Балканський мікс: 7 сильних книжок з теплих країв

У додаток до путівників

10.04.2018

Гостинні й доброзичливі, балканські країни зараз як ніколи є привабливими для туристів, які їдуть до стародавніх Афін, затишного Загреба, яскравих пляжів Чорногорії та Болгарії. Потім туристи діляться враженнями про архітектуру, кухню, кількість і якість готелей, вважаючи себе знавцями у «балканському питанні». Перевіримо вашу обізнаність: скількох балканських письменників ви читали (окрім давньогрецьких)? Якщо з відповіддю виникли труднощі — ось наша добірка, яка підвищить вас від «знавця» до «екcперта» з культури Балкан.

Якщо починати шукати цікавих балканських письменників, то вам стануть очевидними декілька фактів: класичні письменники модерної доби з екс-Югославії колись активно перекладалися російською. Наприклад, «Міст на Дрині» нобелівського лауреата Іво Андрича, ми українською не прочитаємо, та й російською його давненько не перевидавали — адже з розвалом радянської імперії згас і інтерес до літератури «братських народів». Другий факт: пострадянських балканських авторів у нас теж нелегко знайти. Але якісь зрушення є. Наприклад, у видавництві «Комора», вийшло вже шість книжок авторів з Сербії та Хорватії, серед яких і «Три картини перемоги» Звонко Карановича, трохи фаустівський «Астарот» хорвата Іво Брешана та зовсім свіжа книга про військових злочинців «Вони б і мухи не скривдили» документалістки Славенки Дракуліч, яка працювала при Гаазькому трибуналі. А у «Фоліо» з`явились три книги геніального Милорада Павича, включно із його «Хозарським словником» у жіночому та чоловічому варіанті. Проте багато чого з «балканської скарбниці» нам ще недоступно. Дуже чекаємо на український переклад чудової, іронічної Дубравки Угрешич, цікавих грецьких, болгарських авторів, бажаємо почути нарешті голоси літераторів з Албанії, Македонії, Чорногорії.

Остання любов у Царгороді. Посібник для ворожіння

Мілорад Павич, «Фоліо»

Сербія. Книжка-іграшка для дорослих, повна загадок та містифікацій, чудовий зразок «нелінійної прози» — прози ІІІ тисячоліття. Ось що каже про свою книжку сам автор: «Мій четвертий роман — «Остання любов у Царгороді» — по суті є романом-таро… Він не передбачає долю своїх героїв, а віщує долю самому читачеві, і читач сам може її відшукати у книзі. Під час ворожіння можна вбачати значення карт у розділах роману (які мають ті ж назви, що й окремі карти), можна вбачати смисл розділів роману в значеннях карт, можна використовувати роман і без огляду на карти… А можна, керуючись тлумаченням карт Таро, поданим у змісті, спочатку розкласти карти на столі, а вже потім читати розділи роману в тому порядку, який випав у картах».

Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса

Нікос Казандзакіс, «Дніпро»

Греція. Казанзакіс — один з найвідоміших грецьких авторів ХХ століття, лаурат Міжнародної премії миру, за його творами знято такі культові фільми як «Грек Зорба» та «Остання спокуса Христа». Власне, саме за романом про Алексіса Зорбаса й було знято «Грека Зорбу» з неперевершеним Ентоні Квінном у головній ролі. До речі, мелодію «Сіртакі» було написано саме для цього фільму, тому Греція, якою ми її себе уявляємо під звуки «Сіртакі» — це назавжди Греція Алексіса Зорбаса — музиканта, авантюриста, коханця у вирі пригод на тлі яскравої середземноморської краси. Цікаво, що роман цей багато у чому є автобіографічним, а у літературного Зорбаса був реальний прототип — Георгіос Зорбас, з яким автор дійсно був знайомий на Криті.

Тиха вулиця, алея

Нада Гашіч, «Літопис»

Хорватія. Особливо моторошними є історії про ті місця, ті образи, які здаються нам втіленням затишку і безпеки. Наприклад, клоун Пеннівайз у Кінга: здавалося б, що може бути більшим втіленням радості і світла, ніж цирковий артист? Від протилежності зовнішнього, світлого, безпечного та захованого, темного й страшного і виникає цей особливий моторошний ефект. Що може бути безпечніше тихої алеї у Загребі? Але саме там скоєно упродовж кількох серпневих тижнів 2003 року цілу низку таємничих убивств. Звісно, тільки у романі Нади Ґашич. Проте ефект реальності настільки яскравий, що ви не зможете про це не думати, блукаючи тісними вуличками Загреба.

Саторі

Срджан Срдич, «Комора»

Сербія. Однією з центральних тем сучасної балканської літератури є югославські війни, які головним чином відбувались між сербами, що прагнули зберегти Югославську державу, та народами, що добивались незалежності від неї — хорватами, боснійцями, словенцями та албанцями. До речі, це зараз ми вважаємо балканські країни «гостинними й доброзичливими», ми забули, що югославські війни стали одним з наймасштабніших збройних конфліктів XX століття, вони супроводжувались значними руйнуваннями, великими людськими жертвами та значною кількістю скоєних військових злочинів. Різанина у Сребрениці сталась у 1995-му, всього лише 23 роки тому. Повоєнна Сербія — місце дії роману Срдича, але, звісно, мандрувати «у пошуку втраченого себе» може будь-хто, будь-де і будь-коли, адже міста, вулиці, автомагістралі, автобуси — то тільки декорація, так само, як і спогади про війну. Кожен з нас несе в собі свою травму, отриману від родини чи суспільства, несе її в собі та шукає визволення від неї, просвітлення — «саторі».

Крамничка «З легкої руки»

Горан Петрович, «Комора»

СербіяБагато читачів кажуть, що, читаючи, вони «поринають у книжку», однак тільки ті, хто сповна опанували мистецтво читання, можуть поринути у неї буквально: пройтися морським узбережжям і нанести на підошвах піску в дім, придбати продукти в магазині, який давно вже не існує в реальності, чи зустріти читача, який саме мандрує тими ж реченнями. Редактор Адам Лозанич, що належить до таких майстрів читання, одного дня отримує завдання – втрутитись у загадкову книжку, про яку немає інформації навіть у Національній бібліотеці. Розмірковуючи, навіщо комусь вносити зміни в текст, який навіть не містить сюжету, а є лише описом розкішної вілли і пишного саду, юнак знайомиться з іншими читачами, переживає дивовижні події і викорчовує рослини, що колись були свідками незвичайної історії кохання.

Самі собі чужі

Юлія Кристева, «Основи»

Болгарія. Юлія Кристева — монументальна постать у європейській філософії та літературознавстві. Енциклопедії говорять про неї як про болгарську і французьку письменницю та вчену. Дійсно, Кристева переїхала до Франції досить юною. Сфери її інтересів — семіотика, лінгвістика, психоаналіз. Як автор романів вона — послідовниця Умберто Еко, продовжувачка традиції «семіотичного роману». У невеличкій монографії «Самі собі чужі», єдиній, що маємо українською, Кристева аналізує образ чужинця, образ «інакшості» у європейській культурі, а також розповідь про її особистий досвід проживання досвіду «чужинки». Але якщо ми самі — чужинці, то хто може бути чужинцем для нас? Вочевидь, ніяких чужинців просто не існує.

Ідеальний керівник. Чому ним неможливо стати

Іцхак Кальдерон Адізес, «Наш формат»

Македонія. Насправді засновника й директора всесвітньо відомого «Інституту Адізеса» суто македонським письменником не назвеш, проте Адізес дійсно народився у Скоп`є у 1937 році. Наразі Адізес — один з провідних світових експертів у сфері підвищення ефективності ведення бізнесу і урядової діяльності шляхом внесення кардинальних змін, які не породжують хаосу і деструктивних конфліктів, що перешкоджають змінам. У своїй найвідомішій книжці Адізес стверджує, що ідеального керівника не існує, оскільки для успіху потрібні різні якості, часто несумісні в одній людині. Що робити? Створити ефективну команду, члени якої будуть доповнювати і підсилювати один одного. Адізес називає та характеризує чотири стилі керування: Самотній рейнджер, Бюрократ, Підпалювач і Суперпослідовник. Якщо побудувати між ними правильну комунікацію, то навіть неминучі конфлікти вдасться використати для правильних та ефективних рішень.

— Читайте також: «На колесах»: 10 книжкових антидепресантів від інтелігентних людей