Generation Z: Як підвищити суб’єктність нового покоління

7 думок про виховання та освіту від Олександра Саврука, декана Києво-Могилянської бізнес-школи

SavrukОлександр Саврук, декан Києво-Могилянської бізнес-школи, розповів про те, як важливо розвивати творче мислення та цілісне сприйняття світу. Ці вміння універсальні – вони допоможуть створювати і арт-об’єкти, і бізнес-моделі.

Моїй старшій дитині – вже 33, молодшій – 10. Вони належать до різних поколінь, молодший – це digital native, він має два портали виходу в світ – iPad і… маму. У моїх дітей точно є багато того, чого я не мав, до того ж, вони більше знають, їхні характери і природна впертість якісь інші, ніж у нашого покоління. У кожного віку, напевно, своє уявлення про «правильне», воно обумовлено відповідним індивідуальним досвідом.

Про різницю поколінь

Зараз діти успішніші за батьків, бо вони більше знають, відкриті, інакше розуміють світ і, відповідно, ставляться до нього. В радянські часи наше покоління перебувало в певних рамках, і щоб усвідомити важливі для людини речі, нам знадобилося багато часу. Ми ще несемо в собі багато впливів, культурної логіки, поведінки «совка», з усім поганим і добрим, що було тоді. У нас зберігається щось таке в очах, поведінці, що дозволяє іноземцям за кордоном побачити «радянську» людину здалеку. В наших дітях цього вже немає, вони повністю інтегровані в сучасне середовище. Вони мають більший потенціал для самореалізації, вони більші індивідуалісти, незалежні, в чомусь впертіші. Наші діти мають точку опори всередині, а не зовні – тобто потенційно вони можуть стати лідерами. Інша річ, чи вони цього захочуть, чи матимуть наснагу долати труднощі, як ми свого часу проходили через безліч совкових штучних бар’єрів, що формувало характер.

situacii-deti-devochka-forma

Про розвантаження навчання

Я працюю в освіті, хоч і не в початковій, а у вищій. На мою думку, сьогодні треба говорити не про розвантаження, а про правильне навантаження. Дітям потрібне навантаження, це розвиток, їм цікаво вчитися, адже пізнання є природним для дитини. Розвантажити дітей від нецікавого, неефективного, некорисного – мало, треба навантажити їх якісно іншим, природнішим. Ми відходимо від старого – гаразд, але що ми пропонуємо нового? Як ми допомагаємо дитині пізнавати світ? Якщо тут знайдені рішення – чудово! Завдяки розвантаженню навчальних програм діти не робитимуть очевидно дурних речей, їх не намагатимуться виховувати тільки виконавцями (як це було заведено в школах), вони не будуть гвинтиками системи, як це було раніше, але їм треба надати можливість пізнати світ у природніший для них спосіб. І тут вони можуть багато чого зробити самі, їм може бути і буде цікаво.

Про педагогічні методи

Одна з тих проблем, що мене цікавить як фахівця в управлінській освіті, – апеляція до спроможності «розуміння», а не тільки знання. А це, як мінімум, вміння бачити світ цілісно, те, що ми часто в наших дітях вбиваємо. Дорослі багато знають, але, на жаль, мало що розуміють, бо постійно фрагментують, класифікують і розбирають світ на деталі, це забиває мозок, як сміття. Насправді, нам набагато важливіше зрозуміти, як ці деталі, складові взаємодіють. Де причини, де наслідки. Очевидно нам самим весь час цьому треба вчитися, бо ми досі використовуємо старі лінійні, механічні, індустріальні підходи. Шкільні методики пропонують «закриті» питання з однозначними відповідями, ми продовжуємо виховувати дітей у межах тієї ж культурної парадигми, як об’єктів, підганяючи під матрицю свого минулого, свідомо чи підсвідомо.

Дитина насправді сприймає світ цілісними феноменами, і якщо культивувати це вміння, то вона стане набагато ефективніша, почне розуміти світ у його взаємозв’язках.

Знання та інформацію підліток потім отримає з різних джерел – від експертів, через Інтернет тощо. Найцікавіші шкільні методики – це ті, які допомагають вивчати явища цілісно, можна осмислювати природні, соціальні, фізичні або історичні феномени. Треба пропонувати учням «відкриті» питання, щоб вони усвідомлювали своє «я», міркували і так виробляли свою позицію до сприйняття середовища, осмислення себе у ньому. Таким чином проявляється автентичність і, відповідно, формується ідентичність.

Для старших дітей в Україні є хороші педагогічні приклади, наприклад, колегія Павла Галагана з ХІХ століття, чомусь дуже маловідомий у нас кейс, але він заслуговує на вивчення. Києво-Могилянська академія – феноменальний педагогічній кейс, який створював лідерів у найрізноманітніших напрямах – від гуманітарних наук, зокрема філософії, до політики – згадаємо феномен Пилипа Орлика. Потрібно методологічно правильно працювати з потенціалом дитини, щоб вона потім у житті реалізувалася.

— Читайте также: Лидерами не рождаются: Стать самому и научить ребенка

Про розвиток дитини

Надзвичайно важливо навчити дітей розуміти метафоричну мову. Якщо дитина навчиться не тільки фотографічному типу мислення (тобто відтворенню того, що є), а й символічному, а можливо, ще й абстрактному, якщо вона навчиться працювати з кольором, формою чи композицією, вдосконалить відчуття гармонії – вона сформує індивідуальний спосіб відчуття світу. Ми це називаємо «включити третє око». Чому ми про це говоримо в бізнес-школі? Бізнес складається з багатьох різних за своєю природою речей – від часу та простору до ресурсів людей, енергії, бажань. Бізнес – це модель, що створюється для життя, але якщо в ній немає гармонії, то вона нежиттєздатна.

Дитина має не тільки щось вибирати з того, що їй пропонують, але й створювати самостійно. Тому завданням вчителя є формування такого середовища, де дитина знайде свій спосіб відчуття цілісних, гармонійних основ. Це – вищий пілотаж. Якщо згадати українську педагогічну традицію, то тут постає всім відоме ім’я Василя Сухомлинського: він виводив дітей з формального, «квадратно-гніздового» класу у природу, з формальної програми – в природні утворення. Ми, дорослі, думаємо «правильними» формами (лінія, трикутник, коло), яких в природі практично не існує, ми вигадали спрощені конструкції, якими намагаємося пояснити зовнішній світ, замість того, щоб піти у цей світ і сприйняти його внутрішньо, серцем, сприйняти його суть.

Про читання

За вміння мислити образами, так само як за всі інші гуманітарні напрями діяльності, відповідає права півкуля мозку, – так кажуть спеціалісти. Вона важливіша для розвитку людини, ніж ліва, інструментальна. А. Ейнштейн був правий, коли стверджував, що творча уява важливіша за знання. Дуже шкода, що наші діти мало читають, адже читання насамперед розвиває праву півкулю мозку. У процесі читання, як мінімум, я можу зупинитися, подумати, створити образ і жити з ним. На відміну від читання, відео не дозволяє зупинитися і часто пропонує вже готові образи. Я просто на них «кладусь» і, відповідно, мінімально включаю уяву, тому і розвитку менше. Завдяки Інтернету ми багато часу перебуваємо у візуальному світі. Дивитися фільми – краще ніж нічого, але це гірше за читання.

iStock_96949083_MEDIUM

Про стереотипи

Зараз формується новий стереотип – дистанційне, інтернет-навчання, здається, воно може замінити всі інші форми освіти. Я регулярно зустрічаюся з колегами, деканами бізнес-шкіл різних країн, і деякий час тому у наших обговореннях відчувалося напруження: ми очікували, що відкриті інтернет-курси змінять саму природу навчання, але, вже очевидно, мало що змінюється.

Інтернет-навчання може передати інформацію, але володіти інформацією і володіти знанням, тим більше щось зрозуміти, – це різні речі. Люди вибудовують у собі розуміння великою мірою через інтерактив з іншими людьми, відбувається мультиплікація і правильне нарощування знання через порівняння різних думок. Знання виробляється всередині людини, тому його не можна передати через екран, як інформацію.

Можливо, для технічних дисциплін відкриті курси від MІТ або Стенфорду змінять систему навчання, але якщо говорити про складніші, гуманітарні дисципліни, то це не так – не треба бути наївними

Найкорисніше – це змішування двох методик: там, де треба щось зрозуміти, необхідний інтерактив, а там, де отримати інформацію, – Інтернет. Така сама ситуація з електронними книгами, які ефективно і якісно можуть відпрацювати в своїй ніші задачу, яку не може «перекрити» паперова книга – в поїздці чи швидка передача інформації. Але традиційні видання існують і будуть існувати, до того ж, підвищуватися в ціні з усіх точок зору. Цікаво інше – книгу вже сьогодні можна створювати як мультимедійний феномен, з додатковими можливостями для сприйняття.

Про вимоги часу

Діти повинні краще розуміти світ, формувати цілісне образне мислення. Вони повинні залишитися суб’єктами. Хто є «суб’єктом»? Це, як мінімум, не жертва. Для мене це ключовий момент. Якщо людина не є жертвою, то вона завжди може щось створити, придумати, взяти відповідальність на себе, не звинувачувати оточуючих. Більше того, вона зможе створювати нові правила гри, завдяки чому з’являться нові смисли, чи то стартапи, чи нові твори, чи метафори в арт-просторі. Нам не вистачає якраз такого типу людей в Україні, бо ми всі великою мірою були зведені системою до рівня виконавців. У нас був спосіб мислення жертви – а це значить вторинність, прив’язка до будь-кого, хто нам скаже, як і що робити. Якщо ми підвищимо суб’єктність нового покоління в пропорції до критичної маси, нас не зупинити. Кожна генерація народжує певну кількість людей, готових до творчості, і школа має допомогти в цьому дитині.

Зараз головна вимога до вищої освіти, яка прописана в законі, – виробляти  «знання, уміння, практичні навички, компетенції». Мені завжди боляче таке чути, адже це поняття виконавського рівня, більш того, за навички відповідає, напевно, професійна освіта, а університети мають принципово іншу місію – вони повинні формувати не стільки компетенції, як спроможності. Спроможність до створення, лідерську спроможність, спроможність бачити, розуміти та створювати новий світ, нові смисли. Це не рівень компетенцій, це щось вище. Відповідно має бути інший рівень вимог до викладачів та вчителів, тому їх по-іншому треба теж навчати, створювати умови для їхнього професійного розвитку.

— Читайте также: Лилия Гриневич: «Нашим детям нужно образование для жизни, и это главная цель новой украинской школы»

Мы в Facebook