Nadiya Kuprinenko
Їй не потрібно губити черевичок, щоб стати принцесою. Їй, власне, не потрібен і принц. Їй достатньо лаврів Баронеси. Вона — люта розбишака, негідниця і не любить далматинців.
Але чому вона така?
З 27 травня в кінотеатрах України демонструється новий фільм Круелла / Cruella, де на одному знімальному майданчику зустрілися дві володарки «Оскарів» Емма Стоун (Круелла) та Емма Томпсон (Баронеса). І жодна з актрис не поступається іншій у видатній акторській грі, а їхні героїні — в бажанні знищити одна одну.
Студія Disney відзняла приквел (передісторію) про відому лиходійку з фільму 101 далматинець і запросила у режисерське крісло Крейга Гіллеспі, якого ми знаємо за фільмами Містер Вудкок, Ніч страху, Я, Тоня. Саме остання картина має вже той почерк режисера, який ми спостерігаємо у «Круеллі» — деспотична героїня, що йде по головах, знищуючи конкурентів і все, що заважає на її шляху. «Я, Круелла!» — промовисто звучить у кожному кадрі, де з’являється Емма Стоун.
А з’являється вона зазвичай дуже ефектно.
Баронеса — відомий лондонський кутюр’є. Кожен показ її нової колекції — тріумф. Вона легко позбувається кожного, хто здатен затьмарити її успіх чи її саму. Але тут на «подіум» виходить Круелла. У запаморочливих вбраннях, молода, зухвала і люта. Чого варта лише одна сукня, шлейф якої зшититй з одягу з колекцій Баронеси. Той шлейф волочиться бруківкою Лондона, знаменуючи собою карколомну перемогу Круелли над безсилою від відчаю у той момент Баронесою. Її образ у фільмі — могутньої, непереможної діви — дещо згладжується комічними, подекуди навіть нісенітними вчинками. Але що ж — вона просто не вміє програвати. Пародійне зображення могутнього керівника враз скидає з п’єдесталу всіх оспіваних у кіно владних дів кінофешну — і у першу чергу, звичайно, Міранду Прістлі з Диявол носить Prada / The Devil Wears Prada у виконанні Меріл Стріпп.
Парадокс і найважливіший мотив «Круелли» заключається у тому, що тут зло бореться зі злом. І іншого результату цієї битви, аніж цілковитий тріумф зла, бути не може. Це боротьба не лише Круелли з Баронесою — під час неї відбувається набагато страшніша битва: всередині Круелли йде бій між її особистими двома іпостасями. І добро не перемагає. Але мушу запевнити — жоден далматинець під час зйомок не постраждав.
Хронометраж фільму понад дві години, і якби він був коротший хвилин на 30 — сюжет би нічого не втратив, а екшну би додалося. Але діккенсівська, у цьому випадку, стилістика Крейга Гіллеспі не передбачає швидкого розвитку подій.
Лондон кінця 60-х — початку 70-х років, саундтреки Tina Turner, Judy Garland, Joe Dolan, Doris Day, Tony Martin і запаморочливі сукні, в яких з’являються обидві героїні — все це вимагає багато екранного часу.
«Круелла», як рік тому Тенет, це надія на повернення великого кіно на великі екрани і перемогу над пандемією. Тож запасайтесь часом і попкорном і вирушайте до кінотеатру, щоб дізнатися, чому Круелла з «101 далматинця» (1996) понад усе на світі хотіла плямисту шубку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Помру, але не зараз. Рецензія на фільм «Ті, хто бажають моєї смерті»