Благо-принципи: Три думки про етику у благодійності

Катерина Загорій, Катерина Засуха і Катерина Євтушенко – про тиск, довіру та реальну потребу в допомозі

Одним з найболючіших питань благодійності є її етика – принципи та правила, за якими ми надаємо допомогу, і ті межі, за якими благодійність закінчується і починається піар, емоційний шантаж та недовіра. Прикладів недобросовісності та шахрайства ми бачимо чимало, тому важливо усвідомлювати це «лезо» принципів та діяти етично. Про це розмовляли Катерина Загорій, Катерина Засуха та Катерина Євтушенко, спікерки благо-сніданку «Що віддав – те твоє», проведеного за підтримки «Фонду родини Загорій».

Катерина Загорій, директорка з розвитку «Фонду родини Загорій», виховує сина

На тему етики благодійності у мене є безліч прикладів, як позитивних, так і негативних. Тут єдиного рецепту немає. Але завжди важливо звертати увагу на три суб’єкти благодійного процесу:

Хто є суб’єктом благодійності?

Чи зручно цій людині давати допомогу? Чи ви не тиснете? Чи ви не перетворюєтеся на емоційного благодійного терориста? Треба звертати увагу: якщо ви зараз будете занадто тиснути, то завтра втратите контакт взагалі. Коли я спілкувалася з людьми, які працюють з безнадійними хворими, то помітила, що вони дуже спокійні, врівноважені, вони не розповідають про своїх підопічних на підвищених тонах – і це правильно, треба розуміти, що такі ситуації є, і ти не можеш врятувати людину, а треба намагатися допомогти їй.

Хто є об’єктом благодійності?

Чи ця людина реально потребує допомоги, яку ви хочете надати? Ви, наприклад, хочете прибрати в її оселі чи дати одяг, але, може, людині потрібно щось інше. Спосіб давання також дуже важливий. Гарно упакована коробка і селфі з нею у вашому виконанні може образити людину, якій ви допомагаєте. Чи завжди те, що ви хочете давати, треба презентувати як подарунок? Часом треба давати по-іншому.

Люди навколо благодійності

Як ви комунікуєте з ними про ваші добрі справи? Теж треба звертати увагу на те, що позиції і цінності людей можуть бути іншими, не збігатися з вашими. Вони можуть вважати, що допомагати – безвідповідально. І бійтеся емоційних терористів – вони витрачають ваші емоції, тим часом іноді самі не розібралися в ситуації, і треба ретельно перевіряти їх інформацію.

Катерина Засуха, виконавча директорка PR-агентства Grou, мама двох дітей, волонтерка «Мама SOS»

Якось я привітала з днем народження френда на Facebook. І він у відповідь надіслав мені посилання на сайт благодійних пожертв і написав, що так я можу йому зробити подарунок. А ми з чоловіком напередодні якраз зробили внесок на цей сайт, але не афішували нашу благодійність. І це про етику – ти просто вітаєш людину з днем народження, а вона зробила тебе зобов’язаною реагувати тим чи іншим чином. Коли люди мене питають про те, що подарувати на мій день народження, я можу запропонувати благодійний внесок як опцію. Коли люди хочуть залучити до благодійності, це треба також робити етично і, як на мене, логічно це робити тільки тоді, коли тебе питають.

Колись моя приятелька, мама двох дітей, яку я попросила віддати на потреби «Мама SOS» речі, дала мені урок. Вона відмовилася ділитися речами, бо вважає, що жінки, яким ми допомагаємо – безвідповідальні. Вони народили дітей, яким не можуть гарантувати турботу та базовий догляд, і ми своєю допомогою виховуємо з них паразитів, а проблему не вирішуємо. Вона не підтримувала нашу позицію. І я замислилась. Бо в «Мама SOS» 20-30% мам – жінки, що свідомо «сідають на голку» допомоги, продовжують нам телефонувати, благають про ще один пакуночок, влаштувати дитину в школу і так далі. Але, знаючи про все це, я продовжую допомагати, це моє рішення. І тут важливо поважати інший вибір, не засуджувати його.

Коли працюєш піар-директором благодійної організації – це дуже складний виклик, бо треба визначити для себе, що таке піар благодійної організації? Як ти маєш комунікувати? Де межа етики? На жаль, я бачила такі фонди, які працювали тільки для піару і орієнтуватися на його результат. Слава богу, у тому благодійному фонді, де працювала я, етичні питання вирішувалися дуже чітко на користь репутаційного капіталу благодійності, а не благодійника. Дуже важливо пам’ятати про цю межу, інакше можна дуже швидко все зруйнувати.

Якщо ми говоримо про фандрейзінгові проекти, то дуже класно, коли люди закликають до них приєднуватися – і це дуже етичний підхід, коли вас надихають власним прикладом. Тут також важливо не тиснути. У мене були випадки, коли потрібні були гроші, ми спілкувалися з селебріті, і вони одразу питали про сюжети на телебаченні, про гонорар, сюжети, ракурси і світло, PR-вигоду для них – і для мене це також показник неетичності. Я дуже закликаю всіх – не платіть за це.

Для мене важливий момент – як люди вибирають спосіб благодійності. Я багато спілкуюся на теми етики благодійності і на основі свого досвіду скажу, що в нас багато проектів сприймаються неоднозначно, бо спосіб збору коштів вибраний дивно і не викликає довіри. Наприклад, такий формат, як аукціон дуже цікавий, але буває так, що заможні люди організовують аукціон, і не видно, де їх внесок. Я раніше на це не звертала увагу, але від багатьох благодійників чула, що це не викликає довіру. Якщо ви реалізовуєте такі ініціативи, завжди намагайтеся показати вашу участь, і це дасть позитивний ефект. Ваша «перша цеглина» долучить багатьох людей.

В етиці дуже важливі звіти. Коли люди надають допомогу, то вони були б раді отримати їх. У випадку «Мама SOS» це дуже просто – фотографії дитини, яку надсилає мама. У нас ніхто ніколи не наполягав на звітах, але якось з’ясувалося, що одна з мам перепродавала надані їй речі, причому відкрито, через соціальні мережі. Нам про це написали, ситуація була вкрай неприємна, і ми тоді вирішили, що ми будемо просити звіт у вільній формі – фотофіксацію, як дитина їсть прислану нами їжу чи надягає речі. Потім це відгукнулося позитивом, адже нашим мамам, що надавали допомогу, було дуже приємно бачити дітей у їх речах. Звіти – показник вашої відкритості.

Катерина Євтушенко, школярка, волонтерка, спікерка конференції «Завтра по имени»

Я зіткнулася з проблемою довіри у благодійності. Я навчаюся в одній з приватних шкіл Києва, і в нашої вчительки захворіла дитина. Ми дізналися про це випадково, провели благодійну виставу і їй передали зібрані кошти, приблизно 15 тисяч гривень. На другий день вчителька віддала нам ці гроші через те, що школа не дозволила їх взяти, бо керівництво не було впевнене, як вона витратить кошти.

Після цього я була розчарована, переживала, і не тому що ці гроші забрали, а тому що не повірили. Ми хотіли щось зробити, а нам цієї можливості не дали. Це розчарування на мене досить сильно подіяло, і тепер ми хочемо зробити підлітковий відділ клубу Lion’s – саме через питання довіри, бо це буде офіційна організація з репутацією. Загалом хочеться, щоб дорослі допомагали ініціативам дітей і приймали участь у реалізації наших проектів.

Фото: Олена Владико

— Читайте також: Благо-мати: Як навчити дитину віддавати

Мы в Facebook