Катерина Загорій: «Ставши волонтером, я зрозуміла, що життя проходить збоку, а я його не бачу»

Благодійність як життєва практика

26.06.2017

Благодійність як дієве благо — це не тільки і не стільки одноразовий пафосний акт дарування, але щоденна навичка, яку корисно розвивати і практикувати у собі та близьких людях. Про те, як це робити, а також з чого може початися практика блага, розповідає Катерина Загорій, директорка з розвитку «Фонду родини Загорій».

В першу чергу хочеться сказати про добро, яке ми отримуємо, коли говоримо про благодійність чи волонтерство. Ми як даруємо, так і отримуємо добро. На відміну від освітніх активностей, що ми відносимо до категорії «знання», здавалось би, благодійність – цілком емоційна діяльність, проте вона може бути і практичною. Добро ми можемо робити щодня, маючи позитивний настрій, посміхаючись, пишучи хороші імейли чи поза планом телефонуючи рідним. Хоч ми й живемо в дуже складному, недосконалому світі, наше завдання на кожен день – знаходити щось позитивне, добро, яке робить нас людьми.

Як говорять психологи, всі ми – тварини, і люди від тварин відрізняються певними правилами, яким ми слідуємо. Наприклад, говоримо «Добрий ранок!», вивчаємо англійську мову чи вчимося водити автомобіль. І благодійність – одна з тих навичок, які можна виробляти і нарощувати.

Я родом з консервативного західно-українського Львова, де, якщо ти не робиш так, як прийнято, то одразу ж будеш поставлений у рамки дуже багатьма – абсолютно незнайомі люди тобі скажуть, що так не вбираються, у музеї не розмовляють по телефону, у церкві так не стоять, а в кав’ярні так не сидять. І не тому, що люди такі злі, критичні, а тому, що є велика кількість правил, яких всі дотримуються. Серед таких правил є толоки – коли люди збираються перед Великоднем та іншими великими святами, щоб прибрати навколо двору, під’їзд. А коли я була студенткою, то познайомилася з польським проектом «Помічники Святого Миколая», у якого немає єдиного організатора, кожен може долучитися. Суть цієї акції полягає в тому, що перед святом Миколая збираються різноманітні речі, продукти – їх приносять і окремі люди, збирають компанії, є спеціальні кошики в супермаркетах. Далі все це добро збирається у великих приміщеннях і пакується відповідно до потреб тієї чи іншої дитини чи родини. Потім волонтери у шапочках Святого Миколая розносять по домівках ці подарунки протягом трьох днів у грудні на свята. Це дуже поширена акція, волонтерами стають багато людей, навіть на дві години, щоб рознести подарунки по домівках. Я стала організатором цієї акції, спостерігала, як це відбувається.

Будучи активною студенткою, я їздила на різні семінари, конференції, спілкувалася з босами великих корпорацій і думала, що це вершина «пищевой цепочки». Але, ставши волонтером, я зрозуміла, що життя проходить збоку, а я його не бачу. Коли я йшла до людей у сусідніх будинках, то за годину спілкування вчилася у них більше, ніж на конференціях. І цей урок про те, що треба дивитися навколо і часом не потрібен бос «Люфтганзи», щоб розповісти тобі, куди рухатися далі. Насправді, благодійністю можна займатися системно, постійно.

Благодійність не є якоюсь спеціальною навичкою, це те саме, що й піти в бібліотеку, щоб взяти книжку почитати, або всією родиною брати участь в соціальних акціях. У мене є знайомі, які кажуть, що благодійність – це поклик душі, як можна віддавати десятину на це, адже це така значна сума. Я не розумію кармічних законів, але якщо місяць чи два, в залежності від доходу, віддавати десятину на добрі справи, то ці гроші потім повертаються – новими проектами, незапланованими доходами. Чесно кажучи, не знаю, чому так відбувається, але цей закон спрацьовує, і на моїй родині, і на всіх знайомих.

Фото: з особистого архіву Катерини Загорій

— Читайте також: Благо-мати: Як навчити дитину віддавати

Новини партнерів