Америка, материнство та ІТ: Марія Панютіна з LinkedIn про свій досвід

Вісім років у місті Сан-Хосе, робота у великих технологічних компаніях і двоє дітей: як воно, бути інженеркою, дружиною, мамою у Каліфорнії? Марія Панютіна, сьогодні старший інженер в LinkedIn, переїхала до США разом з чоловіком у 2012 році. Тепер їй є що розповісти про кар’єру, про політику підтримки батьківства у міжнародних корпораціях і про те, який вплив справила пандемія на робочі та сімейні практики працівників.

Каліфорнія. Перші враження

Переїхали ми в США майже 8 років тому. Я не була у захопленні від думки про переїзд, адже мене все в Україні влаштовувало: власне житло, чудова робота, перспектива підвищення. Проте, в мого чоловіка з’явилася можливість працювати тут, то ж він мені запропонував спробувати: на рік-два переїхати в Америку. З собою ми взяли тільки дві валізи з однією парою змінного одягу і комп’ютерами (дуже хороші, на той час, машини).Оскільки компанія оплатила тільки 2 тижні життя в готелі, то потрібно було одразу шукати житло і в ідеалі, щоб воно було недалеко від офісу. Нам одразу потрібно було шукати квартиру, а вони тут здаються порожніми — в наявності тільки холодильник і велика кухонна техніка (плита, мікрохвильовка і духовка). До того ж ціни на оренду житла нам здалися захмарними. То ж ми згодом почали розуміти, що потрібно шукати можливостей придбати своє житло.

Багато що було для нас незвичним: наприклад, вздовж автошляхів немає реклами, тільки дуже зрозумілі дорожні знаки, по яких ми, новачки в Америці преспокійно доїхали з Сан-Франциско до нашого Сан-Хосе і навіть знайшли у дві години ночі вулицю, де був наш готель. Цікавим для мене було й те, що жінки тут, принаймні в нашому містечку точно, зовсім не намагаються щоденно чепуритися й фарбуватися, як наші, наприклад, львівські дівчата. У перші часи мені здалося, що тут дуже багато людей з інвалідністю, але потім я зрозуміла, що їх стільки ж, скільки й в Україні, тільки тут вони мають змогу пересуватися громадськими місцями і не відчувають стигми щодо інвалідності.

Дитина 1.0.

Я не знаю, як це — бути вагітною чи народжувати в Україні, то ж не зможу порівняти ці досвіди. Перша вагітність була дуже складною, тому про роботу я і не думала. Щоправда, я проходила різні курси на Coursera по алгоритмах, склала екзамени на IELTS й закінчувала проекти по попередній роботі в Україні, чекаючи на EAD — дозвіл на роботу у США. В мене був офіційний діагноз — прееклампсія, тому кожен день до мене дзвонила медсестра і перевіряла мій стан. Раз на тиждень в мене був візит до лікаря. При кінці 36-го тижня в мене почались ускладнення, тому мене залишили в лікарні і почали викликати пологи: тут медики не роблять кесарів розтин, поки є шанс що мама може народити сама. Проте, після 44-х годин спроб (все відбувалось під анестезією) — вирішили таки зробити операцію. Після операції знову були ускладнення, тому додому я потрапила тільки через тиждень. Зазвичай після кесарева відпускають додому за 48-72 години.

Медичні страховки у нас з чоловіком були дуже хороші, так що народжувала я у гарних умовах. Тут заохочують чоловіків бути присутніми під час пологів. Більш того, це майже обов’язкова умова — щоб хтось з твоїх близьких був у цей момент поруч, тому що медсестра з тобою постійно сидіти не буде.

В США дуже рекомендують виключне грудне вигодовування до 6 місяців, і навіть в лікарні безкоштовно видають ручний і електронний молоковідсоси. Перших 2 тижні після пологів потрібно приходити в спеціальне відділення де вчать правильно годувати дитину, сповивати, купати: теорія теорією, але практика — то святе.

Цікаві факти з лікарні:

-коли народжується дитина, то на всю лікарню включають Happy Birthday на 10-15 секунд;

-одразу після народження на дитину кріпиться чіп, щоб ніхто не міг її винести за межі лікарні;

-при виписці всі лікарі і медсестри підписують листівку для дитини;

-як тільки мама приходить в норму після пологів — то приносять тортик, свічки і дитяче шампанське — вітання з днем народження від персоналу;

-свідоцтво про народження видається одразу в лікарні;

-дитина на перших два місяці свого життя автоматично включається в мамину медичну страховку.

Робота і материнство

Коли моїй дочці виповнилося 3 місяці, нарешті прийшов мій дозвіл на роботу — моїй радості не було меж, через тиждень після цього, пройшовши співбесіду, я отримала свою першу роботу в Долині.

Оскільки я ще годувала грудним молоком доню, то в офісі прийшлось важкувато, тому що не було необхідних умов для цього — ні спеціальної кімнати, чи холодильника для молока. Приходилось все приносити з собою, шукати вільний від мітингів кабінет. Взагалі, мало компаній можуть похвалитись хорошими умовами для молодих мам. Немає ніякої відпустки в зв’язку з вагітністю чи пологами, жодного дня. Хоча, по законам штату, роботодавець не має права звільнити вагітну жінку чи жінку, дитина якої не досягла одного року.

Після декількох місяців роботи ми вирішили полетіти до батьків в гості, показати дитину, провідати (та й я дуже скучила за всіма, це було літо 2014). Перший шок був в таксі, коли ми не знайшли пасків безпеки щоб прикріпити дитяче крісло. Другий — коли на вокзалі не змогли спустити візочок до перону. Потім — підняти візочок у вагон. Взагалі Україна і інфраструктура для дітей — це речі які навіть близько не стоять одна від одної. Магазинів, куди можна затягнути візочок — одиниці, ще менше — щоб з тим візком робити покупки. В США я навіть про таку проблему не задумувалась. Всі магазини, аптеки, офіційні установи обладнані так, щоб люди з візками спокійно могли пройти (я тут не тільки про дитячі візки).

Дитина 2.0.

Друга ж вагітність відрізнялась від першої кардинально. Ніякого токсикозу, ніяких специфічних показань (правда, кожен день на таблетках з самого початку, адже прееклампсія і тут була присутньою). Про свою вагітність я сказала прямому менеджеру після 12-го тижня вагітності, команді — після 20-го. Ставлення до мене чи до моєї роботи не змінилось зовсім. Я навіть отримала своє законне підвищення, коли була на лікарняному: менеджер приїхала додому привітати з народженням дитини і показати документи про підвищення. Але зараз я думаю про те, що я була єдиною молодою мамою у чотирьох командах, з якими я працювала. То ж не можу робити свій досвід узагальненням.

Менше з тим, LinkedIn давав 3-4 повністю оплачувані тижні до пологів, 6-8 тижнів після пологів (залежить від типу пологів) і плюс від Microsoft, який у 2016 році придбав LinkedIn — ще й 12 тижнів для догляду за дитиною до досягнення нею одного року. Таку відпустку можна розбити на декілька періодів, надається вона і жінкам, і чоловікам.

В кожному офісі LinkedIn на кожному поверсі є окремі кімнати для мам. А там є холодильники для молока, окремі молоковідсоси (якщо забула свій), і спеціальні снеки для збільшення молока (все безкоштовно).

Принципи батьківства

Ми з чоловіком живемо по принципу рівноправ’я. Ми робимо усю роботу порівну в плані часу, який на неї витрачається. До дітей вночі, щоб погодувати вставала я, а от походити з ними, поколисати вставав чоловік, тому що після операції мені це було важко фізично. Зараз я відповідаю за частину “їжа”: сніданки, обіди, вечері, походи у ресторани, кафешки та “речі” (одяг, взуття, книжки і тд) — на мені, а чоловік відповідає за частину “будинок і чистота” (страховки на транспорт, податки, речі додому). Догляд за дітьми теж ділимо порівну. Класти спати, читати казки, бавитися — це чоловікова сфера, а моя — домашні завдання, загальний догляд. Принцип, яким ми користуємося у родині: “Щось не так? Просто скажи, що саме та запропонуй альтернативу.” Ми намагаємося повсякчас знайти компроміс, знайти рішення, яке всіх влаштує.

Життя (і робота) з дітьми під час карантину

Covid-19 і робота. Було важко. Ми звикли, що діти у школі і садочку, а ми спокійно працюємо в офісах. Коли вони залишились вдома, я зрозуміла, що мій маленький синочок, який є дуже прив’язаним до мене, хотів бути повсякчас зі мною. Працювати було майже неможливо.Тоді ми вирішили більшу частину роботи переносити на вечір, коли діти лягають спати. Мій роботодавець і компанія чоловіка, Google/Microsoft, давали своїм працівникам спеціальні вільні дні для батьків. Я почала брати два дні в тиждень, щоб навіть просто висипатись, а мій чоловік брав півтора дня вільних в тиждень, також у нас гнучкі години праці. Я знаю, що в інших компаніях були й скорочення, й відпустки.

В наших з чоловіком компаніях нам надали безкоштовні аксесуари до компютерів, канцтовари, оплатити інтернет — це плюс $100 на місяць. Ще $80 — на оплату мобільного зв’язку. В зв’язку з переходом на дистанційну роботу, працівники ще мали змогу взяти крісла, столи за рахунок компаній на суму приблизно у $300. Треба сказати, що оскільки зараз навантаження вдома сильно збільшилось — то нам зменшили навантаження на роботі. Наші компанії пішли нам назустріч, звільнень серед тих, хто працює на повний робочий день не було. Як буде далі я не знаю.

Дітям в школах видали планшети, щоб навчатися вдома. Нещодавно управління освіти нашого округу почало надавати безкоштовне харчування для всіх дітей на цілий тиждень. Чи повертаються діти в школу ми не знаємо, хоча початок навчального року — за три тижні, в серпні. Чи відкриється садочок — теж не впевнені. Далеко, в людні місця ми не ходимо, поки що безпечніше бути вдома.

Фотографії з особистого архіву Марії Панютіної.

 

• Читайте також: WoMo-портрет: Марина Кандзюба