Цінності, що творять майбутнє: 5 думок неймовірних жінок

Мар’яна Савка, Лариса Денисенко, Олександра Бакланова, Людмила Зубко та Зоя Казанжи

Цінності творять не лише людину, але й суспільство. Спільні цінності визначають не тільки наше коло спілкування, коло однодумців, а й той напрямок, у якому розвивається вся громада. І загалом саме цінності зумовлюють наше майбутнє. Про це говорили видавчиня Мар’яна Савка, правозахисниця Лариса Денисенко, експертка з питань стратегічного розвитку Олександра Бакланова, підприємиця Людмила Зубко і фахівчиня з комунікацій Зоя Казанжи у рамках презентації книги «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину» на Книжковому Арсеналі.

Мар’яна Савка про благодійність

Дуже важливо говорити – людині з людиною, ділитися своїми думками, часто суперечливими. У інтерв’ю кожної з жінок була спільна думка: ми мусимо діяти, ми не можемо тримати ноги в теплі і думати, що так можемо щось змінити. Це важко, але дуже потрібно, адже болісний досвід робить тебе щасливою. Окрім книжкового проекту ми вирішили робити і соціальний проект, і знайшлися інституції, які підтримали нашу ініціативу. Ми хотіли зробити ремонт у Львівському охматдиті – окрему кімнату, де діти могли б побавитися, почитати книжки і відволіктися від болячок. До нас долучилися компанії, студії і самі лікарі, і це дуже гарна мотивація на те, щоб щось робити. Ми інколи мусимо ламати навіть наші внутрішні бар’єри, бо насправді ми міцні, і мусимо бути готові до того, що життя не тільки кольорове і усміхнене.

Свобода, незалежність, чесність, рівність – дуже важливі цінності, але нічого цього не було б без любові і вдячності

Лариса Денисенко про справедливість

Питання справедливості – це питання філософії права. У нас є реформа правосуддя, адвокатури, на жаль немає реформи прокуратури. Ми не маємо права привласнювати справедливість, але система правосуддя має працювати на її принципах, на етиці, принципі верховенства права. Я беру участь у проекті «Адвокати майбутнього» і бачу, як ціннісно змінюються мої колеги. Раніше вони говорили: «Ми не працюємо з людьми, ми працюємо з документами». Людиноцентризм – це дуже важливо, і я хочу, щоб це усвідомлювали суди і прокуратура. На жаль, там найбільша проблема полягає в тому, що у всіх нас вони не бачать людей. Коли це зміниться, коли інтересом держави стане людина, тоді судочинство буде думати про тих, кого захищає і кого звинувачує. Це потрібно будувати зараз в країні. Багато важить від правозахисного руху, який є дуже активним, об’єднаним. Правозахист об’єднає нас як політичну націю, я впевнена в цьому.

Я знаю точно, що оновленню таких ніби то звичних для нас речей, як незалежність, чесність, милосердя, допомагають діти. Їм ти пояснюєш про різні предмети – і про стілець, у якого чотири ноги і зручна спинка, і про справедливість. Дітям з чотирьох років вже можна пояснювати про справедливість, треба тільки правильно підібрати слова. Те саме стосується і дорослих. Я нещодавно говорила про правозахист на лекції перед лідерами і лідерками в різних галузях і мусила підбирати слова, бо вони мене просто не розуміли. Я говорила про те, що правозахистом може займатися будь-яка людина. Щоб насолодитися читанням, не потрібно бути педагогом, щоб зрозуміти корисність чищення зубів, не треба бути медиком, щоб бути теплішим до людини, не потрібно бути правозахисником і мати юридичну освіту. На лекції я спитала, чи писав хтось листа Олегу Сєнцову, і виявилося, що ніхто цього не робив. Мені було дуже приємно, що наступного дня люди стали писати листа Сєнцову. Ми не можемо говорити про велику історію без історій конкретної людини, так само і великі зміни починаються, коли ми змінюємо потроху себе, і цього буває достатньо.

Олександра Бакланова про свободу

У нас немає іншого способу змінювати світ, окрім як через людей. Думаю, переважна кількість людей хоче чогось кращого – для свого майбутнього і для своїх ближніх. Моє розуміння свободи залишається моїм, і почувши, прочитавши про цінності інших людей, кожен подумає про щось своє, але це і буде щось найважливіше для кожного з нас. Моя основна спеціальність – модерування стратегічних сесій, які допомагають компаніям, організаціям, зрозуміти краще їх стратегії. Для мене найважливіше в цьому – бачити очі людей, які для себе розуміють щось важливе. І це для мене набагато цінніше, ніж визнання, що я крутий модератор.

Стратегічний документ «Україна 2025» починається так: «Україна хоче змін і боїться їх». Страх перед змінами найбільш імовірний в нас тому, що багато поколінь українців проходили через неймовірний рівень загрози життю. Усе XX століття – це список загроз, у кожному поколінні у нас відбувається потрясіння, на відміну від наших європейських сусідів. Цей рівень загрози – найвищий, це питання життя і смерті, а не просто ризик отримати меншу зарплатню чи купити дітям менше шоколаду. Але з цим страхом можна робити різні речі. Дуже легко залишитися в позиції жертви і здатися. А можна бути тим, хто вижив, і якщо ми приймаємо цю позицію, це означає, що у нас є внутрішні сили, опора, яка, я думаю, здивувала б нас самих, наших друзів і навіть наших ворогів. Ми дуже довго вчилися боротися «проти», а тепер наше завдання – боротися «за», а це набагато складніше. Ми маємо не занурюватися у страждання, а розвивати здатність будувати майбутнє і розуміти, що боротьба «за» здатна розірвати те замкнене коло, у якому ми знаходимося.

Для мене у темі свободи найважливішою є одна фраза: логін до здатності творити майбутнє – «свобода», а пароль – «відповідальність». Ця комбінація є єдиним варіантом у досягненні кращого майбутнього

Людмила Зубко про єднання

На мій погляд жінки України мають свою місію – вони інтуїтивно розуміють, що треба зберегти свій рід і дати затишок дітям. Цінностями ми можемо об’єднувати людей, і це важливо для всієї країни. Самим своїм життям ти свідчиш певні речі, і коли ти об’єднуєш родину цінностями, то навкруг тебе гуртуються люди, і так ти змінюєш своє місто і далі країну.

Коли ми спілкуємося з дітками, то весь час говоримо про цінності, про чесність, а коли ми занурюємося у зміст цих речей, то з’являється відчуття, ніби потяг перед собою штовхаєш. Як бути чесним кожного дня? Ці прості слова ставлять людей перед складними питаннями – як розвиватися, якої мети досягати – і таким чином відбуваються зміни. Відповідальність за навколишнє буде нас дуже тішити, якщо ми будемо мислити позитивно, бережно відноситися одне до одного і в родині, і на роботі, і на вулиці. Важливо розуміти, що кожен з нас – унікальний, і треба допомогти кожному розкрити в собі діамант, що робить нас цікавими і відкритими до змін.

Зоя Казанжи про увагу один до одного

Будь-які проекти, навіть не дуже вдалі і навіть намагання проектів, змінюють навколишнє середовище, а значить, змінюють світ. Думаю, що роль жінок у світі, і в Україні зокрема, набуває набагато важливішого, вагомішого значення.

Ми не вміємо розмовляти один з одним, не вміємо дискутувати, ми дуже нетерплячі, сердиті, категоричні. Я все життя займалась журналістикою і знаю, що журналістика – це коли горять очі, коли людина пристрасно робить свою справу. Необхідно повністю занурюватися в матеріал, яким є людина. І розмовляти, коли в тебе порожні очі, не можна. Коли ти говориш з небайдужою людиною, то хочеться підставити руки, допомогти іншим не робити купу помилок. Хоча кожен все одно вчиться на помилках, і це нормально. На жаль, наша система навчання орієнтує нас, що помилка – це «двійка», хоча світ вчиться саме на них. За такими простими поняттями, як незалежність, знаходяться дуже глибокі смисли, і коли ти починаєш у це заглиблюватися, то й сам шукаєш відповіді. Мені здається, що нам від дискусії про переконання треба переходити до дискусії про цінності, бо такі світоглядні речі змінюються досить повільно, але ці зміни потім мають вплив на століття. Справедливість, милосердя, чесність, свобода – це прості речі зі складним змістом, відкриття самих себе.

Мій онук іноді телефонує мені серед ночі, бо живе в іншій країні. Одного разу він раптом спитав мене, сонну: «Скажи, а що тебе радує?» Я не змогла відповісти одразу і зрозуміла, що ніколи над цим не замислювалася. А онук мені перерахував купу речей, набагато більше, ніж у мене. Мені здається, що ми повинні кожного ранку ставити собі це питання і відкривати багато речей, які за зрадами не помічаємо.

Фото: Таня Довгань

— Читайте также: Интеллектуальные бусы: Как нанизать все важные принципы и ценности на одну нить

Мы в Facebook