Прокидаймося: Книга «Wake up! або Як перестати жити на автопілоті»

Під час експерименту ніхто не постраждав

«Ти змінилася!» — вже кілька років як ця фраза, здається, стала моїм другим ім`ям. Було б добре, якби це означало: «Ого, ти стала такою крутою!» або «Вау, ти боса, лиса, в помаранчевому простирадлі, буддизм — це класно!». Але — ні, ті, хто знав мене 15-20 років тому, мої друзі, мої правдиві дзеркала, мають на увазі: «Таню, ти стала занудою». І мені дуже прикро, але вони праві.

Буває так, що для того, аби згадати, хто ти є, вимкнути нарешті «автопілот», на якому ходиш на роботу-з роботи, достатньо якоїсь дурниці. Коли я кажу «дурниці», я дійсно маю на увазі щось зовсім недалеке, як-от тести у стрічці Facebook типу «Хто ти з зірок Голівуду?» або «Яка ти музична субкультура?». Результат тесту у одному відсотку випадків може бути влучним на цілих сто відсотків: ви — Ада Лавлейс, або — металіст. І ви думаєте: «Точно. Це точно, як я могла забути це про себе?» До речі, а ви знали, що  головна думка у славетній баладі «Металліки» не «Trust I seek and I find in you», а «Life is ours, we live it our way»? Тобто це пісня зовсім не про кохання, а про вірність собі. Про те, як бути собою, творити, дуркувати і не ставати занудами. Автор книжки «Wake up! або Як перестати жити на автопілоті», відомий лектор та бізнес-бітник (він теж проходив тест про субкультури?), Кріс Барез-Браун, — засновник компанії «Віднаходимо власного Елвіса», де людям допомогають віднайти свого внутрішнього генія та стати впевненішими у своїй справжності. Здається, варто скористатися його порадами, аби перестати бути занудою і знову стати Адою Лавлейс чи металістом.

Основні засади

Підсвідомість та її «автопілот» — еволюційне пристосування, завдяки якому організм працює у «енергозберігаючому режимі», який є відповіддю на стресову ситуацію. Як увімкнути свідомість? Просто: перестати робити те, що ви завжди робили не замислюючись і робити те, чому завжди казали «ні», «не на часі», «це не моє». Книга Бареза-Брауна — щотижневик із планом дій та вправами. Звісно, її можна просто прочитати. Є люди, які діють, і є люди, які не діють: якщо ви дуже глибоко загрузли у сутінках напівавтоматичного існування, вам захочеться тільки прочитати, а діяти? Ну, може, потім. Не робіть цього! Ви можете спокійно відібрати для себе ті вправи, які для вас підходять і не виконувати тих, які вас «не чіпляють». Наприклад, в Україні є досить багато людей, навіть серед творчої інтелігенції, для яких завдання прожити на 5 євро в день — не екзотична вправа у аскезі, а така собі буденна реальність. Можна скористатися порадою автора: тоді спробуйте прожити на 5 євро у тиждень. А ще можна 4 дні поспіль одягати один і той самий одяг. Це повинно нам нагадати, що нам не гірше, ніж мільйонам людей на планеті.

Первинна енергія

Якщо ви будете їсти й пити казна-що, діла не буде. Тому у кілька етапів відмовляємось від кофеїну, рафінованого цукру, фаст-фуду. Автор пропонує також суттєво обмежити хліб та молочні продукти: хліб вже давно готують із різноманітними домішками, а молоко — то взагалі «їжа телят, а не людей». Ранок без кави для мене — це невдалий ранок. Але звичка — це зло, ломка стереотипів та схем — це включення свідомості. Кава без кофеїну — геніальне рішення! Хоча без цукру, без хліба, без котлети в тісті ти — не ти в перші дні. Фізичні вправи. Ви знаєте, що середній британець проводить 20 годин лежачі або сидячі? Я — і того більше. Є, виявляється, хитра «нагадувалка» про необхідність мінімальних фізичних навантажень, таке собі ноу-хау. Пішли до туалета? Поприсідайте 10 разів або повіджимайтесь, або побігайте на місці. Спорт — це ендорфіни, ендорфіни — це щастя. І нехай там колеги гиготять про ваше сопіння у зачиненій вбиральні: ви наполегливо працюєте над гарним самопочуттям.

Засмічувачам мозку — ні!

Тепер про, власне, важку артилерію методу. Людина відчуває себе живою як ніколи і сподівається на зв`язок з усім світом тоді, коли вона виходить із зони комфорту. Ось вам одна з вправ: ви добре знаєте місто, в якому живете, але десь, безперечно, є його куточок, де ви ще не були. Їдьте туди під час обідньої перерви і загубіться там: «Загубленість та самостійність допомагають жити з впевненістю у собі та вчать мати справу з невизначеністю та новизною у житті». Спальний район чи околиці з приватним сектором у стилі нового рококо? Я обрала старовинний католицький цвинтар: не те, щоб там можна було по-справжньому загубитися, але атмосфера там така, що мозок точно переходить на ручне управління. Надовго мене не вистачило, зате є мальовничі фото до прийдешнього Хеллоуіну. До речі, телевізор і соцмережі — теж засоби зануритися на підсвідомий рівень існування, вони нас присипляють, ведуть у світ фантазій та бездіяльності, а тому спробуємо вправи «Викинь телевізор!» та «Цифрове очищення». З телевізором у мене взагалі немає стосунків, ми давно існуємо у паралельних світах, гадаю, ще з часів, коли в ньому показували лише УТ-1 і УТ-2, а ось з соцмережами складніше. Але невеличке зусилля волі і — вуаля! — в мене купа вільного часу після роботи для того, щоб перебрати шафу, приготувати спагетті з рагу і влаштувати бій подушками, ну і понудитися. Ми відзвичаїлися від аналогового світу.

Екстрим

Але це зовсім прості речі. Як щодо того, щоб вилізти на дерево? Це повинно розбудити в нас дитячу радість, як колись. Справа в тому, що я ніколи не лазила по деревах! Я була «дівчинкою з книжкою». Тобто це ще й вправа «Робимо щось нове». З огляду на те, що результат відмови від цукру ще дуже скромний, а джинси — вузькі, то вилізти вдалося на щось карликове, що росло за будинком. Гадаю, це був якийсь молодий кам`яний дуб, або корабельна сосна чи індійський палісандр — цупка дуже деревина. Я не засмучуюсь: що з обома, що з однією кишенею, моїй куртці немає чого сказати у світі моди.

«Занурюємося в музику». Здавалося б, дуже просте завдання. Я ж дуже люблю музику, у мене цілий стос касет. Стривайте, касет? Тобто, колись у мене був стос касет і колись я постійно слухала музику, але коли востаннє я ставила улюблені треки? Це ж ніби марнування часу, це несерйозно, так? Я ж мати, книжковий оглядач і журналіст, який пише на гостро соціальні теми, хіба може бути саундтреком для такого поважного життя Tarantino Connection? Раптом ваша 8-річна дитина скаже: «Пхе, це що таке? включай «Мозги»!» Сміливіше: вмикаємо Misirlou на повну і виконуємо вправу «Танцюємо». Всі оцінять, діти — першими!

Більше вправ та інсайтів

1. Просто кажемо «ні». Аби контролювати своє життя, ви мусите завжди бути готовим сказати «ні». Завжди є чимало речей, які забирають наш час та відвертають увагу від важливого, і якщо не навчитись давати раду з ними, ми просто загубимось у цьому житті. (…) Зайнятість підгодовує автопілот. Аби бути свідомим, нам потрібен вільний час, а тому треба навчитись говорити «ні». (…) Кажучи «ні» якійсь із ваших закоренілих звичок, які ви повторюєте з дня у день, ви зможете відчути себе набагато вільнішим. (…) Кажучи чомусь «ні», ми отримуємо можливість сказати «так» собі та іншим по-справжньому щиро, а не задля годиться.

2. Додаємо годину до свого дня. Давньокитайський філософ Лао Дзи сказав: «Час — це річ, яку створюють. І сказати, що у вас його немає, означає, що він вам не потрібний». Упродовж чотирьох днів спробуйте прокинутись на годину раніше і зайнятись тією справою, на яку не вистачало часу. Головне, аби ви робили те, що любите, а не те, що повинні робити. Наприкінці тижня ви зможете зрозуміти, чи те, чим ви займались, є тим, чим ви хочете займатись в житті, інакше це не настільки важливо, як додаткова година сну.

3. Живемо по-свинськи. Я завжди раджу людям порушувати правила експериментів, які ми описали, аби вони принесли ще більший результат. Іноді, аби усвідомити, наскільки прекрасним є наше життя, нам потрібно трішечки погіршити наше становище. Люди, які здійснили разючі зміни на краще у житті, найчастіше зробили це, бо життя стало таким нестерпним, що відступати було вже нікуди. Ті, хто зловживали життям по-свинськи, хай уявлять, що би сталось, якби ви прожили так наступні тридцять років. Як би ви почувались тоді? Що б вам тоді залишалось робити з даром життя?

4. Сміємося і регочемо. Ті, хто сміються, найчастіше краще долають стрес, є здоровішими та привертають увагу людей. Якось тренер сказав Андре Агассі, що в житті є два типи людей: термометри і термостати. Термометри можуть оцінити температуру в кімнаті, а термостати — змінити її. Уміння змінити атмосферу — неймовірний дар, а гумор — один з найбільш фантастичних засобів, аби це зробити.

5. Чому зараз? Життєва гра колись полягала в тому, аби бути успішним. Щоб перемогти, потрібно було слідувати правилам та йти шляхом навпростець до успіху.  (…) Але це було колись, а тепер все зовсім по-іншому. Дні лінійного життя в далекому минулому. (…) Тепер є розуміння, що досягаючи більшого, заробляючи більше, володіючи більшим та споживаючи більше, ми тільки віддаляємось від свідомого життя. Нам потрібно почати жити на повну кожного дня, якщо ми хочемо поважати дар життя, яке покликані охороняти. Попрощавшись з автопілотом, ми зможемо бути по-сравжньому тими, ким ми є, і кинути виклик правилам, яких зараз можна уникнути.

Естетика

Що ще можна додати? Те, що поліграфічно ця книжка досконала і це є великим плюсом не тільки в очах таких закінчених естетів, як я: будь-яка людина, здатна відрізнити гарне від звичайного, із задоволенням гортатиме кольорові сторінки книги, де є аркуші для нотаток, шовкова закладка та чарівна синя гумка, яка тримає разом обкладинку. Саме вона нагадує мистецькі блокноти Moleskine, в яких писали або малювали Сартр, Пікассо, Матісс, Хемінгуей і я, колись давно, коли ніколи не кермувала своїм життям на автопілоті. Тепер я знову беру управління в свої руки.

— Читайте также: Шлях митця: Книга, яка нагадає вам хто ви є

Мы в Facebook