою. Тоді я прокидалась о другій годині ночі, щоб о четвертій ранку виходити в ефір із новинами. Я стежила за тим, щоби, прямуючи на роботу, не телефонувати своєму колишньому, не писати йому СМС, не розмовляти з ним, не розв’язувати особистих проблем, не прочісувати його сторінок у соцмережах і нікого про нього не питати. Для мене принцип «як з очей, так і з думки» однозначно був корисним.

Полишаючи телестудію щодня, я складала незліченні списки справ, які впорядковували мій час і допомагали мені набути нових звичок, пов’язаних із моїми потребами, а не необхідністю для пари. Знаю, це звучить трішки дурнувато, та завдяки цим спискам я в перші дні після розлучення справді зосереджувалася на тому, щоб навчатися поважати й задовольняти фізичні та емоційні потреби нової вільної жінки. 

Не тягніть свого розриву туди, де йому не місце

Трапляються дні, коли ваш розрив стосунків чи розлучення просто не йде з голови. Так, ви переживете їх і підете далі. Будуть такі моменти, з яких ви посмієтеся в далекому майбутньому, та це  — критичний час у вашому житті, і певні його дні залишаться з вами навіки. Зараз я розповім про один із таких днів свого життя. Того дня я усвідомила, що по-справжньому самотня в Нью-Йорку. Я більше не мала партнера та збиралася почати з нуля в найстрашнішому місці всіх часів і народів. САМА.

Краще бути самій, аніж самотньою з кимось

Коли батько дав мені пораду, винесену в заголовок вище, я була геть спантеличена. Одна з основних причин, через які ми залишаємося в нездорових стосунках,— страх бути «самими». Думка про те, щоб зайти до ресторану й  неминуче звернутися до хостес зі словами «Тільки один, будь ласка» страшить, жахає та пригнічує багатьох із нас. Те саме було зі мною.

Насправді  ж ми не боїмося фізично залишатися без когось, а часто боїмося залишатися сам-на-сам зі своїми думками й почуттями. Ми боїмося знайти в собі щось таке, що нам не сподобається, або ще гірше  — боїмося, що виринуть на поверхню наші страхи та дошкульні місця і ми не зможемо дати їм раду. Також ми, ніде правди діти, переконуємо себе, що інші, самовпевнені у своїх стосунках, потай висміюють чи жаліють нашу самотність і засуджують нас самих.

Моя самотність спершу була нестерпною. Я була готова на що завгодно, аби не залишатися самій, просто тому, що вважала: я не зможу дати раду всім тим думкам і почуттям, які так старанно придушувала. Над цим довелося попрацювати, та незабаром я усвідомила, що це пригнічення все одно нічого не дає, тож безглуздо тривожитися через неминуче.

Також мені було корисно звернутися до близької подруги Ненсі, яка ніколи не виходила заміж. Вона завжди видавалася задоволеною життям і, звісно, ніколи не пропускала нагоди переглянути останній фільм чи зайти до наймоднішого нового ресторану. Я спитала її, чи не почувається вона часом дивно, опікуючись самостійно всім тим, що я вважала «призначеним для пар». Вона дала мені кілька неймовірно корисних порад, які я передам вам. Але спершу прочитала мені лекцію. «Найголовніше в житті  — це вибір,— сказала Ненсі.— У тебе є вибір: ти хочеш потішити свою пристрасть до фуагра та Chateau d’Yquem, які подає шикарний офіціант, чи хочеш сидіти вдома, обмежившись бутербродом із ліверною ковбасою під білий зинфандель? Хочеш переглянути “Книгу Мормона”1 чи в сорок сьоме переглянути повтор “Фрейзера”1 ?» Коли вона поставила питання в такий спосіб, вибір здався цілком очевидним.

Ненсі спонукала мене зрозуміти, що «бути самій»  — це не те саме, що самотність, і це не хвороба, від якої людину треба лікувати. Ба більше. Лишаючись сама, ви можете відкрити для себе геть новий захопливий світ. Це надає вам змогу почати заново визначати свій час. Наприклад, я почала їздити до місць, які завжди хотіла відвідати я, але не мій колишній. За дуже короткий час я побувала в Італії, Франції, Дубаї та знову в Італії. Не знаю, чи точно це була моя мандрівка у стилі «Їсти, молитися, кохати», та вона однозначно була захоплива, відкрила для мене абсолютно новий спосіб мислення та прищепила мені ентузіазм до майбутнього.

Я свято вірю: ви не можете знайти й не знайдете людину, що вам підходить, якщо не підходите самі собі. Перш ніж відшукати людину, що підійде вам, треба зрозуміти, хто ви, чого хочете й чого потребуєте.

Я дізналася, що не хочу бути з людиною, якій не цікавий світ. Я обожнюю навчатися. Щодня з нетерпінням чекаю на можливість довідатися щось нове. Обожнюю подорожувати. У шлюбі я подорожувала дуже мало. Розлучившись, я без жодних виправдань почала заповнювати свій закордонний паспорт якомога більше. Так я робитиму й надалі, навіть якщо знайду людину, з якою хотітиму ділити дні й ночі. Подорожі розвинули мене. 

Повернули мені почуття цілісності. Надали впевненості. А найважливішим, мабуть, є те, що вони нагадали мені, що я обожнюю і що саме робить мене Тамзен. Прошу, знайдіть те, що робить вас, (ВСТАВТЕ СВОЄ ІМ’Я). Кращого подарунка ви не зробите собі ніколи.

Інакшість

Якщо ви вільні й не маєте дітей чи гадали, що заведете їх зі своїм колишнім, цей розрив може здаватися подвійною втратою. Я поговорила з Мелані Ноткін, авторкою книжки «Інакшість» («Otherhood»). Її книжка — чудовий ресурс для жінок, які очікували кохання, шлюбу й материнства, проте через відсутність рідних дітей опинилися в іншій реальності. Я знаю Мелані вже не один рік і попросила її поділитися порадами.

ІЗ ЧОГО РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ ВЛАСНОЇ БЕЗДІТНОСТІ?

Якщо жінка хоче дітей і вважає, що після розлучення втратила останній шанс їх мати, це може морально спустошити. Якщо чоловік навіяв їй думку про те, що колись на неї чекатиме материнство, це може розбити їй серце. Однак тепер ви знаєте, що він ніколи не говорив про це чесно, хоча ви сподівалися, молилися й  вірили, що він змінить свою думку стосовно батьківства. Можливо, ви хотіли набути стабільності у стосунках, перш ніж завести дітей, а ваш шлюб чи ваші стосунки, попри всі ваші старання, розпався і тепер у вас немає нічого.

Ось що вам потрібно знати: жаль для вас позаду. Попереду у вас життя та чоловік, якого ви полюбите наступним. Якщо ви залишатиметесь у минулому, думаючи про те, що могло би статися за інших обставин, або якщо ви не підете далі, застрягнувши в нерішучості чи відчаї, ви ніколи не зустрінете його, своє наступне кохання, попереду. Він там і чекає на вас.

Більшість із нас, особливо ті, хто має братів, сестер і одружених друзів, оточені дітьми повсюдно. Не  можна (і не треба) намагатися заграбастати собі своїх небог і небожів або ж донечку найкращого друга, зате, безумовно, можна брати участь у їхньому житті: ділити їхні радощі, охати над їхніми прикрощами, тішитися з їхніх маленьких жартів.

І хоча годинник цокає, а час для материнства вже може бути вичерпано, знайте, що ви вирішили знайти кохання знов. І те, як, коли та з ким проявиться це кохання, частково визначить подальші події.

ЯК ДАТИ РАДУ ЗАПИТАННЮ «ЧИ ВИ ЩЕ ХОЧЕТЕ МАТИ ДІТЕЙ?» — ОСОБЛИВО ЯКЩО ВИ ВЖЕ НЕ ЗОВСІМ МОЛОДІ

Найперше потрібно відповісти на це запитання особисто собі. Можливо, насправді ви вже не хочете дітей. Ви хотіли їх, коли були в парі, молодші, здатні відносно легко зачати дитину, а найважливіше  — спроможні забезпечити своїй дитині стабільну та люблячу сім’ю з двома батьками. Тепер ви не в парі і для вас, можливо, вже скінчилися часи, коли зачаття відбувається природним шляхом чи відбувається взагалі. Життя не завжди йде так, як ми сподіваємося.

Коли вам ставлять це запитання інші, відповідь залежить від того, як ви ставитеся до цих людей. При близькій подружці можна виплакати всі очі, виливаючи їй своє розчарування, а якщо вас питає хтось інший, можна просто знизати плечима та змінити тему. Ви не зобов’язані відповідати на жодне запитання від допитливої знайомої, хоч якою «доброзичливою» вона здається.

Їсти, молитися, розслаблятися

Десь за рік до початку мого роздільного проживання з  чоловіком у кінотеатрах вийшов фільм «Їсти, молитися, кохати». Я знала, про що книжка, та тоді, коли її було опубліковано, вона мене, в принципі, не стосувалася. На великі екрани фільм вийшов у серпні 2010 року. Аж раптом ситуація змінилася. Дивитися цей фільм мені було важко. Я на той час ще не змирилася із ситуацією. Утім, я пам’ятаю, як Джулія Робертс, стоячи на колінах на початку фільму, виголосила свій щемкий монолог: «У мене серйозні проблеми. Я не знаю, що робити. Покажи дорогу, благаю. Підкажи, що мені робити. Господи, допоможи. Скажи мені, що робити». Ця сцена бере мене за душу до сьогодні.

На той час я часто вимовляла ці слова Джулії. Ці слова я проказувала й багато місяців по тому. На цьому подібність закінчувалася. Я не мала часу на річний сабатикал для пошуків себе. Я їла, та, правду кажучи, майже не мала апетиту.

Зате я навчилася розслаблятися — по годинці за раз. Для мене, любительки соціальних мереж і технічної задротки, це було нелегко. Так-так, навіть годинка може даватися важко. Однак завдяки цьому я мала змогу просто посидіти в тиші. Нормально розслаблятись і діставати задоволення. Ви проведете із собою тривалий час, і що швидше ви себе пізнаєте, то краще вам буде. Якщо ви збираєтеся рухатися вперед із новими силами, потужно та чітко, що надасть вам можливість перезапустити своє колишнє життя, то мені, як я зрозуміла, неймовірно допомагало розслаблення. Воно допомагало мені завмирати і звертати увагу на те, що я люблю робити: читати, гуляти пішки, щось досліджувати, організовувати, а найважливіше — проводити час у тиші, готуючись до нових викликів. Дізнавшись, хто ви, ви дізнаєтеся, що можете й чого не можете прийняти в майбутньому.