Леся Сайко
Щороку 14 лютого світ огортає рожева димка романтики, а ми звично шукаємо слова, щоб висловити свої почуття. Проте в українській культурі зізнання в коханні ніколи не були лише «валентинками» чи солодкими фразами. Для наших видатних письменниць любов була стихією, що випалювала душу, гартувала волю і перетворювала звичайні листи на шедеври світової літератури.
До Дня святого Валентина ми вирішили згадати, як кохали ті, чиї імена ми звикли бачити на обкладинках підручників. Це не просто суха біографія — це живі, пульсуючі історії про жінок, які не боялися бути вразливими, писали першими, кохали всупереч обставинам і залишили нам у спадок найвищий еталон щирості.
Від жертовних листів Лесі Українки до аристократичної мудрості Ліни Костенко — запрошуємо вас у подорож емоційним всесвітом українського жіночого слова. Адже хто, як не вони, знав, що справжнє кохання — це «чиста і велична літургія».
Леся Українка — «Все, все покинуть, до тебе полинуть…»
Це один із найбільш проникливих віршів Лесі, присвячений Сергію Мержинському. Тут кохання постає як готовність розділити найтяжчу долю.
Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя, мій згублений світе!Стать над тобою і кликнуть до бою
Злую мару, що тебе забирає,
Взять тебе в бою чи вмерти з тобою,
З нами хай щастя і горе вмирає.
Ліна Костенко — «Спини мене, отямся і спини…»
Цей вірш — класика української інтимної лірики. У ньому кохання — це стихія, яка водночас і лякає своєю силою, і підносить до небес.
Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю
Олена Теліга — «Вечірня пісня»
Теліга писала про кохання жінки, яка є соратницею, яка вміє бути ніжною ввечері, щоб дати чоловікові силу для боротьби вранці.
За вікнами день холоне,
У вікнах — перші вогні …
Замкни у моїх долонях
Ненависть свою і гнів.Зложи на мої коліна
Каміння жорстоких днів,
І срібло свого полину
Мені поклади до ніг.Щоб легке, розкуте серце
Співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся,
Спочив на моїх устах.А я поцілунком теплим,
М’яким, мов дитячний сміх,
Згашу полум’яне пекло
В очах і думках твоїх.Та завтра, коли простори
Проріже перша сурма —
Ольга Кобилянська — лист
Хоча Кобилянська більше відома своєю прозою, її поетичні роздуми та ліричні пасажі в листах до Осипа Маковея часто звучать як поезія в прозі.
«Я Вас стільки років так страшно любила, я носила для Вас рай у душі — як сонце».
Збереглося 176 листів письменниці до Маковея, з яких опубліковано лише 67. А листи від нього вона знищила після їхнього розриву.