Бути жінкою в STEM та підприємництві: 5 інсайтів від науковиць

Що таке «жіноча» та «не жіноча справа»? І хто, взагалі, вирішує, чи має жінка хист до тієї чи іншої галузі знань або сфери діяльності, окрім неї самої? Звичайно, вона має право обирати фах та професію самостійно, але скільки поколінь жінок чули оту фразу, що змушує ніяковіти: «Ти ж дівчинка — не лізь»? І продовжують жити із цим стереотипом і досі. Але  на щастя є жінки, які надихають та доводять власним прикладом, що STEM та підприємництво — це про жінок, це про вдалий життєвий вибір.

Українські науковиці та підприємиці також підтримують прогресивні бізнес-тренди, засновуючи власні компанії, розпочинаючи стартапи та обираючи професії програмістів або інженерів-електронщиків. І з радістю діляться своїм досвідом із іншими дівчатами та жінками, аби спонукати, передусім, не боятися ламати стереотипи.

Дарія Лосєва, співзасновниця стартапу «Myhelix», генетик, молекулярний біолог, спікер TEDxWomen

Чесно кажучи, під час навчання я не відчувала проявів гендерої дискримінації, але коли заснувала свій стартап і почала відвідувати конференції, хакатони, бізнес-акселератори у різних країнах, то побачила разючу різницю у поведінці бізнесменів із Західної та Східної Європи. Виявилось, що підприємці із нашої країни та східних країн дозволяють собі у спілкуванні робити якісь недоречні та навіть абсурдні зауваження типу «а зрозуміло, ти ж  — дівчинка»! Був такий приклад, коли під час нетворкінг-зустрічі у польському акселераторі виявилося, що у мене немає місцевої валюти і я не можу розрахуватися із офіціантом, то я запитала у чоловіків, наших співвітчизників, чи не знають вони, де поблизу є обмінний пункт, на що мені була відповідь: «Нашо тобі місцева валюта? Приєднайтеся до столику отих іноземців, ви дівчина симпатична, то вони закриють вам рахунок!». Це подавалось у жартівливій формі, але хіба це допустимий жарт у бізнес-середовищі, навіть у неформальній атмосфері? Поляки і німці такого не дозволяють у спілкуванні. І таких прикладів від інших стартапів із жінками-засновницями маса.

Отже я намагаюсь сприяти становленню більш толерантної культури бізнес-спілкування. По-перше, я не дозволяю таким чином розмовляти зі мною і завжди коректно роблю зауваження, вимагаючи чемного ставлення. По-друге, я намагаюся не давати приводів, тобто позиціоную себе передусім у якості професіонала. По-третє, розмовляю виключно діловим тоном та суто по справі, не перетинаючи межу і не дозволяючи зачіпати теми, що стосуються особистого життя. А ще одним із основних пунктів, яких важливо притримуватись для створення бізнес-культутри в Україні, я вважаю вітання жінок чоловіками потиском руки при бізнес-зустрічах. Якщо кожна ділова людина в Україні почне виконувати ці прості правила, то ставлення чоловіків до жінок, і навпаки, зміняться на краще.

— Читайте також: Дарья Лосева: «Работа генетика безумно интересная — ты постоянно бодришь себя новой информацией»

Анастасия Свердлова, инженер-электронщик (специализируется на трассировке печатных плат), аспирант Института технической теплофизики НАНУ

Я считаю, что некорректно на собеседовании спрашивать у девушки о ее личной жизни. Это даже запрещено законом, но никто на это не обращает внимания, следовательно продолжают задавать вопросы, планирую ли я выходить замуж или рожать детей. Извините, но это мое личное дело. Однако законы в нашей стране не работают, и я уверена, что не было ни одного обращения в суд от гражданок по поводу того, что работодатель нарушил закон, общаясь с ними таким образом. Поэтому если мы хотим изменить ситуацию, то нужно не только «начинать с себя», но и добиваться действия законов, чтобы они работали.

По поводу «провоцирования» женщиной мужчин на работе у меня есть такая история. Мы с подругой проходили стажировку в одной узкопрофильной компании. Через некоторое время я ушла, а она осталась. И потом директор начал оказывать ей знаки внимания — подвозить домой, дарить подарки, а затем вообще пригласил ее отметить его день рождения в аквапарке. Это недопустимо! Я посоветовала ей не вести себя таким образом, но она аргументировала свое поведение тем, что больше нигде в Украине она не сможет перенять такой опыт и плюс ей платят зарплату.

Тетяна Скороход, працює у лабораторії «Супутникових досліджень ближнього космосу», Інститут космічних досліджень НАН та ДКА України

Я вважаю, що всі ці «проблеми» — в голові. Із свого досвіду скажу, що коли я поводжуся професійно, то люди і бачать у мені професіонала, отже і ставлення до мене у них відповідне. Я завжди займалася тим, що мені подобається і не ділила це на «чоловіче» або «жіноче». Так, були ситуації, коли люди дивилися на мене і не могли повірити, що я науковець, що я атмосферу досліджую, бо вони вважають, що науковці якось по-іншому мають виглядати. Але коли я починала спілкуватися, то цей стереотип у їх голові розвіювався вмить. І я вважаю, що не треба боятися бути жіночною аби мужньою. Є мужні жінки, є жіночні чоловіки — от і прекрасно! Просто треба вміти домовлятися.

Маргарита Недзельська, software engineer y компанії Luxoft, закінчила факультет кібернетики КНУ

Я стикалася із проявами ейджизму, коли мене вважали занадто молодою і робили із того висновки, що мабуть я небагато знаю та й компетенцій у мене немає. Але зараз я працюю у компанії, де багато молодих співробітників, і вони дуже радо мене прийняли до колективу. А ще, окрім мене, в компанії працюють й інші жінки-програмісти. Їх небагато, але вони є. Дивно, я помітила — щойно їх підвищують до «старших» програмістів, вони зникають! Йдуть у декрет (сміється).

А щодо дискримінації за статевими ознаками, то розповім таку історію. Я часто буваю на різних самітах та конференціях, і на таких заходах учасникам зазвичай дарують футболки, я дуже їх люблю, бо вони із цікавими написами, логотипами, і завжди беру собі на згадку. І от після чергової конференції я вдягаю чергову футболку і розумію, що вона, та всі інші, на мені наче сукні! Я обурилася і навіть хотіла написати пост у соцмережах, мовляв, чи не час організаторам подбати про жінок і запропонувати футболки відповідних розмірів? А потім зрозуміла, що жінок не так вже й багато і організаторам незручно буде принтувати окремо 10 футболок, в той час як вони замовляють тираж у 200 — 300. Отже, чи не дискриміную я цим усіх інших? Я поміркувала і нічого писати не стала.

Надія Андрущенко, співзасновниця освітньо-технологічного майданчику для дітей Kid’IT

Коли я вступала до факультету автоматизованого управління технологічними процесами (Національний університет водного господарства та природокористування), то чітко знала, навіщо йду туди вчитися, хоча мене і відмовляли. Але не від математики! Мені радили займатися прикладною математикою, бо вважали, що мені буде легше, а от автоматизація — складніша. Та я не відступила і закінчила саме цей факультет. Чому обрала математику? Бо моя вдача така: я людина логічна, прямолінійна, отже ця наука — моє.

А ще я маю хист до викладання, тому і заснувала свій освітній проект. Я дуже добре вмію пояснювати складні речі простими словами. Виявила це, коли навчала літніх сусідів користуватися смартфонами. Вони й порадили мені спробувати себе у викладацтві, і хоча я думала, що із дітьми буде складно, врешті-решт я спробувала і все вдалося якнайкраще.

Матеріал підготовано завдяки відкритій дискусійній панелі «Жінки в нетипових професіях», організованій креативним простором «Часопис».

Записала Іра Керст

— Читайте также: Perennials: Новое поколение без возраста