Татьяна Гордиенко
Психолог, травмотерапевт, emdr-спеціаліст Катерина Габрієль.
В продовження теми про вивчену безпорадність (ВБ) пропоную дослідити як вона впливає на доросле життя та що з нею робити. Отже, вивчена безпорадність може формуватись та розвиватись у кілька способів…
Як формується вивчена безпорадність
Оточення, де завжди контролюють
Тут мається на увазі гіперопіка і намагання батьків, або тих, хто їх замінює, прожити життя за дитину, або іншими словами — вберегти «кровиночку» від усього-усього страшного. Коли діти таких батьків дорослішають, їх переслідує постійне відчуття залежності від іншого — мужнього, справного, всезнаючого й т.д. Це коли говорять «він\вона моя частина та моє все». Також оточення, де людину постійно контролювали, стає підґрунтям для розвитку залежних стосунків, тому що особистого знання та вміння, віри у власні сили, компетенції практично немає. І справа не в тому, що людина чогось не має, чи не вміє. Справа в тому, що у такої особистості стійко сформовані переконання на кшталт «а для чого?», «а який у цьому сенс?», «я все одно не знаю, не зможу…» Пасивність, відчуженість, депресивні стани — це ті відчуття, що проживає безпорадна людина. На превеликий жаль, безпорадні дорослі виховують таких же безпорадних дітей.
Оточення, де завжди скиглять
Інше джерело отримання безпорадності — спостереження за негативним досвідом проживання безпорадності іншими (як приклад — від батьків до дітей). Коли людина тривалий час спостерігає, або перебуває в оточенні, де нічого не можна вдіяти, то формується стійке відчуття безпорадності. До прикладу: чи чули ви із свого оточення слова про те, що немає сенсу в цій країні щось змінювати, або фрази типу «до влади знову прийдуть ті ж самі?» Так ось — саме такий особистий настрій формується і передається іншим, наприклад, коли тривалий час люди спостерігають, як будь-які намагання щось змінити не мають результатів. Тоді у них формується відчуття, що діяти марно (а інколи — небезпечно).
Реальна смуга невдач
Третій спосіб набути відчуття стійкої безпорадності — це довго проживати ряд життєвих невдач та криз й не мати змоги їх вирішити. Іншими словами, коли ви потрапляєте до «чорної смуги життя» і щоб ви не робили, все марно. І надалі формується стійке відчуття і переконання «я не вартий, я нічого не можу вдіяти, я — безсилий, слабкий». Вираз «руки опускаються»- точна характеристика цього стану. А найпідступніша пастка такого стану — це те, що негативний досвід у одній ситуації автоматично переноситься на інші ситуації. Наприклад, переживши ряд невдач, вам здається, що попереду немає надії на покращення ситуації, її виправлення. І навіть коли ви собі кажете, що почнете нове життя із понеділка\вівторка\нового року, ви знову і знову потрапляєте на ті ж коліщатка. Будь-яка тригерна ситуація (минулий досвід, що передає привіт у майбутньому) буде стимулювати проживання тих же відчуттів та переконань, які стійко сформувались у минулому. Наше минуле формує наше майбутнє. Тому ще раз нагадаю, що компетентність (як у дитини, так і у дорослого) формується лише через особисте «я сам, я зможу!» Відчуття контролю у житті — це та базова річ, що необхідна для здорового проживання життя.
Що із цим робити?
Але вивчена безпорадність «лікується»! Чим? Напевно, банально було б сказати «психотерапією», але так — то найефективніше. Проте для того щоб піти до психотерапевта, ще треба (і варто, звісно) зробити зусилля. Та, можливо, психотерапевт стане вже заключною ланкою в «лікувальному плані» вивченої безпорадності. Давайте спробуємо зараз розпочати план лікування самотужки.
Вірити
Перш за все, що я хочу сказати кожному з вас: я вірю. Маю віру у кожного. Це не пусті слова «для тексту», це насправді ті слова, які я повторювала і повторюватиму щоразу в ті моменти, коли в стінах мого кабінету я чую: «Я не можу. Я не знаю як». Я глибоко переконана, що у кожного з нас є той позитивний досвід дії, досягнення цілей, успіху, компетентності, який десь захований у глибинах нашої пам`яті. Коли ж ви пригадаєте і дістанете з найвищої полички свої позитивні «а я знаю як! Я це вже робив!», то поспостерігайте за собою, що ви помічаєте в момент пригадування і проживання цього досвіду.
Робити
Якщо перед вами поставлена складна та важлива задача, з якою, здається, ви ніколи не впораєтесь, почніть робити будь-що для виконання цієї задачі. Як то кажуть, з`їжте слона маленькими порціями. Слон великий — це лякає, вселяє відчуття відсутності контролю з вашого боку. Задача — повернути контроль в будь-чому. «От я вже бачу слона (називаємо проблему). І зараз я готовий\можу зробити ось що (визначте об`єми порції). І приступаю до виконання ось у цей день та час».
Хвалити
Хваліть себе за будь-які намагання щось робити. Я знаю як складно у відчутті безнадії робити хоч що-небудь. Але варто розпочати. Всі великі справи робляться через маленькі досягнення.
Обрати безпечне оточення
Зазвичай я говорю про необхідність системи соціальної підтримки та зв`язків для людини. Це, як подушка безпеки. Це там, де можна безпечно проговорити про свої досягнення. Проте трапляється і так, коли людина не має цієї підтримки. Інколи допомагає психотерапевт. Але можна і вести щоденник досягнень. Або листи із підсумками (дня, тижня, місяця). Спробуйте прописати свій унікальний досвід по досяганню цілі. Порівняйте себе тоді і зараз. Ви побачите різницю!
Дотримуватися регулярності
Людський мозок, беззаперечно, геніальний орган. А ще він досить лінивий. І йому потрібно щоразу нагадувати та повторювати будь-яку дію, яку хочется закріпити. Отже робити усі попередні справи потрібно не менше трьох тижнів поспіль. Нові нейронні зв`язки формуються протягом 21 дня. А вони нам необхідні для того, щоб закріплювати нові знання і вміння. Також при повторюваності певної дії нейронні зв`язки зміцнюються та утворюють сітки пам`яті. Простіше кажучи, чим регулярніше ми виконуємо позитивну дію, тим ефективніше відчуваємо себе потім, бо знаємо і відчуваємо позитивний досвід минулого.
Наостанок
Негативний досвід вивченої безпорадності — це негативний досвід не одного покоління, він несвідомо передавався далі й далі. Для того щоб розірвати цей досвід, одного вашого усвідомлення замало. Потрібна дія. А діяти — найважче. Але ще раз: я вірю, що кожна з вас це зможе зробити! Потроху, крок за кроком — і обов`язково ви дійдете до того, чого бажаєте.
Фото: Kersti K