5 цінних уроків від астронавтки Гайдемарі Стефанишин-Пайпер

Про наполегливість, критику, славу

У жовтні 2019 року американська астронавтка українського походження Гайдемарі Стефанишин-Пайпер відвідала Україну і виступила в Американському домі в Києві. На її рахунку — 33 години 42 хвилини перебування у відкритому космосі, участь у двох космічних місіях STS-115 та STS-126, а також національні й міжнародні відзнаки. Вона капітан Військово-морських сил США, офіцер-рятувальник, інженер, дочка, дружина, мати.

Будь активною

В родині у мене є ще брати й сестри. Наші батьки не мали вищої освіти, але завжди казали нам, що треба вчитися, треба йти вперед. Я вчилася у школі дуже добре, мені легко давалася математика. Я знала, що за рівнем компетенцій я можу вступити до університету. Але в США вища освіта коштує дуже дорого. Якби я змусила моїх батьків платити за моє навчання, то іншим моїм братам і сестрам вже на університет не вистачило б. Тоді я подумала, що, я досить спортивна дівчина і можу вступити до Військово-морських сил, скористатися їхньою стипендією. Так я і зробила.

Я закінчила Массачусетський технологічний інститут за інженерною спеціальністю. В ВМС готували жінок-пілотів, я подумала: «Чому б мені не спробувати?» Я завжди думаю про нові можливості: «А чому б не спробувати?..» Але зір мене підвів і на пілота мене не взяли, зате запропонували вступити до програми підготовки водолазів. І я знов подумала: «Чом би й ні?» І стала водолазом. Згодом, виявилося, що у NASA беруть не тільки пілотів. Потрібні й інженери. Я подала заявку. Мені відповіли у дусі: «Спробуйте ще». Наступного року я знову подала заявку. Словом, через два роки мене взяли до групи підготовки астронавтів. Насправді, багатьом астронавтам доводиться подавати заявки не один раз.

Успіх взагалі залежить не тільки від професійних якостей, а й від наполегливості

 

Не погіршуй ситуацію

Під час місії ми з колегою вийшли у відкритий космос, аби полагодити дрібні несправності на зовнішній поверхні станції. У кожного з нас була сумка з інструментами вартістю 110 тисяч доларів кожна. Ми працювали із дифузорами технічної олії і трапилось так, що дифузор у моїй сумці протік: мої рукавички були замащені жиром і сумка просто зіслизнула і полетіла у космічний простір. Я спочатку подумала, що треба за нею стрибнути, але зрозуміла, що тільки погіршу ситуацію. Я повідомила Центр про інцидент, ми з колегою впорались із завданням, використовуючи його інструменти. По поверненню на Землю на прес-конференціях мені ставили запитання про злощасну сумку мільйон разів, і не завжди у доброзичливій формі. Я вважаю, що кожній людині не поясниш, що насправді трапилось. Ті, хто повинні були знати усі обставини, були одразу поінформовані і претензій до мене у керівництва не було.

Не треба виправдовуватись перед кожним, це мало що дасть. Визнаєте факт, даєте короткий коментар, посміхаєтесь. І більше ніколи не повторюєте помилок.

Будь собою

Коли люди дізнавались, що мій батько — українець, вони одразу думали, що в мене дуже традиційна родина, що мене виховували як традиційну дівчинку, яка має бути вдома, або займатися «жіночою» роботою. Але насправді мій тато ніколи не висловлювався проти мого вибору: спочатку вступити до ВМС, а потім стати астронавткою. Він поважав мій вибір. Що стосується колег, то в космосі потрібні різні навички й вміння.

Звісно, я фізично була слабшою за багатьох колег-чоловіків, але, як інженерка, часто пропонувала розумніші технічні рішення, ніж вони.

І коли ти демонструєш свої вміння, тебе оцінюють як експерта, тебе поважають. Найкращий метод боротьби з дискримінацією — довести, що вона не має підгрунтя.

Life/Work balance

Цей баланс — важка справа. У нас з чоловіком один син, він вже дорослий. Коли він був маленьким, нам з чоловіком було важко, адже ми обидва працювали. Для чоловіка й дружини важливо зрозуміти, що шлюб, сім`я — це партнерство, тут немає місця традиційному розділенню обов`язків, якимось претензіям та «нечоловічім» справам. Якщо у когось з нас двох був час, він робив те, що найбільше потрібно у конкретний момент. Якщо потрібно було готувати їжу, мій чоловік ставав і готував. Зараз я дивлюсь на свого одруженого сина — він так само не робить проблеми з того, що стає й готує для своєї родини.

Свого часу мій чоловік залишив службу у флоті, тому що моя робота була важливішою.

А в інший період нашого життя ми переїхали жити в інше місто, тому що в нього була хороша робота, яка цього вимагала.

Не тримайся за славу

Одним з найважчих викликів у моєму астронавтському досвіді було — жити після мого моменту слави. Уявіть: ви — людина, яка побувала у космосі, всі вами пишаються: родичі, друзі, усе ваше маленьке містечко. Коли ви повертаєтесь з космічної місії, у місті влаштовують парад на вашу честь. Вас запрошують на телебачення, радіо, на різноманітні заходи.

А потім інтерес до вас згасає. І з суперзірки ви стаєте звичайною людиною. Це нелегко. Але це треба прийняти і жити далі.

 

Фото: America House Kyiv

 

 

Мы в Facebook