Пісня орнаментів: 6 цікавих фактів про вишиванку від Христини Патик

Якщо сьогодні вам дорогою траплялись люди у строкатих сорочках, сукнях та футболках, не дивуйтеся. 16 травня традиційно в Україні святкують День вишиванки — речі, яка була і залишається оберегом, родинною цінністю та найулюбленішим предметом гардеробу. Про цікавинки щодо вишитих сорочок розповідає Христина Патик, засновниця українського бренду одягу «ЗЕРНО».

Яким чином поєднувати вишиванку із речами з сучасного гардеробу

Взагалі слово «вишиванка» з’явилося не так давно. Раніше цю річ називали «вишита сорочка», або просто «сорочка». Отже вишиту сорочку, мені здається, можна комбінувати із безліччю варіантів, бо вона органічно інтегрується в сучасний гардероб жінок та чоловіків. Єдиним обмеженням є здоровий глузд і персональний смак. Її можна носити із джинсами, і з брючним костюмом.

Щодо кольорів, то раніше не було ані чорних, ані кольорових вишиванок. Я думаю, що це інтерпретації сучасних дизайнерів, які використовують модні кольори, орієнтуючись на свій смак. Наскільки ефектно це виходить, можна побачити з того, як люди голосують за такі вишиванки своїми грішми. Тобто раніше вишиванки були суто білими. Серед давніх сорочок ви не побачите ані чорного полотна, ані червоного, ані жовтого. Завжди вишивалося на білому полотні – це автентичний, традиційний варіант. А як вже в сучасному світі це інтерпретується, це залишається на совісті та на смаку тих, хто інтерпретує.

Сорочковий дрес-код

Зараз вишиванка сприймається як річ, яку необхідно вдягати з якогось приводу. Раніше теж так було — існували повсякденні та святкові варіанти вишитих сорочок. Святкові сорочки завжди були багато вишиті. Якщо, наприклад, взяти борщівську святкову сорочку, то її рукави повністю зашивалися чорними вовняними нитками, які дуже линяють при пранні, і тому ця сорочка практично ніколи не пралася. Її надягали тільки до церкви або на великі свята, і повернувшись додому відразу знімали і берегли, і шанували. Тому що в цю сорочку було вкладено дуже багато праці. І тому вона дійсно була урочистою, чи то був весільний варіант, чи то була просто святкова сорочка. І звісно, що були буденні варіанти, — або взагалі без вишивки сорочки, або з дуже скромною вишивкою тільки на манжетах.

Пісня орнаментів

Традиційно на Західній Україні переважають геометричні візерунки, а Південна Україна, Східна Україна відрізняється рослинними орнаментами. Чому саме так? Не будучи науковцем, я не берусь це пояснювати, але, без сумніву, ландшафти, краєвиди, сама земля, на якій народжувалися та виховувалися люди, диктували певні традиції, певний вигляд, певний звук і так далі. Це відображалося і у музиці. Якщо провести паралель між вишиванкою та піснею, то, наприклад гуцульські коломийки різкі, короткі, чіткі. А от наддніпрянська, степова пісня дуже протяжна, більш мелодійна. Без сумніву, це залежить від того краєвиду, який людина бачить з дитинства. І цей краєвид дає свій відбиток на культурі, на мистецтві. І якщо в степу видно ген-ген далеко, а на Заході гори високі, то у пісні це відображається. І, мабуть, це спрацювало і в контексті орнаментів.

Чому прийнято передавати вишиванку із покоління в покоління

Зараз всі звикли до мас-маркету: купив футболку, одягнув і викинув, навіть жодного разу не перучи. А раніше такого не було, бо люди мали більше шанування до одягу, до тих затрат, які витрачалися на утримання цього одягу, починаючи від грошей і закінчуючи працею, яку було вкладено. Уявіть собі: якщо людина сорочку виготовляла сама, то потрібно було виростити коноплі, потім їх відповідно обробити, зробити з них нитку, з нитки виткати полотно, потім його вибілювати. Часто навіть на вибілювання на сонці витрачали три роки, перед тим, як почати вишивати сорочку. Уявіть собі, яка це праця, щоб ту сорочку вишити, — на це міг піти ще один рік. І звісно, як можна таку річ викинути? Така річ цінувалася із позиції вкладеної праці, і з позиції довговічності. Я, наприклад, маю у своїй приватній колекції сорочки, яким вже більше 100 років, і на них нема жодної дірочки, жоден шов не розійшовся, тому що нитки міцні, і полотно є довговічне. Ясна річ, що ті орнаменти, які на них вишиті, і досі не втрачають своєї актуальності.

Отже раніше все було зовсім інакше. А зараз все швидкоплинне, швидкоминуче і маловартісне. Ми намагаємося робити речі, виходячи із традицій того часу і довго існуючі, які можна буде передавати у спадок своїм дітям.

Ми, наприклад, започаткували постійно діючий курс, який розробила майстриня Ірина Зайцева. Вона знає більше 200 видів технік, що належать до різних регіонів України. Наш внесок – не тільки в тому, що ми робимо вишиванки, але й поширюємо знання про саму техніку вишиття. До курсу можна долучитися на будь-якому етапі.

Зараз ми працюємо над вишиванками із орнаментами Львівщини. Для цього я працювала у фондах музею, мене цікавили автентичні зразки. Також ми працюємо над сокальською сорочкою, яку дуже легко інтегрувати у сучасний гардероб і сорочкою, яка не має на собі вишивки, але має, скажімо, брижі (зборки на рукавах). Ми використовуємо автентичний крій, але вишивки як такої немає, і це дає можливість людині виглядати дуже інтелігентно, етнічно та водночас вдягати цю сорочку часто, а не чекати тільки великого свята чи Дня вишиванки. І таким чином цей стиль інтегрується, скажімо, в сучасний офіс, в сучасне місто.

 — Читайте также: Made in Ukraine: 25 cтильных комбинезонов от украинских брендов