«Важка» дитина: Що робити, якщо все складно

Припиніть почуватися розчарованими

«Складною» дитина стає через помилки батьків, чи у результаті якихось патологій? Як допомогти дитині виправитися й самому впоратись із завданнями батьківства у таких умовах, розповідає психолог, травмотерапевт, emdr-спеціаліст Катерина Габрієль.

Важка дитина – це як?

Мене завжди насторожують «правильні» діти, які не кричать, не бігають, і дуже слухняні. А ще ходять на безліч гуртків і розвивають таланти. (Завжди в таких випадках сподіваюсь, що «зручних» дітей рано чи пізно «прорве»). Повірте, радості в житті цих малюків вкрай мало… До чого це я? В дитячо-батьківських стосунках завжди є старший, мудріший і, як правило, це батьки. Тому вашим безпосереднім завданням є безумовне прийняття дитини, наставництво, підтримка та емпатія. То чи є насправді «складні діти»? Чи все, що проявляє дитина, — це насправді ті процеси, з якими не можуть справитись батьки?

Отже, коли під час зустрічей із батьками шукаємо відповіді на питання «чому моя дитина така?», я намагаюсь уточнити: «Така» — це яка?». І, виявляється, для кожного батька і матері «важковиховуваність» визначається по-різному. Більшість мам і тат мають перелік очікувань щодо власної дитини, і чим вища планка очікувань та досягнень, тим більше розчарувань у батьків, тим дужче вони намагаються «полагодити» малюка, підтягнути до рівня «такий, як треба». Для того, щоб краще зрозуміти, хто така «складна, важка дитина» я даю таке завдання батькам: прошу намалювати ілюстрацію на тему «дочка/син сьогодні поводила(-в) себе погано/була(-в) неслухняним». І, напевне, я вас не здивую, коли скажу, що в кожного батька, чи матері ці малюнки абсолютно різні. Для чого це потрібно? Щоб зрозуміти поняття «норми» та неприйняття власної дитини. Тобто того, з чим дорослі, як батько чи мати, не в змозі справитись/витримати.

Коли щось із дитиною справді не так

Проте існують не лише негативні поведінкові прояви (а нормам поведінки мають навчити батьки, простіше кажучи, пояснити, що прийнятно, а що неприпустимо), а й психопатлогія, — коли емоційні, поведінкові прояви непідвладні волі дитини, коли потрібно виконати надзусилля для того, щоб навчити її опановувати себе. Дитині надзвичайно складно, швидше, неможливо зробити це самостійно. Тому батьки мають допомогти їй в цьому. Коли дитина з`являється на світ — це чистий листок; дитина розвивається та зростає, форму та наповнення дають їй близькі. Але буває й так, коли дитина вже має певні порушення, які обумовлені особливостями діяльності мозку, спадковою складовою.

Але ні в якому разі не поспішайте ставити діагноз своїй дитині на базі ваших гіпотез. Нижче я наведу список тих психопатологічних рис в поведінці дитини, котрі могли б стати причиною звернення до спеціаліста. Отже:

  • регулярне порушення батьківських заборон — втечі з дому, повернення додому вночі;
  • регулярні бійки із однолітками;
  • крадіжки та псування майна інших;
  • демонстрація байдужості до переживань інших;
  • відсутність почуття провини за скоєні погані вчинки;
  • відсутність реакції на погрози та покарання;
  • відсутність емпатії;
  • безстрашність, прагнення ризику;
  • егоїстичність, егоцентричність, коли особисте задоволення — понад усе.

Як допомогти собі та дитині?

Коли батько або мати стикаються із проявами складної поведінки (я зараз говорю не про звичайний непослух), то в них, як наслідок, виникає величезне відчуття безпомічності та тривоги. Хтось із батьків намагається зробити абсолютно все і навіть більше, щоб позбутись цих проявів у дитини, а хтось продовжує в ритмі – «нормальна дитина — переросте!». І я не маю абсолютно ніякого права звинувачувати, чи давати «експертну пораду/оцінку». Я розумію батьків, відчуваю їхній страх і знаю, що така реакція — прояв захисних механізмів психіки, проте ви маєте також вибір діяти максимально корисно щоб допомогти своїй дитині.

1. Зверніться по допомогу. Коли ви дійшли думки «щось тут не так», то зверніться до спеціаліста. Це має бути не психолог, а психіатр. Саме він зможе встановити діагноз (якщо він є) та допомогти. Коли ви вже знаєте, з чим маєте справу, — варто знайти суміжних спеціалістів, котрі вам допоможуть скласти корекційну програму. Дуже добре, якщо ви матимете змогу відвідати спеціалізовані тренінги щодо взаємодії із дитиною (до прикладу, у Польщі при роботі психолога та психіатра із діагнозом синдром дефіциту уваги та гіперактивність, батьки обов`язково проходять тренінг по «батьківським вмінням» щодо взаємодії із дитиною, також батьки отримують інформацію щодо груп підтримки та список освітніх матеріалів літератури/інформаційних джерел по психології).

2. Підтримайте дитину. Наступне — підтримуйте зв`язок із лікарем та психотерапевтом; виконуйте разом із дитиною домашні завдання, які вам даватимуть після занять. Пам`ятайте, що вашій дитині надзвичайно важко справлятись із її особливостями, тому лише дорослі можуть допомогти у цьому. Не карайте дитину за симптоми.

3. Піклуйтесь про власний ресурсний стан. І ще одне — не забувайте про себе, про свій особистий стан. На складному шляху корекції поведінки дитини ви будете стикатись із безліччю складнощів. Тому майте місце, час та людей, з якими ви зможете поділитись своїми переживаннями. Якщо ви мама або тато «складного малюка», будь ласка, турбуйтесь про себе! В цьому випадку хорошою допомогою є групи підтримки для батьків.

Виховання «простих» і «не простих» дітей — це постійне випробування на міцність багатьох якостей нашого характеру. Це не олімпійських марафон (хоч іноді так і здається), де ви отримаєте в кінці дистанції медаль. Ні, це набагато більше. Нагородою в непростому процесі виховання є здорове та щасливе дитинство, а далі — усвідомлене доросле життя наших дітей.

Фото: кадр із фільму «We Need to Talk About Kevin»

— Читайте також: 13 тревожных звоночков: Признаки психологических отклонений у ребенка

Мы в Facebook