Ганка Третяк: «Фільм має спонукати глядача думати. Саме таке кіно ми й знімаємо»

Режисер про українське кіно і фільм пам'яті Андрія Кузьменка

Нещодавно в прокат вийшла екранізація повісті «Місто, в якому не ходять гроші» авторства  Андрія «Кузьми» Кузьменка, фронтмена гурту «Скрябін». З цієї нагоди ми вирішили поспілкуватися з режисером Ганкою Третяк про фільм, режисуру, процес зйомок та роботу з Кузьмою.

Чому ви вирішили стати режисеркою?

Режисура для мене — це засіб творчого процесу, а я ще й за освітою художник. До того ж, в мене мама була театральним режисером. Я виросла за кулісами і для мене все те, що потім проходять в інститутах, було з’ясовано ще в дитинстві. Перший мій фільм був по оригінальному сценарію у жанрі доку-фікшн “Don’t Worry”. Це був своєрідний підсумок всіх творчих подій та артових фестивалів якими ми займалися. Мені цікаво працювати над проектами спрямованими на популяризацію мистецтва та просування молодих митців.

З якими проблемами сьогодні стикаються українські режисери?

Я думаю, що кожен режисер зіштовхується з якимись своїми проблемами, творчі процеси у кожного різні. У когось можуть бути проблеми фінансування. У нас незалежне кіно, продюсерський проект, відповідно, ми самі його фінансуємо. Але найбільша проблема виникає коли фільм вже готовий, тому, що сам ринок у нас поки лише в процесі формування. В Україні ще мало екранів і на кіно важко заробляти.

Чому взялися саме за екранізацію повісті Андрія Кузьменка «Місто, в якому не ходять гроші»?

На той момент ми вже знайомі були з Кузьмою, я шукала матеріал для фільму і прочитала його прозу. Мені дуже сподобалась повість «Місто, в якому не ходять гроші», тож я подзвонила Андрію і сказала, що хочу знімати. Цей твір дуже складний, він розкриває Кузьму з іншого боку. Всі його знають веселим, але він ще був дуже глибоким і переживав через події в країні. В повісті мене зачепили тема, психологічні сцени, питання втрати власного часу та маніпуляцій. До того ж, Кузьма в повісті гарно досліджує суспільство і таке важливе для України питання свободи. Ми одразу підписали договір, і Андрій записав закадровий текст від оповідача. Тож у фільмі звучить його голос.

Чи є сюжетні відмінності у фільмі й повісті?

Як кажуть перші глядачі: «Це дуже точна екранізація повісті Кузьми». У нас були плани трохи переписати діалоги, але коли Кузьма пішов з життя, я прийняла рішення не змінювати авторський варіант. Єдине — трошки доповнили один діалог, але більше нічого не змінювали.

Чому так довго працювали над стрічкою?

Розпочали в 2013 році, але потім почався Майдан, а згодом війна — і ми переключили всі свої сили та фінансові ресурси на вирішення більш нагальних питань. Над проектом продовжували працювати на рівні сценарію і підбору акторів, але загалом процес підготовки дуже уповільнився. Зйомки розпочати планували у 2014-му, але зрозуміло, що знімати в країні де йде війна, не зовсім правильно. У 2015 році ми підібрали з Кузьмою музику і він поїхав в тур. Потім Кузьми не стало — і ми ще на рік зробили паузу. Все це було дуже складно і мало свій вплив на стрічку.

Як підбирали акторів?

Це був досить цікавий процес, навіть містичні речі відбувалися — до нас самі приходили ті люди, які були потрібні. Довго шукали лише актрису на роль головної героїні та актора на заміну Кузьмі (він мав виконати невелику роль — ред.). Ми виїхали вже в Дрогобич, де мали знімати сцену в готелі, але актора ще не було. Я чомусь була впевнена, що знайдеться він саме в Дрогобичі. І він таки знайшовся у місцевому театрі.

А на роль Аліси взяли Карину Мельниченко. Ви її могли неодноразово бачити в різних роликах на ТБ, але повний метр в її практиці вперше. Взагалі Карина кастинг-директор і допомагала нам підбирати артистів. А поки проводили одні проби, я спостерігала, як вона готує до кастингу дівчат, і врешті-решт запропонувала їй самій спробувати. Дівчина так органічно увійшла в роль, що ми швидко зрозуміла, хто буде грати Алісу.

На вашу думку, до яких роздумів або висновків глядача має підштовхнути фільм?

Перші покази вже пройшли, і глядачі кажуть, що це глибоке кіно, яке спонукає думати. Думати взагалі над усім, що відбувається в твоєму житті. Хтось робив висновки про втрачені можливості, хтось говорив, що треба робити правильний вибір і так далі. Важливо, що люди починають думати. І саме цього ми хотіли.

Вела бесіду Катерина Савенко

Головне фото: кадр із фільму «Місто, в якому не ходять гроші»

Фото з приватного архіву Ганки Третяк

— Читайте також: 7 фильмов, которые стоит посмотреть каждой бизнес-леди

Мы в Facebook