Олена Малахова: «Фемінітиви — не данина моді, вони властиві українській мові як системі»

Останнім часом, особливо у ЗМІ, часто можна зустріти фемінітиви у текстах інтерв’ю, новин, статей. Наша редакція також їх застосовує, але з невеличким острахом, чи правильно ми написали? Щоб розвіяти сумніви свої, колег по цеху та й пишучого загалу, ми запитали у Олени Малахової, кандидатки філологічних наук, доцентки, радниці з питань політики гендерної рівності та антидискримінації в освіті міністерки освіти і науки України, програмної координаторки EdCamp Ukraine, експертки ГІАЦ «КРОНА», яким чином утворюються та грамотно пишуться фемінітиви та як можна позбутися емоційно-експресивного забарвлення. 

Чому, на вашу думку, останнім часом фемінітиви активно використовуються в усній та письмовій мові?

Є кілька причин, і вони стосуються процесу розвитку мови. По-перше, посилилися соціальні рухи в країні, у тому числі й за права жінок. Виник запит, є потреба часу – називати жінок у суспільних процесах. А оскільки мова – це інструмент нашого спілкування, який передає і уявлення про світ, то звісно ж, українська мова надає засоби, щоб це робити – немає нічого дивного. Ми власне спостерігаємо живе творення мови: нам випало не лише вчити по книжках, як вона розвивалася, а фактично жити у вирі цих змін і творити ці зміни.

Ще однією причиною активного вживання фемінітивів називають те, що вони значною мірою є маркерами, інструментами, які дозволяють – свідомо чи несвідомо – дистанціюватися від російськомовного тоталітарного дискурсу. Російській мові як системі набагато меншою мірою властиві фемінітиви. Не секрет, що ми жили у патріархатному суспільстві, де тоталітарність та ієрархічність були щоденною реальністю; не секрет і те, що тривалий час українська мова «підрихтовувалась» під російську. А от зараз, у часи суспільно-історичної турбулентності, люди відчули потребу у певному дистанціюванні і від одного, і від другого – і спрацьовує серед інших ось такий інструмент.

Не варто відкидати і суто прагматичну мету вживання фемінітивів: вони дають можливість розкрити думку більш точно, при чому як у позитивному, так і в негативному ключі. У позитивному сенсі – це «назвати речі своїми іменами», тобто зазначити, що жінка відіграє певну роль або обіймає певну посаду, або ж продемонструвати, що для українського суспільства жінка важлива й активна в усіх сферах. У певному контексті фемінітиви можуть додавати й негативно-оцінного відтінку висловлюванню. Я з радістю спостерігаю, що кількість уживань фемінітивів з метою негативного забарвлення зменшується.

Фемінітиви – це данина моді?

Фемінітиви властиві українській мові як системі, їх уживання закономірне. Це не данина моді, як часто вважають. Насправді, вони мають давню традицію, широко вживаються в усному мовленні, а в архівних текстах до 30-х років минулого століття можна часто натрапити на них навіть в офіційних звітах. Сьогодні, на жаль, іноді й самі жінки не хочуть, щоб про них говорили з використанням фемінітивів. Буває така суб’єктивна реакція: коли жінку називають іменником чоловічого роду (наприклад, директор) – це ніби її «підіймає» до рівня чоловіка, а називання фемінітивом (директорка) – наче залишає на тому ж, нижчому, рівні. Навіть попри те, що академічний тлумачний словник української мови фіксує обидва слова. Це підсвідома реакція на тисячолітній патріархат, в якому все жіноче вважається другорядним, менш вартісним, гіршим, а все чоловіче, навпаки, кращим і престижним.

Використання фемінітивів в жодному разі не ображає та не принижує жінку, а навпаки – демонструє, що вона є повноцінно суб’єктна в процесах. Що вона, зрештою, варта того, аби мати для себе в мові окрему назву, а не «заодно матися на увазі» у значенні маскулінітивів, більшість із яких утворені тоді, коли вона не мала права ні на що. До речі, коли пропонуєш отак «заодно мати на увазі» чоловіків, говорячи про них у різностатевій групі «учительки, директорки, архітекторки…», – вони «чомусь» не погоджуються.

Деякі фемінітиви звучать «грубо», наприклад «біоенергетичка», або кумедно – «містичка». Чи можна якимось чином позбутися такого емоційно-експресивного забарвлення?

Ключовим тут ще буде бажання людини – чи хочете вжити фемінітив, але не знаєте, як правильно, чи хочете свідомо додати якогось принизливого для жінки забарвлення до контексту свого вислову. Оскільки жінки, на відміну від чоловіків, тривалий час були «замкнені в хатньому просторі», не мали виходу до суспільних активностей, то у мові утворилося багато назв людей (передусім за родом діяльності, професією, ієрархічним становищем) – іменників чоловічого роду, тобто маскулінитивів. Зараз ситуація змінюється, тому стають потрібні й мовні засоби, щоб називати жінок за різним родом діяльності; люди експериментують, і нормально, що не всі ці експерименти одразу бувають вдалими.

Українська мова надзвичайно ресурсна і гнучка, тому дозволяє легко долати складні ситуації. Наприклад, замість суфікса -ичк-, який часто не є нейтральним, додає фамільярного чи й зневажливого значення (фізичка, біологічка), чи якщо важко одразу знайти вдалу милозвучну форму, можна висловитись в інший спосіб: «фахівчиня/спеціалістка з біоенергетики», замість «біоенергетичка». Іноді допомагають іншомовні слова: «амбасадорка», скажімо, замість «посолка» від «посол». Чим більше вправлятимемось – тим більше буде вдалих варіанітв.

Чи планується впровадження правил використання фемінітивів в українську граматику?

У лінгвістиці є певні кроки, щоб глибше дослідити цей процес, чіткіше прописати тенденції сучасного жіночого назовництва. А правила, підручники – це вже наступний крок, бо до підручників потрапляють речі, які перевірені часом. Хоча той же час, буває, показує нам, що від деяких правил пора вже й відмовитись, бо вони надто андроцентричні та суперечать сучасній картині світу. Наприклад, сьогодні ми маємо і стилістичне застереження, і фіксованість у морфології, що майже всі назви професій, посад – то іменники чоловічого роду, які можуть застосовуватися і якщо йдеться про чоловіка, і якщо про жінку.

Цього року у Харкові в листопады відбудеться перший міжнародний лінгвістичний конгрес «Гендер-PRO 2: гендерна лінгвістика і динаміка мовної норми», присвячений саме творенню й уживанню фемінітивів. На нього приїдуть мовознавиці й мовознавці з тих країн, у яких вже відбулися мовні реформи чи відбуваються схожі процеси. Формується група українських лінгвістів/-ок, щоб здійснити дослідження й випрацювати на науковому підґрунті певні рекомендації щодо творення й уживання фемінітивів: який суфікс з яким коренем краще використати, чи відбудеться чергування, чи мають бути якісь стилістичні межі тощо. Мовна норма – це явище динамічне, на відміну від правопису, який певною мірою є статичним, але останній не регулює утворення фемінітивів.

За якою логікою тим чи іншим іменникам, що називають професію, посаду, сферу діяльності, призначають той чи інший суфікс? Тобто, чому виступантка, а не, скажімо, виступеса?

Тут важливо згадати про особливості процесу словотворення. Найбільша кількість фемінітивів утворені від іменників чоловічого роду. От є у світі якась реалія, процес – і спочатку від цієї назви утворився, як правило, іменник чоловічого роду, а вже потім від нього за допомогою «жіночих» суфіксів – відповідний іменник жіночого роду (учити – учит-ель – учитель-к-а). І через частотність саме такого ланцюжка іноді буває важко утворити милозвучні фемінітиви. Там, де словотворення відбулося паралельно – «дослід-ник» і «дослід-ниц-я» – усе всіх влаштовує.

Загалом в українській мові є понад 13 суфіксів, які можуть утворювати іменники – назви осіб жіночої статі. Серед них найпродуктивнішими є суфікси -к- (учителька, директорка, лідерка, винищувачка), -иц- (урядовиця, авантюрниця, очільниця), -ин- (філологиня, філософиня, своякиня), -ес— (агентеса, адвокатеса, критикеса), меншою мірою -ис- (актриса, редактриса). До речі, деякі суфікси можуть утворювати варіанти фемінітивів з однаковим лексичним значенням: мовознавиця і мовознавчиня, чемпіонка і чемпіонеса, водійка і водійчиня.

Є суфікси -ш-, -их-, які, утворюючи фемінітиви, вносять до лексичного значення слова додатковий компонент. Тож «генеральша» – це не жінка на генеральській посаді, а дружина генерала, директорша – дружина директора. А слова «повариха», «ткачиха» (дружина ткача) часто набувають і зневажливого відтінку (порівняйте з нейтральними «куховарка», «ткаля»). Тому ці суфікси я б не радила використовувати, якщо ви утворюєте фемінітив.

Щодо логіки, за якою обирається суфікс, то передусім спрацьовує не значення слова. Більше впливає корінь – з якої мови він прийшов, на який звук закінчується, чи діють правила щодо чергування приголосних у процесі додавання суфіксів. Хоча вже можна говорити й про семантичну тенденцію – використання суфікса -ин- для творення назв жінок за діяльністю в науковій сфері: філологиня, історикиня, фізикиня. Хоча от «етнографиня» – не дуже сприймають через оте «графиня» на кінці.

Мова – це живий організм. Люди творять, вживають, пробують, і ті слова, які в суспільстві найбільше використовуються, ті й приживаються. Тільки час покаже, що буде спорадичним, а що залишиться.

В українській мові суфікси, що визначають фемінітиви, це -к-, -ес-, -ин-, -иц- та інші. А які відповідники в російській мові?

У російській мові з цим складніше. І тут цікаво аналізувати взаємозв’язок «негнучкості» певної мовної системи, зокрема відносно найменування жінок та слів на позначення уразливих груп, і жорсткістю власне картини світу, яка твориться засобами такої мови, – становищем жінки в суспільстві, станом прав людини.

Суфікс -к- часто утворює назви осіб жіночої статі за національністю (грузинка, украинка) чи згрубілі (Машка, Наташка) або зменшувально-пестливі (Аленка) форми імен, для утворення фемінітивів із нейтральним забарвленням (як в українській авторка, директорка тощо) фактично не використовується.

Є суфікси -енк- (беженка, француженка), -чиц- (разведчица, подписчица), -щиц- (дрессировщица, сменщица), -ис- (актриса) – хоча й менш продуктивні, а також -их- (ткачиха, повариха), -ш- (генеральша). До речі, усі ці слова фіксує «Большой толковый словарь русского языка», але вони подані у статтях до відповідних іменників чоловічого роду, а не окремими словниковими статтями, як це в уже згаданому українському СУМ-11.

Я білінгвальна, багато перекладала, у тому числі з увагою до гендерночутливого письма, але все ж не фахівчиня зі словотвору російської мови й не досліджувала в ній фемінітиви, тож мої спостереження в цьому питанні можуть бути суб’єктивними. 

Як зробити мову гендерночутливою?

Найперше – захотіти цього, це вже половина справи. Інструментально – окрім стратегії фемінізації (творення й уживання фемінітивів) можна застосовувати ще стратегію нейтралізації (уникнення акценту на статі). Замість «студентки і студенти» можна сказати / написати, наприклад, «студентство», також «учительство», «читацька аудиторія», «медіаспільнота» – українська мова дає неосяжне поле для творчості. Для тих, хто пише російською, це також актуально. Іноді, я помітила, авторки / автори, не знаходячи інструменту в російській мові, але прагнучи позбавити свої тексти андроцентризму, використовують ресурси українського словотворення чи інших мов.

Маю надію, що згодом ми створимо мобільний додаток, який допомагатиме легко і правильно вживати й утворювати фемінітиви.

Вела бесіду Іра Керст. Фото із архіву Олени Малахової

— Читайте також: Булінг у школах: Чи цькують українських ЛГБТ-підлітків однокласники та вчителі?