«Хід короля». Рецензія на фільм

Пам’ятаєте: маленька дівчинка, притулок, шахи? Шахи, які стали її розрадою, втечею від реальності, сенсом життя і перемогою. Так, я маю на увазі серіал від Netflix «Хід королеви».

А тепер уявіть: захоплений гітлерівськими окупантами Відень, «Метрополь» і арештований гестапівцями чоловік, що змушений бути в’язнем у розкішному номері готелю. Шахи стали його розрадою, втечею від реальності, сенсом життя і…  перемогою? 

Кінокритик Надя Купріненко на прикладі фільму режисера Філіпа Штьольцля «Хід короля» спробує знайти відповідь, чи завжди втеча від жорстокої реальності — це порятунок.

Кадр з фільму «Хід короля», 2021

Сюжет

Йозеф Барток — австрійський нотаріус, сімейна контора якого обслуговувала членів імператорської сім’ї. Він стає дуже потрібним гітлерівцям, оскільки володіє конфіденційною інформацією, і коли ті прийшли з облавою в його офіс, Йозеф встигає спалити деякі папери, похапцем намагаючись завчити напам’ять зафіксовані там коди банківських рахунків. Гестапівці ув’язнюють Йозефа в розкішному номері «Метрополю», де, відрізаний від світу, він, колись постійний гість Віденських балів, повільно божеволіє через скутість, відсутність хоч якогось заняття і тотальний інформаційний голод.

За першої ж нагоди Йозеф потайки цупить першу-ліпшу книжку — і отримує страшенне розчарування. Виявилося, що він ризикував життям заради книжки, в якій всього лиш описуються шахові партії, до яких він цілковито байдужий.

«Шахи — це знищення его супротивника»

Елізабет Гармон в серіалі Netflix розігрувала шахові партії, уявляючи шахову дошку на стелі, подумки пересуваючи там фігури. Йозеф Барток розігрував шахові партії на підлозі, дошкою йому слугували клітинки кахлів, а після викриття фашистами його сховку шаховою дошкою стала сітка на ліжку.

«Дивовижно, наскільки винахідливою стає людина, коли стикається з труднощами», — задумливо промовляє кат Йозефа, з презирством дивлячись на свою жертву. А він, цей інтелігент з колись прекрасним почуттям гумору і самоіронією, тим часом вже втратив людську гідність і здоровий глузд через катування ізоляцією (емм… трохи перегукується з сьогоденням, так?).

Кадр з фільму «Хід короля», 2021

Йозеф, навіть не тримаючи в руках справжніх шахів, програвав партію за партією і зрештою програв себе. З готельного ув’язнення виходив уже пішак, пригнічена і зламана людина, навіть зовнішність якої не викликає нічого, окрім співчуття.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рецензія на фільм «Мій друг Зиґмунд Фройд»

Однак вивчені напам’ять шахові партії з рятівної книги міцно закріпилися в змученій свідомості, яка вже плутала дійсність і вигадку, проводячи шахові партії між реальністю і маренням. Так само і глядач, спостерігаючи за подіями фільму, починає розплутувати ці ходи, намагаючись відстежити, де мають місце справжні події, а де вони відбуваються лише в скривдженій уяві героя.

На трансатлантичному лайнері, який ішов до Америки (де «не важливо, ким ти був, а важливо, ким ти хочеш бути»), перебувало багато пасажирів. Серед них Йозеф Барток і чемпіон світу з шахів Мірко Чентовіч — неосвічений, мовчазний і неприязний самородок, який випадково стає суперником Йозефа у грі в шахи. Ця сцена — одна з емоційно найнапруженіших у фільмі, шаховий поєдинок тут відбувається не лише між суперниками, а й у свідомості Йозефа, між реальним і нереальним та між теперішнім і минулим.

Першоджерело

Український прокатник дав фільму назву «Хід короля» (в оригіналі — Schachnovelle), свідомо проводячи паралель з суперпопулярним серіалом для підвищення комерційного успіху. Натомість режисер Філіп Штьольцль не копіював ідею з серіалу — в основі його фільму лежить твір австрійського письменника Стефана Цвейга «Шахова новела», написаний між 1938 і 1942 роками.

Кадр з фільму «Хід короля», 2021

«Шахова новела» — остання у творчості Стефана Цвейга. Не в змозі пережити прихід Гітлера до влади, письменник емігрував з Австрії, проїхав пів світу, і дописавши новелу,  відвіз рукописи на пошту. А наступного дня разом з дружиною покінчив життя самогубством, прийнявши величезну дозу снодійного.

Еріх Марія Ремарк у «Тінях в раю» покладав провину за це самогубство на спогади і відсутність того, кому можна було б вилити душу: «Якби того вечора в Бразилії, коли Стефан Цвейг і його дружина покінчили життя самогубством, вони могли б вилити комусь душу, хоча б телефоном, нещастя, можливо, не відбулося б. Але Цвейг опинився на чужині серед чужих людей. І вчинив на додачу фатальну помилку — написав спогади; а йому треба було тікати від них, як від чуми».

Фільм закінчується цитатою Цвейга «Сьогодні від нас залежить, чи ми зберігатимемо віру в непереможний дух». Це досить іронічно, оскільки його геніальна новела, написана під час жорстокої депресії автора і просякнута його власними страхами, викликає які завгодно почуття, окрім обнадійливих. Як і фільм. Незважаючи навіть на досить вільне прочитання першоджерела Філіпом Штьольцемь і сценаристом Ельдаром Григоряном, «Хід короля» зовсім не вселяє віру в силу духу. Скоріше він демонструє глибини, в які може зануритися людина, якщо помістити її у певні обставини. Тож без надії таки сподіваймося.

А виграє сьогоднішню партію Стефан Цвейг. Завдяки геніальній комбінації на шаховій дошці історії, яка робить твір 80-річної давнини таким актуальним сьогодні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рецензія на фільм «Людина, яка продала свою шкіру»