Анастасія Лівочка: «Дорослих людей не існує. Це міф»

Життя цієї 17-річної дівчини змінилось у 2014 році з окупацією Донецька. Не розуміючи до кінця, що назад вона не повернеться, Настя пішла у 9-й клас у новій школі у Львові. А через деякий час захистила на науковому конкурсі проект пристрою, яким зараз користуються українські військові в АТО. На сьогодні Настя — фіналістка Intel ISEF – 2017 (Лос-Анджелес), MILSET – EXPO (Бразилія) і Stockholm Junior Water Prize (Швеція). 31березня вона виступить на конференції для унікальних тінейджерів «Завтра_2037» у Львові. А зараз ви можете прочитати історію ціє дивовижної дівчини, винахідниці та вже студентки УКУ від першої особи. 

Про переїзд

Коли почались воєнні дії у Донецьку, ми з мамою поїхали з міста до Львова. Я навіть не думала про те, що я там буду жити. Мені здавалось, що усе швидко минеться, я повернусь назад до своєї школи. Але тільки на День незалежності 2014 року я зрозуміла: все, я залишаюсь тут у Львові. Буквально за тиждень ми знайшли мені ліцей і я пішла навчатись.

До цього у Донецьку я говорила та вчилась російською мовою, але швидко адаптувалась і почала думати та розмовляти українською. І колектив у класі прийняв мене радісно. Мені пощастило, що я потрапила саме до Львівського технологічного ліцею. У перший же день мені показали наукову лабораторію і я знайшла свого наукового керівника. І процес пішов. У дев’ятому класі я вперше потрапила на всеукраїнський конкурс Малої академії наук, і з цього часу я співпрацюю з МАН.

Про проекти

Коли ми з керівником почали працювати над проектами, ми звернули увагу на проблеми наших бійців в АТО. На той момент мій тато був в АТО, він пішов добровольцем. Так що ця тема була для мене особливо важлива та близька. Першим винаходом став пристрій для розсіювання диму від пічок. Сучасні пристрої, тепловізори дуже легко виявляють, у якому секторі знаходиться та чи інша пічка, а отже бійці автоматично стають мішенню. Тому ми розробили пристрій, завдяки якому, по-перше, збільшується площа поверхні контакту диму з повітрям, а, по-друге, дим не підіймається струмом догори, а розсіюється по місцевості, а отже визначити локацію, звідки йде тепло, стає важче. Плюс цього пристрію ще у тому, що його можна робити в польових умовах. На захисті цього проекту в МАН був присутній волонтер з АТО, тож тепер нашою розробкою користуються самі військові.

Я не раз була у Донецькій області після початку віськових подій, бачила і розбиті дороги, і розтрощені будинки. І тільки уявіть, у яких умовах везуть поранених такими дорогами, їм і так боляче, а таким чином стан може погіршитись ще більше. Тож ми почали працювати над ідеєю статичних еластичних підвісів у машинах швидкої допомоги. Я передивилась близько 400 патентів схожих розробок, але майже у кожному ми знайшли мінуси. Наступним етапом мав би стати прототип справжньої машини, але далі розмов з потенційними спонсорами проекту справа не пішла.

Третя моя розробка була присвячена пральним машинам, адже люди дуже часто перевикористовують пральний порошок. Я розрахувала, що якщо кожна машинка при кожному пранні буде перевикористовувати лише 1 грам порошку, то за рік у світовий океан змиється 100 тисяч тонн залишків порошку, а це, як ви розумієте, зовсім не йде на користь навколишньому середовищу. Тому цього разу я зосередилась на роботі над пристроєм для дозування порошку. Зараз ми займаємось патентуванням розробки, і потенційно її можна буде продавати різним фірмам, що займаються виробництвом пральних машинок. Цей проект я вже захистила на МАНі, представляла на Intel ISEF в Америці, а також у Бразилії та Стокгольмі. У цьому році я вже закінчила школу і вступила до Українського католицького університету, але я не збираюсь припиняти роботу над проектами.

Про стереотипи

Буває, що люди кажуть мені: «Для чого це все тобі потрібно?» Одного разу я їхала з радіоринку, а якийсь дідусь, побачивши різні прибори у мене в руках, запитав: «Така дівчинка, для подіуму просто, навіщо воно тобі потрібно мозок цим забивати?» Але я на такі коментарі не зважаю і просто роблю справу, яка мені подобається і яка, на мою думку, є важливою.

Про дітей, науку та поради батькам

Мені здається, що дітей до науки потрібно залучати через гру, прикольні відео, цікаві досліди, накшталт тих, що проводять у музеї «Експерементаніум». Дітям потрібно пояснити, що наука — це майбутнє. Мені, наприклад, завжди було цікаво, як влаштований комп’ютер, пишуться програми, чому працює Windows. І зараз я збираюсь це вивчати в університеті. Просто треба починати з питань. З дитинства треба вчитись задавати питання, а батькам потрібно вести розмови з дітьми та шукати відповіді разом. Але батькам треба зрозуміти, що діти різні. Комусь наука подобається, а хтось нею не цікавиться і ніколи не зацікавиться, і не треба змушувати дитину займатись тим, що не для неї. Я впевнена, що у кожної людини є якийсь свій талант, просто потрібно розгледіти ці здібності в свої дитині і розвивати саме їх, а не свої бажання. А ще важливо створити для неї правильне оточення, адже оточення дуже мотивує.

Про свою мету

Я себе знайшла тільки у дев’ятому класі, коли переїхала з Донецька. До того я просто вчилась у школі і нічим особливо не займалась, мої батьки навіть трохи переживали і нагадували, що досить вже гуляти. Вони намагались мене якось мотивувати, але змотивувало життя. Тільки після переїзду я зрозуміла, для чого мені потрібно вчитись, що зараз моє майбутнє тільки в моїх руках. Я бачила, що мої батьки у цій ситуації не дуже розуміли, що їм далі робити. Можна сказати, що за цей час я дуже подорослішала і зараз у Львові я вже півтора року живу сама, а батьки працюють у Києві. Мама дуже хотіла забрати мене до Києва, але я вже не захотіла їхати і залишати свою роботу над проектами. Я знала, що якщо в мене вже є моя дорога та мета, яка має сенс, то я маю йти за нею.

Про дітей та дорослих

Діти звикли, що батьки завжди зможуть вирішити будь-які питання за них. Коли я була малою, то думала, що дорослі все знають та вміють. Ні, це неправда. Діти у деяких речах набагато цікавіші за дорослих. Вони креативніші, більш вільні. А взагалі, я зрозуміла, що дорослих людей не існує. Це міф. Усі ми — діти.

Розмовляла Таня Касьян

Поспілкуватись із підлітками, які вже сьогодні є засновниками проектів, прибуткових для індустрії креативності та довкілля, ви зможете на всеукраїнській конференції унікальних тінейджерів «Завтра_2037» у Львові 31 березня. Зареєструватися, щоб взяти участь у події, ви можете за ПОСИЛАННЯМ. Вхід до 18 років безкоштовний.

Купити квиток

— Читайте також: Квиток у екологічне майбутнє: Софія-Христина Борисюк і Нікіта Шульга про проект «Компола»