Це місто легко впізнати за філіжанкою кави, бруківкою під ногами і брамами старих кам’яниць. Але чи достатньо цього, щоб по-справжньому пізнати й побачити нетуристичний Львів? Гідеса Олена Дворкіна щодня розповідає про це іншим і водночас продовжує відкривати місто для себе. За красивими фасадами вона бачить людські історії, за звичними туристичними маршрутами — тихі вулички зі старими віллами, а за образом міста, яке нібито постійно святкує, — життя під час війни.
Womo вирушило на екскурсію з Оленою, аби побачити нетуристичний Львів без парадного блиску. Почути про його звички й характер, нових мешканців, доступність, пам’ять і деталі, які стають особливо дорогими, коли живеш тут не перший рік. І відчути, чому іноді найкращий спосіб побути з містом наодинці — це просто замовити каву та спостерігати за життям навколо.
Читайте також: Львів сьогодні: місто, до якого їдуть на два дні і назавжди
Львів очима Олени Дворкіної: архітектура, дворики й приховані деталі
Ви щодня показуєте місто туристам. Чим справжній нетуристичний Львів відрізняється від листівкового образу?
Я живу й працюю в центрі, тому добре знаю Львів, який бачать туристи. До 2022 року ми якось нарахували у місті приблизно 48 фестивалів на рік. Не дивно, що склалося враження, ніби тут постійно щось святкують.
Але є й інший бік життя, якого туристи часто не помічають. Наприклад, зараз о дев’ятій ранку під час хвилини мовчання зупиняється все місто, зокрема транспорт. У Львові багато реабілітаційних центрів, військових після поранень, родин, які проходять через складний досвід війни. Навіть у центрі відбуваються церемонії прощання із загиблими військовими. І сьогодні це частина нашого повсякдення, нова культура пам’яті, з якою ми живемо. Але у туристичному образі Львова її майже не видно.
Історичні будинки Львова та проблема доступності: як вони повʼязані сьогодні?
Я дуже люблю це місто й завжди його захищатиму. Але водночас можу й критикувати, бо бачу Львів не лише очима туристки. Приїжджі захоплюються архітектурою, кав’ярнями, ресторанами й культурними подіями. Та за красивими фасадами є і проблеми: частина історичних будівель у неналежному стані. У нас навіть жартують, що взимку, коли падає сніг, ніколи не знаєш, що впаде тобі на голову — сніг чи балкон.
Водночас Львів має велику архітектурну спадщину, і тут постійно реставрують будівлі. Просто нам завжди хочеться, щоб зміни відбувалися швидше.
Ще одна важлива тема — доступність. Місто замінює трамваї, облаштовує зупинки, шліфує бруківку, щоб нею могли зручніше пересуватися люди на кріслах колісних і батьки з дитячими візочками. Дехто обурюється, мовляв, не на часі цим займатися. Але варто побачити військового, який не може подолати дві сходинки до магазину й мусить чекати, поки хтось вийде, щоб потрапити всередину. Тоді розумієш, що доступність — це не забаганка, а необхідність. Все це теж інший нетуристичний Львів.
Читайте також: Львів під час війни: цифри, які пояснюють місто краще за путівник
Ви водите людей у внутрішні дворики й пропонуєте дивитися не лише на фасади. Що можна побачити у таких локаціях?
Передусім те, наскільки сильно люди люблять своє місто. Потрапляєш у дворик, а там квітник. Хтось облаштував затишний куточок на балконі, хтось повісив картини у під’їзді, поставив дзеркало. Це дрібниці, але саме вони показують, як люди дбають про простір навколо себе.
Такі прогулянки ще й навчають терплячості. Не всі мешканці хочуть бачити туристів у своєму дворику, і це можна зрозуміти. Але якщо вдається знайти контакт, люди охоче діляться історіями, щось розповідають і підказують.
Читайте також: Що подивитися у Львові: 7 місць із деталями, які важко пропустити
Які деталі старого міста для вас і є Львовом, хоча туристи можуть їх не помічати?
Для мене це дзвін годинника на ратуші. Особливо вночі, коли місто стихає. Через повітряні тривоги ми часто прокидаємося серед ночі, але годинник продовжує відбивати час. Що б не відбувалося, він продовжує працювати. Для мене в цьому є щось дуже важливе, адже місто живе попри все.
А ще дуже люблю керамічну плитку на фасадах будинків. Наприклад, на вулиці Руській, 20 є будинок із візерунками, натхненними косівською керамікою. Їхнє створення пов’язують з архітектором і будівничим Іваном Левинським. Найбільше мені подобається, що в цих деталях поєднуються архітектура Львова й українська культурна традиція. Іноді достатньо підняти голову, щоб побачити щось особливе.
Вулиці Львова поза туристичними маршрутами: які з них ви порадите тим, хто вже гуляв площею Ринок і хоче побачити інший Львів?
Насамперед, звісно, хочу порадити Кастелівку. Прогуляйтеся вулицею Котляревського, а якщо матимете час, то вирушайте далі на Коновальця. Там є старі вілли й сади. Це зовсім інший, нетуристичний, Львів — спокійніший, звичний, без постійного туристичного руху. Там можна роздивитися, як місто розросталося, як жили люди, як змінювалася архітектура. Для мене такі прогулянки не менш цікаві, ніж історичний центр.
Читайте також: Львів за один день: готовий маршрут містом
Львів під час війни: як змінилося місто та його мешканці
Як змінився туризм у Львові після 2022 року? Хто приїжджає до міста сьогодні?
Зараз переважають українські туристи, хоча влітку приїжджає чимало іноземців. Серед них — волонтери, люди, які на початку повномасштабного вторгнення приймали українські родини за кордоном, іноземні партнери й ті, хто підтримує Україну фінансово або інвестує в місцевий бізнес. Є й ті, хто приїздить просто з цікавості до України. Дехто після Львова їде до Києва, і це теж показово: люди хочуть побачити країну власними очима, а не лише з новин.
У моїй роботі з’явилося більше екскурсій для людей з інвалідністю. Це люди з порушеннями зору чи слуху, ті, хто пересувається на кріслах колісних. Навичок проведення таких екскурсій варто було набувати раніше, але активно вчитися довелося вже після 2022 року.
Нові мешканці Львова: як змінилося міське середовище?
Важко сказати, наскільки побільшало людей: хтось переїхав до Львова, хтось виїхав. Але автомобілів точно стало більше. Щоправда, не обов’язково лише через переселення, оскільки чимало людей живуть за містом і щодня приїжджають сюди.
Змінилося й мовне середовище. Російської мови на вулицях стало більше, ніж мені хотілося б. Але водночас багато нових мешканців прагнуть краще пізнати місто: приходять на екскурсії, відвідують фестивалі й цікавляться місцевими традиціями.
Коли переїжджаєш до іншого міста, хочеться не лише облаштувати побут, а й зрозуміти людей, серед яких тепер живеш. Це не означає відмовлятися від власного досвіду, але важливо з повагою ставитися до культури й традицій місця, яке стало твоїм домом.
Безбар’єрність, українська мова та міські традиції: що Львів за ці роки здобув, а що ризикує втратити?
Мені дуже подобається, що Львів дедалі більше думає про безбар’єрність. Звісно, проблем ще багато, але цей рух важливий. А от за українську мову й традиції я хвилююся. Вони формувалися тут століттями, стали частиною міського характеру. Місцеві мешканці активно їх підтримують, і я вірю, що ця спадщина не зникне.
Читайте також: Львів за два дні: маршрут містом за межами площі Ринок
Як Олена Дворкіна стала гідесою у Львові
З чого почалася ваша особиста історія зі Львовом?
Я переїхала сюди з Херсона. Спочатку планувала вступати до аспірантури й займатися науковою діяльністю. Але одного дня їхала трамваєм, вийшла на своїй зупинці і побачила оголошення про набір на курси гідів-перекладачів. Подумала: ось воно, те, що мені цікаво. Може спробувати себе у цьому? Мій тодішній хлопець, а нині чоловік, спершу не надто зрадів, адже вже доклав чимало зусиль, щоб допомогти мені з аспірантурою. Але зрештою підтримав мене й оплатив курси.
На початку було непросто. Я сама була новою у Львові, але мала розповідати про місто людям, які тут виросли. Треба було не тільки вивчити факти, а й зрозуміти, як подати їх так, щоб іншим теж стало цікаво. Чоловік ходив зі мною на курси, слухав мої перші екскурсії та терпляче чекав, поки я навчуся. Так я й стала гідесою, хоча спочатку навіть не планувала цього.
Куди ви йдете у Львові, коли хочете побути з містом наодинці?
Люблю сісти у кав’ярні, замовити каву й просто дивитися, що відбувається навколо. У мене є кілька улюблених місць, які обираю залежно від настрою. Ще люблю гуляти пішки. Часто ходжу в Шевченківський гай і Стрийський парк. Завжди дивлюся, чи плавають там лебеді, чи з’явилися маленькі каченята, як галасують діти навколо. Мені подобається спостерігати за такими простими речами. У них є щось дуже живе й людяне. Напевно, саме за це я й люблю Львів.
Читайте також: Музеї Львова: 7 місць, які варто відвідати хоча б раз