У нашій країні та й, чесно кажучи, ще у багатьох інших, вважається, що диплом про вищу освіту — це своєрідна перепустка до ширших професійних можливостей, вищого заробітку, кращого життя. Чи досі це так у сучасному світі й чи не варто деяким батькам вчасно переорієнтувати своїх дітей з вишу на ПТУ?  Запитання ставить людина, яка має дві вищих освіти в абсолютно різних сферах знань та серйозно шкодує, що не пішла ще й до кулінарного технікуму. 

Виклики сучасності

Сер Кен Робінсон — відомий експерт з освіти, автор легендарного бестселера «Школа майбутнього», учасник конференції TED, чий виступ зібрав понад 50 мільйонів переглядів, аргументовано, іронічно, блискуче пояснює у новій книзі «Освіта проти таланту» (видавництво «Літопис») чому стара система освіти більше не працює, чому вона не готує нові покоління людей та компаній до життя у сучасному, а тим більше, у завтрашньому світі. Зокрема, Робінсон пояснює явище «девальвації» вишівських дипломів: «Академічна освіта — це ще й форма валюти: на ринку праці існує такий собі курс обміну робіт і дипломів. Як з усіма валютами, їхня вартість може то зростати, то спадати, залежно від ринкових умов і того, скільки валюти є в обігу. В минулому університетські дипломи мали вищу ринкову цінність, бо ними володіло відносно мало людей. (…) Тепер у коледжах та університетах навчається безпрецедентна кількість людей. (…) Як наслідок, ринкова цінність дипломів падає. Щоб виділитися з натовпу, потрібне щось інше. Щоб отримати роботу, яка колись вимагала ступеня бакалавра, тепер потрібно показати диплом магістра, а то й доктора. (…) Яким же буде наступний виток спіралі? Нобелівська премія? Невже нобелівські лауреати скоро почнуть подаватися на офісні посади й чутимуть у відповідь: «О, у вас Нобелівська премія! Як мило! А ви вмієте працювати з Excel? Ми шукаємо людину, яка буде нараховувати зарплату».

Чому ми так вперто чіпляємось за корінець диплома? Погодьтесь, чи не переважна більшість 35-45-річних сьогодні працюють не за фахом, часто і не згадуючи, де там вони провели п’ять років свого життя у студентські роки. Проте, ми, як і раніше, воліли б «всунути» дитину у будь-який виш, за будь-яку ціну, тільки для того, щоб вона могла вказати у резюме заповітні літери «ВО». Кен Робінсон коментує, що зазвичай «академічні навички» називають «інтелектом». Нема диплому про ВО — нема академічних знань — нема інтелекту. Але це не так: «Академічна діяльність зазвичай акцентує на певних видах словесного і математичного мислення: на написанні фактологічних есе, на словесних дискусіях і на математичному аналізі. Все це дуже важливі здібності, які має розвивати освіта, однак якби людський інтелект обмежувався ними, світ ніколи б не побачив більшості створеної людиною культури. (…) Якби ми мали тільки академічні здібності, то сьогодні вранці не встали б з ліжка. Взагалі-то у нас би й ліжка не було, з якого можна було б встати. Ніхто б його не зробив. Усі тільки писали б про теоретичну можливість існування ліжка, а реальної речі ніхто б не сконструював.»

Реалії «у нас» і «у них»

Таким чином, постає логічне запитання: чи не краще було б не викидати гроші на, будьмо відвертими, не таку вже й якісну і, порівняно з якістю, дорогу українську вищу освіту, та натомість інвестувати кошти родини у професійно-технічну освіту для юнаків і дівчат? У 2017 році рівень безробіття молоді (до 35 років) в Україні зріс до 30%. Середній показник безробіття молоді у Європі у 2018 році, згідно даних statista.com, — 16,1% (найвищий — у Греції, 43,7%, найнижчий — у Чехії, 5,8%).

Візьмемо показник Італії, як близький до українського, — 31,5%. Доступ до вищої освіти в Італії — закріплене Конституцією право кожного громадянина, кожен університет встановлює свої розцінки на навчання, але їхній розмір завжди прив’язаний до суми доходів студента та його родини. Наприклад, у Римському університеті La Sapienza у 2013-2014 роках вартість навчання складала від 370 до 2700 євро на рік, а за умови відмінного навчання та низького доходу можливе навіть отримання стипендії. Це загальна практика італійських вишів. Середьомісячна зарплата в Італії, за даними Національного інституту статистики, у 2017 році склала 1500 євро. Проте, кількість випускників вишів в Італії — одна з найнижчих у Європі, згідно даних ilmessaggero.it, у 2106 році серед 30-34-річних таких було тільки 26%. І навіть ті 26% не завжди мають змогу працювати за фахом. Що вони роблять у такому разі? Наприклад, здобувають додаткову освіту чи практичні навички для того, аби працювати у зовсім іншій сфері. Саме так народився проект «Ремісники з ВО» (Laureati artigiani), сайт, де юнаки і дівчата розповідають про свій досвід переходу з «престижного», але безробітного/безперспективного статусу «людини з вищою освітою» до статусу успішного майстра й підприємця. [traqli_related]