Оксана Хромова
Перша світова, як і будь-яка війна, стала справжньою трагедією для багатьох людей. Тоді сотні тисяч загинули та залишилися каліками. Однією з найважчих груп постраждалих вважалися військові, чиї обличчя були понівечені внаслідок бойових дій. Адже рівень медицини того часу не дозволяв пораненим та понівеченим воїнам вирішити складні естетичні проблеми. Американська скульпторка Ганна Коулман-Ледд кілька років у Франції в буквальному сенсі повертала солдатам їхні обличчя. А водночас і можливість повноцінного життя у суспільстві.
Світська левиця Анна Коулман
Вона народилася у штаті Філадельфія у 1878 році. Навчалася скульптурі в Парижі та Римі. А у 1905 році вийшла заміж за доктора Мейнарда Ледда й переїхала до Бостона. Протягом трьох років навчалася у школі Бостонського музею та стала досить успішною мисткинею. Спочатку її скульптурними об’єктами здебільшого були декоративні фонтани та бюсти. У 1914 році Анна Коулман-Ледд значилася однією із засновниць Гільдії бостонських художників. Відтоді її роботи неодноразово виставляли на місцевих і пересувних виставках, а згодом і на персональній. Через рік її роботу Triton Babies показали у Сан-Франциско на міжнародній виставці. Зараз ця скульптурна композиція встановлена у Бостонському громадському саду.
Анна Коулман-Ледд не зупинилася лише на скульптурі. Вона стала досить відомою портретисткою. Знаменита італійська акторка Елеонора Дузе один із трьох своїх портретів довірила виконати саме американській скульпторці. У творчості жінка постійно відкривала для себе нові напрями. Вона завжди захоплювалася літературою і навіть написала дві книги. Середньовічні романи Анни були засновані на історичних фактах, які авторка вивчала протягом довгих років. Вона також написала дві театральні п’єси, одна з яких розповідає історію життя скульпторки, яка йде на війну. Проте знаменитою вона стала не завдяки своїм скульптурам та літературним творам.
Наприкінці 1917 року Анна разом із чоловіком переїхала до Франції. Саме там вона стала відома як рятувальниця солдатських облич, понівечених війною. Це сталося після знайомства з працями британського скульптора Френсіса Дервента Вуда.
Читайте також: Перші: як легендарна Олена Степанів стала найвідомішою українкою на військовій службі
Попередник Анни
З початком Першої світової Френсіс Дервент Вуд служив санітаром у Королівському армійському медичному корпусі. У хірургічних і реабілітаційних відділеннях вважали, що спотворене обличчя було найбільш травмувальним серед багатьох ушкоджень. Безліч жахливих поранень спонукали його на відкриття спеціальної клініки — відділення масок для спотворених облич.
“Моя робота починається там, де закінчується робота хірурга”, — казав засновник програми.
Його нові маски були легшими та довговічнішими, ніж гумові протези, що випускалися раніше. Вони більше відповідали портретам чоловіків у довоєнні часи. Кожну маску виготовляли з тонкого листа оцинкованої міді. А після формування фарбували. Нанесення реалістичного портрета на мідну маску було складним і довгим завданням. Та пацієнти згодні були чекати скільки потрібно.
Вуд заснував свій підрозділ з виготовлення масок у березні 1916 року. А вже у червні 1917-го про його роботу написав британський медичний журнал The Lancet.
«Я прагну за допомогою своєї майстерності скульптора зробити обличчя людини максимально наближеним до того, яким воно було до поранення, — писав Вуд. — Мої випадки — це зазвичай крайні випадки, від яких пластична хірургія змушена була відмовитися».
Читайте також: Перші: «Приховані фігури» або невідомі героїні космічної гонки
Скульпторка облич
Анна Коулман-Ледд опинилася у Франції через роботу її чоловіка. Доктора Мейнарда Ледда призначили керівником Дитячого бюро Американського Червоного Хреста. Саме тоді скульпторка замислилася про роботу, яку виконував Френсіс Дервент Вуд. Вона бачила велику кількість солдат із понівеченим обличчям і почала розмірковувати над тим, як приховати дефекти таких облич за спеціальною естетичною маскою. Невдовзі, після консультацій із британцем, вона відкрила в Парижі Студію портретних масок, якою керував Американський Червоний Хрест. І одразу почала вдосконалювати техніку Вуда.
«З місіс Ледд трохи важко впоратися, як це часто буває з людьми великого таланту», — згадували її колеги, але зазначали, що вона керувала студією ефективно та натхненно.
Її зусилля зі створення масок, максимально схожих із неушкодженими обличчями солдат до війни, були колосальними. На роботу над кожною маскою скульпторка витрачала більш ніж місяць постійної роботи. Але кожна наступна була кращою за попередню.
Читайте також: Перші: як Мадам Сі Джей Вокер подолала бар’єри та стала першою мільйонеркою у вік рабства
Як вона це робила
Спочатку для кожної маски Анна Коулман-Ледд робила основу з гіпсу. Зробити точний, візуально відповідний зовнішності людини, гіпсовий зліпок непросто. На кожну таку основу Ганна витрачала десятки годин. Але це дозволяло досягти унікальної портретної подібності.
Готовий зліпок обов’язково приміряли й погоджували із замовником. І тільки тоді переходили до виготовлення маски. На наступному етапі на основі гіпсового зліпка Анна створювала остаточну модель із гальванізованої міді. Маска для обличчя була надзвичайно тонкою. Її товщина не перевищувала товщину кредитної картки, як казали тоді пацієнти студії. Це дозволяло зробити кожну маску легкою та зручною. Вага такого виробу зазвичай не перевищувала 200 грамів.
Далі скульпторка намагалася досягти максимальної естетичної подібності з натуральною шкірою людини. Після закінчення формувальних робіт вона покривала маску емаллю. Колір цієї емалі підбирали відповідно до відтінку шкіри замовника. Під час носіння виріб зазвичай фіксувався в зоні вух або тримався на окулярах. Він приховував усі найпомітніші дефекти обличчя — опіки, поранення та деформації.
Найбільша художня проблема полягала у фарбуванні металевої поверхні у колір шкіри. Спочатку Анна експериментувала з олійною фарбою, але вона не трималася на поверхні. Тоді Ледд почала використовувати тверду емаль. Вона добре милася і мала матове, схоже на тілесне оздоблення. Вона продовжувала працювати над покриттям навіть тоді, коли пацієнт вже носив маску. Це дозволяло спостерігати за максимальною відповідністю тону шкіри з емаллю.
“Відтінки шкіри, які виглядають яскравими в похмурий день, здаються блідими і сірими при яскравому сонячному світлі, і якимось чином доводиться підбирати середній показник”, — згадувала одна з представниць Червоного Хреста.
Скульпторці доводилося підбирати тон для ясної і похмурої погоди та навіть імітувати синюватий відтінок поголених щік. До того ж вона відтворювала інші деталі — брови, вії і вуса. Вони були зроблені зі справжнього волосся або зі смугастої фольги. Середня ціна за маску становила $18. Така досить невелика ціна була зумовлена тим, що її діяльність активно спонсорували благодійні організації.
Читайте також: Перші: неймовірні історії трьох американок, що виграли змагання з часом
Результати роботи Анни
Сьогодні складно уявити справжній ефект масок на кількох чорно-білих зображеннях. Статичні, застиглі на всі часи в одному виразі з довоєнних фотокарток, ті маски були одночасно живими і неживими. Звісно, вони не могли відновити втрачені функції обличчя, як-от здатність жувати чи ковтати. Проте вони робили можливим подальше мирне життя людей у суспільстві.
«Листи подяки від солдатів та їхніх сімей завдають біль, вони такі вдячні», — згадувала пізніше скульпторка. «Завдяки тобі маю дім”, «Жінка, яку я люблю, більше не вважає мене відразливим», — цитувала Анна листи від свої колишніх замовників.
До кінця 1919 року студія виготовила 185 масок. Анна Коулман-Ледд залишила Париж після перемир’я на початку 1919 року, і вочевидь її дуже не вистачало.
«Ваша велика робота для французьких mutilés знаходиться в руках маленької людини з душею блохи», — написав їй колега з Парижа.
Повернувшись до Америки, скульпторка дала кілька великих інтерв’ю про свою військову роботу. В 1932 році вона стала кавалером французького ордена Почесного легіону. Анна Коулман-Ледд продовжувала займатися своїми колишніми справами. Вона створювала бронзові скульптури, які за стилем мало чим відрізнялися від її довоєнних робіт. Вона померла у 60 років у Санта-Барбарі 1939 року.
Читайте також: Перші: як Нелі Блай понад 100 років тому довела, що жінки можуть все
Долучайтесь до наших соцмереж, аби бути в курсі усіх важливих новин та подій: Facebook, Telegram, Instagram