Nadiya Kuprinenko
Кінокритик та оглядач WoMo Надя Купріненко вбачає переосмислення ролей чорношкірих та білошкірих персонажів у відомій історії про Кендімена, та чіткий курс Голлівуду на жінок у режисерському кріслі.
«Треба п’ять разів промовити його ім’я, дивлячись у дзеркало, — і він з’явиться». У нього понівечене тіло і гак замість руки. Він роздає дітям льодяники, а його присутність завжди віщують оси. Він з’являється із дзеркала і залишає по собі ріки крові.
Він справжній монстр і жахіття для дітей і дорослих. Він — Кендімен. Не називайте його ім’я.
Є дещо дисгармонічне і неприродне у тому, коли жінка лякає дітей. Можна запідозрити у таких діях відсутність емпатії або зривання злості, чи навіть помсту. Або — злам канонів і стереотипів.
Ніа ДаКоста — американська режисерка, яка вирішила відзняти фільм-жахів «Кендімен», головним героєм якого є справжній дитячий нічний кошмар — чоловік, що пригощає цукерками, а натомість вбиває малюків. Та й дорослих також. Кендімен — фантазійний послідовник Фредді Крюгера — те саме «заборонене видовище», за яким так цікаво спостерігати, знаходячись у безпеці.
У жодному разі не рекомендую даний фільм для перегляду з дітьми. Бо цей «нічний кошмар» запросто може перейти до справжніх дитячих снів.
«Кендімен» 2021 року це сиквел до фільму 1992 року і четвертий за рахунком в історії про Деніела Робітайла — чоловіка з гаком замість руки.
За сюжетом, молодий художник Ентоні Маккой переїжджає з подругою, директоркою художньої галереї Бріанною Картрайт до фешенебельної квартири у районі Кабріні-Грін у Чикаго. Кар’єра художника дала збій, тож випадкове знайомство зі старожилом району, який працює у старій пральні, наштовхує художника на ідею дослідження цього боку колись похмурого, а зараз надсучасного району міста. З вуст нового знайомого Ентоні і дізнається деякі деталі про Кендімена, історіями про якого вони з друзями лякали одне одного вечорами, створюючи відповідну атмосферу.
Історія Кендімена стає для Ентоні об’єктом нової серії картин — зловісних і навряд чи таких, що здатні врятувати його репутацію перспективного художника.
Пишучи свої картини, Ентоні все глибше поринає у минуле і в історію Кендімена. Супутник маніяка — оса — жалить Ентоні у зап’ясток, залишаючи відзнаку, яка швидко перетворюється на страшну на вигляд рану, що, однак, довго не наштовхує Ентоні на думки про лікаря, а його подруга вперто не помічає проблему, яка розрослась уже мало не до шиї чоловіка, якого вона бачить щодня і спить з ним в одному ліжку.
Герої фільму — переважно чорношкірі. Запросивши на заглавну роль Кендімена Тоні Тодда, який виконав цю ж роль і у фільмі 1992 року, Ніа ДаКоста здійснює деяке переосмислення історії, позбавляючи чорношкірого персонажа єдиної зловісної лінії у сюжеті шляхом позбавлення співчуття і до його жертв. Крім того, навряд чи можна назвати випадковим абсолютно негативне зображення білих поліцейських у фільмі. Вони вбивають Кендімена без права на виправдання і без зайвих вагань. Крім того, прямо і без можливості вибору вказують Бріанні, як і що вона має сказати, на чию сторону стати, щоб позбутися «зайвих проблем». У світлі останньої на сьогодні резонансної справи про вбивство білошкірими поліцейськими афроамериканця Джоржда Флойда 25 травня 2020 року в Америці, такі повороти в сюжеті сприймаються як чітка позиція щодо цієї справи режисерки, яка до того ж сама є представником чорношкірого населення Америки.
Ніа ДаКоста взяла на себе обов’язок переглянути роль білошкірих рятівників і чорношкірих бугіменів і, у випадку з «Кендіменом», успішно з нею впоралась.
У 2022 році очікується прем’єра нового фільму Ніа ДаКости «Marvels» — студії Marvel та Walt Disney довірили їй зняти новий фільм про супергероїнь за участю Капітана Марвел, Міс Марвел та Моніки Рамбо, що стане продовженням фільму «Капітан Марвел» 2019 року. А ще цього року має відбутися прем’єра фільму від Marvel «Вічні», режисером якого є Хлоя Чжао (американська режисерка китайського походження, що зняла оскароносних «Кочівників»). Тож можна відстежити чіткий курс Голлівуду, зокрема студії Marvel, на переосмислення ролі жінки у режисерському кріслі потужних блокбастерів. Це більше не поодинокі випадки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди і химери Дмитра Томашпольського: рецензія на фільм «Сторонній»