Бідні за власним бажанням: Що треба змінити в собі та в державі

Аналіз упереджень до Всесвітнього дня соціальної справедливості

«Чого бідний? Бо дурний!» — каже відоме прислів`я. Чи дійсно це так, намагається пояснити напередодні Дня соціальної справедливості, який відзначають 20 лютого, експерт Центру соціальних та трудових досліджень Віталій Дудін.

Недурні й неліниві, але…

Наш заробіток залежить не лише від продуктивності, бо рівень нашого добробуту визначається не стільки докладеними зусиллями, скільки економічною ситуацією та політикою держави. Важко припустити, що водії тролейбусів в Норвегії у 35 разів продуктивніші, аніж їхні колеги в Україні. Але як пояснити той факт, що вітчизняні адвокати отримують менше за норвезьких прибиральників? В такому випадку частково можна погодитись із адептами ідеалістичного підходу, які вважають, що ми самі обираємо бідність. Підтримуючи нібито раціональні твердження, ми виправдовуємо стан речей, який зумовлює соціальну нерівність. Ми знаходимось у полоні таких шкідливих ілюзій:

1. Я всього доб’юся сам

Ми звикли вирішувати будь-які питання в особистому порядку. Особливо це стосується питань, що турбують усіх. Почати колективні переговори про зарплату у компанії значно важче, аніж індивідуально довести свою ринкову «цінність» для акціонера чи боса. Про те, щоб творчий потенціал наших ініціативних громадян пустити у русло створення профспілок, і взагалі мова не йде.

2. Держава мені нічого не винна

За цими словами криється як небажання просити належне по праву, так і небажання цій державі щось віддавати. Яким би патріотичним не був новий президент, але бажання платити податки ні у кого не з’явиться. Держава оголошена корупційним монстром за визначенням, який жодної проблеми вирішити не здатен. Тим самим ми заохочуємо бездіяльність бюрократів і усунення з будь-яких сфер життя.

3. Фріланс і самозайнятість – це порятунок

Фіктивні альтернативи найманій праці ширяться. Хоча вигідна така форма найму більше корпораціям. Дивує, яке обурення викликала ініціатива Мінсоцполітики прирівнювати фрілансерів до працівників, якщо у їх взаєминах із замовником вбачаються ознаки трудових відносин. Люди праці мають навпаки бути зацікавлені у гарантіях! Навіть якщо вони виконують замовлення дистанційно, то в їх інтересах отримати хоча б деякі блага – мінімальна оплата, повноцінний відпочинок і т.д. Інакше подібні відносини і термін «кидалово» будуть постійними супутниками.

Куди ми рухаємось?

На цьому, мабуть, припинимо. Не хочу відбирати ваш дорогоцінний час, а просто пораджу прочитати книгу «23 прихованих факти про капіталізм» корейського дослідника Ха-Юн Чанґа. Автор у дусі абсолютної поваги до цінностей ринкової економіки розповідає, що світ рухається (чи правильніше сказати «летить») не в ту сторону.

Можливо, когось це шокує, але виїхати за кордон, де більше платять, теж не означає цінувати свою працю. Адже для того, щоб її цінували, треба працювати щодня тут, в Україні. Принцип можна назвати так: міняти умови роботи, а не роботу.

Також держава повинна менше підкреслювати свою любов до представників певних професій. Не тому що позаду День закоханих. А тому що попереду – День соціальної справедливості (20 лютого). Потрібно поважати будь-яку працю, тоді у робітників буде менше приводів виїздити за кордон.

До фетишизації малого бізнесу теж слід ставитись обережно. В усіх цивілізованих країнах він становить незначний відсоток і займає лише певні ніші. Як правило, йдеться про низькокваліфіковані робочі місця (торгівля, харчування і т.д.).

Поки в усьому світі дискутується питання про необхідність запровадження гарантованого базового доходу, то у нас же превалює установка на «атлантизм». Представники «креативних індустрій» в один голос наполягають, що кожен сам має опікуватись своїм достатком. Біда у тому, що самі вони нічого не віддають цьому суспільству у вигляді податків, хоча користуються його інфраструктурою.

Прагнення до атомізації – це відповідь на питання, чому соціальні стандарти такі задушливо-низькі. Всупереч розповідям про тяжкий радянський спадок, ми спостерігаємо хвилю індивідуалізму. Розірвати зачароване коло можна лише шляхом прийняття ірраціональних рішень: боротися за доступ до спільних благ і встановлення загальних стандартів, що принесе вигоди усім. А змінити пріоритети на рівні держави може тільки суспільна солідарність.

— Читайте також: Бюджет low-cost: Чому Україна стає найбіднішою у Європі

Мы в Facebook