Мар`яна Савка: «Будь толерантним, сприймай інших людей без агресії – будеш в рази щасливішим»

Цінності та стратегії для побудови якісного життя

Проект Мар`яни Савки, головної редакторки «Видавництва Старого Лева», втілився у чудову книгу «12 неймовірних жінок«. Центральною ідеєю проекту є створення єдиної шкали цінностей. Виявляється, що цінності та бажання взаємопов`язані дуже тісно. Мар`яна Савка розповідає про цей неочевидний зв`язок.

Мар`яно, на вашу думку, чого хочуть та потребують сьогодні жінки?

Жінка, насправді, попри величезну кількість обов’язків, має і власні прагнення. Вона насамперед хоче бути вільною, незалежною особистістю, яка сама вирішує, що їй робити, де їй бути, де працювати, як себе реалізовувати. Може, їй і хочеться «гарне платтячко», як звучить в одній недоречній рекламі. Але це ж не життєвий пріоритет. Так, жінка хоче розвиватися, хоче, щоб її поважали, хоче рівності у ставленні до неї як до людини, професіонала, члена суспільства. Якщо я «хочу гарне платтячко» — я його собі куплю, бо я це можу собі дозволити. У мене в житті бували періоди, коли я не могла його собі дозволити, але від цього не так уже й страждала. Я прагнула не стільки до можливості купувати щось приємне для себе, а до того, щоб бути людиною вільною, зберігати свою гідність, реалізувати себе в професії і зрештою отримати фінансову незалежність.

Як наші цінності можуть допомогти нам отримати те, чого ми прагнемо?

Цінності — це база. Це орієнтири для наших можливостей та бажань, скелет, навколо якого формується особистість. А наші бажання і їхня реалізація – це те, що дає нам радість, адреналін, сатисфакцію. На початку проекту «12 неймовірних жінок» я дізналася про результати дослідження, за яким респондентам в Україні найбільшою цінністю видавалася безпека. Якщо у людей базовою цінністю є безпека, це означає, що вони почувають себе у певній зоні ризику, під загрозою. Мова не тільки про війну, яка триває, мова про те, що ти не маєш певності, що твої права не будуть порушені. Нам іще далеко до правового суспільства, але після Майдану певні зрушення в кращий бік уже є. Миттєво такі речі виправити не можливо. Дуже часто жінки не почуваються в безпеці, в приватному житті зокрема. Тема насильства в родині ще довго залишатиметься актуальною. Тому що соромно сказати, тому що нікому сказати, тому що страх паралізує.

У підліткових середовищах дівчатка часто також потрапляють у зони ризику, піддаються насильству з боку і ровесників, і старших. А ґрунтовно і вчасно проговорені цінності могли би врятувати не одну ситуацію. Чого мені бракує в суспільстві – так це людяності і толерантного ставлення одне до одного. Поки що ми дуже закрите, насторожене і часто непривітне суспільство, не готове приймати будь-яку інакшість. Ще недавно релігійні конфлікти в родинах призводили до того, що найближчі люди відрікалися одне від одного, ще досі матері проганяють з дому своїх же дітей з іншою орієнтацією, ще досі найзапекліші розмови між сусідами – про політичних опонентів. Телебачення досі підігріває негативні настрої, транслюючи найгірші новини, найнижче падіння особистості, сіє тривогу і страх, а не любов до ближнього, красу, мистецтво, віру в перемогу добра.

Чого ми всі найбільше прагнемо – бути щасливими, це найпоширеніше побажання з нагоди будь-якої події. І я впевнена, що саме сповідування цінностей робить нас щасливими. Будь толерантним, сприймай інших людей без агресії – будеш в рази щасливішим. Поважай людей, посміхайся, будь милосердним – будеш щасливішим.

Як визначити правильні життєві цінності, адже певні «набори» цінностей не узгоджуються між собою, наприклад «традиційні сімейні українські цінності» заважають депутатам Верховної Ради прийняти закон за приєднання до Міжнародної конвенції щодо захисту жертв насильства?

У кожного своя система цінностей, але ці системні пункти можуть в різних людей повторюватися, пересуватися по шкалі. Я згадувала своє дитинство: для мене головною цінністю тоді була справедливість, я і зараз думаю, що це «хребет», без якого все інше — другорядне. Проте є цінності, а є права і закони. Я думаю, що саме цінності повинні допомагати тим людям, робота яких — приймати закони та стежити за дотриманням прав, виконувати свою роботу добре. Але часто ми спостерігаємо, або самі потрапляємо до таких ситуацій, коли система, наприклад, судова, яка повинна була б захищати нас, — навпаки, нас нищить, іноді й свідомо. Такими людьми рухають анти-цінності. Замовчування таких історій приводить нас до того, що ми починаємо сумніватись: а може, це нормально — от він взяв хабар, оббрехав людину, зате заробив собі на квартиру, добрий господар для своєї родини, хіба ні? Відомо ж, що в характеристиці людини часто звучало як позитив (!), та й досі звучить, оце «вміє крутитися», що означає: у не вельми законний спосіб заробляє на життя.

Чому народні депутати не прийняли Стамбульської конвенції? Народні депутати — найконсервативніша частина нашого суспільства. Вони ж грають на популізмі і заграють з найширшими і далеко не прогресивними масами суспільства. Думаю, що це ще наслідок того, що наша країна з одного боку прагне в Європу і, зціпивши зуби, приймає європейські цінності, а з іншого – не відпускає свого герметичного патріархального уявлення про родину як останню твердиню. А тим часом на практиці все по-іншому, і зовсім не патріархально. Родини бувають дуже різні. Бо що таке «нормальна родина»? Хто візьметься встановлювати критерії нормальності? Якщо ти пережила розлучення і це твій другий, третій шлюб – це нормально чи не на 100%? Якщо у родині тільки мама і троє дітей від різних батьків – це нормально чи ні? А якщо повна сім’я, чоловік, дружина, діти, але батько лупить маму, дітей, атмосфера терору – то це нормально, бо всі разом? А якщо двоє чоловіків виховують дитину – це кримінал? Для мене родина там, де існує повага, людяне ставлення, любов. Часто соціальні служби без розбору забирають дітей, бо їхні батьки п’ють, діти не доглянуті, і в родинах страшна бідність, але далеко не завжди це справді найкращий спосіб, бо кровні зв’язки не замінить жоден інтернат. Я, на щастя, познайомилася з чудовими людьми, соціальними працівниками, які допомагають сім’ям у найважчих побутових та психологічних умовах не втратити дітей, а навпаки – піднятися, стати кращими. Це, до речі, волонтери ГО «Львівська освітня фундація», які ще й ведуть роз’яснювальну роботу в глибоких селах, депресивних поселеннях, підштовхуючи людей до думки, що своєму упослідженому сусіду можна просто допомогти і ця рука допомоги врятує цілу родину.

Оскільки жінки пов’язані специфічним колом проблем, наскільки це повинно надихати нас на жіночу солідарність, підтримку одна одної? Порадьте нам слушні стратегії.

Гаразд, давайте про стратегії. У сучасному світі виграє той, хто володіє майстерністю комунікації. Жінки у цій майстерності здатні досягти найвищих вершин.

Перше – навчитися розмовляти з собою, тобто дослухатися до себе, розвивати свої найкращі здібності, навики, вдосконалюватися в професії. Навчитися слухати і комунікувати з іншими. Той, хто вміє спілкуватися, виявляє емпатію до співрозмовника і викликає зворотну емпатію, має багато переваг. Відкритість до людей – можливість отримати додаткові шанси, які дають наші людські контакти. Відкритість до світу – вміння чути і отримувати знання, важливу інформацію з різних джерел. Жінкам дуже допомагають інші, можливо, сильніші та досвідченіші, жінки – їхній приклад, поради, але в тому випадку, коли та жінка, яка потребує підтримки, готова до своїх власних самостійних кроків. Однак часто жінка потрапляє в інформаційний вакуум, коли вона народила дитину, перебуває у декретній відпустці, без допомоги інших людей, коли чоловік увесь час на роботі, а на ній увесь дім. У таких обставинах жінки часто втрачають місце праці, затребуваність на ринку праці, переживають депресію. Складно зробити наступний крок і реалізовуватися далі. Ось тут є два варіанти. Один: народжувати дітей тоді, коли у професійному вимірі жінка має міцні позиції, знає, куди повернутися, має достатнє фінансове забезпечення, щоб можна було найняти няню, людину, яка допомагає по господарству. Інший варіант, коли жінка народила рано і ще не відбулася як професіонал, вона може серйозно зайнятися самоосвітою (зараз таких можливостей чимало), вивчати мову, займатися творчістю і все-таки постійно перебувати у пошуку свого життєвого шляху. Це може бути бізнес чи соціальна сфера, та що-завгодно. Тут важливо не замкнутися у шкарлупці власних проблем, а спілкуватися з іншими жінками, які мають подібні ситуації. Я, наприклад, сама час від часу заходжу у тематичні Facebook-спільноти, щоб отримати якусь пораду від досвідченіших мам.

І, друге, — звичайно, нам потрібне спілкування з чоловіками: зі своїм чоловіком, коханим, братом, батьком, колегою по роботі, другом. Чоловіки так само потребують нашого розуміння, підтримки, любові, терплячості, як і ми їхнього. Не варто їх звинувачувати в усіх смертних гріхах. Коли ми говоримо про гендер, усвідомлюючи, що, дійсно, у суспільстві бракує гендерної рівності – ми в першу чергу виступаємо на захист прав жінок. Однак і чоловіки часами потрапляють у лещата гендерної нерівності. А іноді захист з боку жінок буває настільки агресивним, що звучить як напад. Нам треба вчитись краще вибудовувати діалоги, йти назустріч один одному. Нам треба більше говорити, залучати людей до розмов, аби зруйнувати якісь стереотипи, адже всі ми хочемо одного, всі ми, жінки й чоловіки, хочемо бути індивідуально щасливими. Взяти, наприклад, колектив нашого видавництва, у нас порівну жінок і чоловіків, всі молоді, переважно плюс-мінус тридцятирічні. Мені абсолютно байдуже, чи вони гомо- чи гетеросексуальні, якої вони релігії, чи вони жінки, чи чоловіки. Мені важливо знати, що вони професіонали своєї справи, що вони дотримуються закону, не брешуть, не крадуть, не поводяться жорстоко. Тому на роботу ми приймаємо тільки за фаховими характеристиками, без преференцій до тієї чи іншої статі. Але я дуже вболіваю за те, щоб у команді була добра атмосфера, а люди почувалися захищеними. До слова, ми створили Центр дитячого розвитку, таким чином наші працівники можуть працювати, залишаючи діточок там. Поки що дітей працівників там небагато, але за кілька років підростуть ті, котрі ще немовлята і малючки.

Вела бесіду Тетяна Гордієнко

Фото: Наталя Раїник

— Читайте также: Вита Чигрина: «Если вы решили начать новую жизнь после 40, — не слушайте никого!»

Мы в Facebook