Кіноресторан WoMo. Бріджит Джонс і цибулевий суп

Рецепт французького цибулевого супу з фільму "Щоденник Бріджит Джонс" / Bridget Jones’s Diary (2001) режисера Шерона Магуайра

Надя Куприненко, киновед, обозреватель WoMo

Якось у передчутті Нового року 32-річна Бріджит Джонс бере до рук чистий щоденник і починає писати заново своє життя. Ми ж усі складаємо плани на новий рік, так? І даємо нові (і старі) обіцянки. 

Але якби усе, що відбувається у житті, залежало лише від нашого рішення, цей фільм був би зовсім іншим — не таким чарівним, не таким оригінальним і менше схожим на реальне життя. І мільйони жінок у всьому світі не ототожнювали б себе із Бріджит і не дякували б їй за те, що вона «така як є». Така, як вони. Як ми. 

У 2021-му минає рівно 20 років від прем’єри «Щоденника Бріджит Джонс» / Bridget Jones’s Diary — першого фільму з трилогії про симпатичну дівчину, що постійно втрапляє в халепу.

Власне, це історія про кожну з нас, просто про нас іще не зняли кіно 🙂


Зав’язка всієї історії починається у будинку батьків Бріджит Джонс, куди вона приїздить на чергове сімейне свято, вислуховує чергові питання про «чи ти вже когось собі знайшла?», вчергове намагається поводитися мило і невимушено, але цього разу мати Бріджит вирішила познайомити її з імпозантним (бо Колін Ферт) адвокатом Марком Дарсі, але обламує всю ситуацію першим же спогадом про те, як Бріджит малою бігала голяка по сусідському двору, де жив Марк.

Марк Дарсі — це така собі варіація містера Дарсі з роману «жіночої» письменниці Джейн Остін «Гордість і упередження». А саму кінотрилогію про Бріджит Джонс можна охарактеризувати як постмодерністське кінопереосмислення роману Джейн Остін. Хоча до того, як дістатися до кіноекрана, Бріджит Джонс пережила ще одне літературне втілення — у книгах письменниці Хелен Філдінг, яка заявляла, що писала ці твори, віддаючи шану Джейн Остін. Хелен Філдінг назвала видавництво, у якому працювала Бріджит, «Пемберлі» — так, як називався маєток у романі Джейн Остін.

З Коліном Фертом теж усе не так просто. Він грає Марка Дарсі у кінотрилогії про Бріджит Джонс, і він же грав містера Дарсі у телевізійній постановці «Гордість і упередження» від BBC. Така собі кінематографічна реінкарнація персонажа.

І от у віддаленому кутку кімнати Бріджит помічає імпозантного чоловіка, що стоїть до неї спиною, у темно-зеленому светрі, з дорогою зачіскою — заінтригована, вона підходить до нього, і-і-і…:та-да-а-а!

Зате після цього фільму смішні зелені різдвяні светри стали трендом, вони з’явилися у колекціях знаменитих дизайнерів, а фотосесію в таких светрах мають у своєму архіві багато родин у всьому світі.

Коли я дивилася фільм 20 років тому, мені було невтямки, з якого дива раптом стільки галасу навколо персонажу Бріджит. Є купа кумедних жіночих персонажів у кіно, тим більше, що до того світ уже побачив серіал «Секс і місто», тож Бріджит явно не була чимось ексклюзивним і доти небаченим. І хоча 20 років потому прихильницею прози Джейн Остін я так і не стала, але деякі зміни у сприйнятті «культових» персонажів у мені таки відбулися. Я можу розкласти на деталі, чим Бріджит Джонс закохує у себе не лише екранних партнерів, а й аудиторію по інший бік екрану.

По-перше, Рене Зельвегер. У нульові, коли світом правив гламур, пластичні хірурги робили одне лице на всіх, а найбільше цінувався бренд і лейбл (бажано великими, кричущими буквами), Рене Зельвегер цілковито вибивалася з цих струнких рядів, маючи милу, але посередню (на думку трендсеттерів) зовнішність, трохи зайвих кілограмів і відсутність таланту підлаштовуватися. І це є справжність.

По-друге, персонаж. На тлі Лари Крофт, дівчат Бонда й інших «героїчних героїнь», якими тоді повнився екран, Бріджит Джонс виглядала раптово приземленою. Своєю, зрозумілою, такою, як наша сусідка, або як ми самі. При цьому вона не переходила й на інший бік барикад — їй вистачало справжності не перетворюватися на романтичну «дівчинку-дівчинку», або на стереотипну «блондинку», культ якої, можна сказати, панував у ті роки. І це є справжність.

По-третє, ситуації. Бріджит Джонс постійно потрапляє в історії, з яких не завжди виходить переможницею. Важко відчути себе комфортно, прийшовши на статечну вечірку у костюмі плейбой-кролика, або дозволити собі першу зустріч з потенційним нареченим у спідниці, яку можна порівняти з килимом. А ми ж усі знаємо, що у той момент, коли нам вкрай треба мати вигляд неприступної королеви, ми обов’язково будемо у костюмі, який можна порівняти з килимом, або без макіяжу, або що. І це є справжність)

Ну, і сцена, що стала вже одною з найзнаменитіших у кіно. Під час романтичного побачення з босом (#metoo тоді ще не було), роль якого виконував Х’ю Грант, в інтимний момент на Бріджит замість вишуканої спокусливої білизни виявляються потворні стягуючі труси 🙂 Зважаючи на сміх, що у той момент вибухнув у кінозалі, багато хто впізнав у героях себе. І це є справжність.

Героїня, яка не мала зовнішності топ-моделі, не мала ніякої героїки у своєму житті, не могла похвалитися видатними досягненнями, раптом завоювала прихильність одразу двох завидних наречених, зробила кар’єру на ТВ (знову ж таки не без потрапляння в дурнуваті ситуації) і стала іконою стилю. Не завдяки чомусь, а наперекір трендам. Як таку не любити?

Бріджит любила поїсти, але, м’яко кажучи, не мала хисту до кухонних справ. Звичайно, це не могло не відобразитись в історії персонажу, і вона приготувала видатний цибулевий суп. Блакитного кольору. «Візьміть цибулю-порей і селеру, перев’яжіть їх мотузкою…» Мотузка у господарстві Бріджит виявилася одна — і вона була синя. «Це мотузяний суп?» — поцікавився Марк Дарсі, коли вона запропонувала йому скуштувати свій шедевр.

Ми не будемо фарбувати свій цибулевий суп у жодні синтетичні кольори, хай він буде таким же природнім і справжнім, як сама Бріджит Джонс.

Рецепт цибулевого супу

Цибулевий суп відомий ще з часів Римської імперії. Він вважався їжею для бідних, оскільки для його приготування не треба було дуже витрачатися: цибулі завжди було достатньо, до того ж вона була невибаглива у вирощуванні. Сучасний варіант цього супу бере свій початок у Франції сімнадцятого століття і вважається класикою французької кухні.

За легендою цибулевий суп вперше приготував Король-Сонце Людовик XV. Якось уночі йому дуже захотілося їсти, але в його мисливському будиночку, де він перебував у той час, не виявилося ніяких інших продуктів, окрім цибулі, масла і шампанського. Король змішав всі ці інгредієнти, і отримав оригінальний і дуже смачний суп.

Водночас цибулевий суп у різних варіаціях мають багато народів Європи та Азії. І рецептів його існує безліч. Пропонуємо один з них.

Інгредієнти на порцію 1,5 літри французького цибулевого супу: 

  • м’ясний або овочевий бульйон — 700 мл
  • 4 середні цибулини
  • біле сухе вино — 150 мл
  • сир — 70 г
  • вершкове масло — 50 г
  • часник — 2 зубчики
  • борошно — 1 ч. ложка
  • 1 невеликий багет
  • сіль
  • перець


Приготування

  1. Чистимо цибулю, нарізаємо півкільцями.
  2. На сковороді розтоплюємо вершкове масло й обсмажуємо в ньому цибулю на маленькому вогні, постійно помішуючи.
  3. Коли цибуля стане золотистою, кидаємо на сковороду 2 зубчики давленого часнику.
  4. Пасеруємо все 4-5 хвилин і додаємо до цибулі борошно.
  5. Вливаємо в цибулю бульйон і гарно перемішуємо, щоб не залишилося грудочок борошна.
  6. Додаємо вино, сіль і перець.
  7. Накриваємо суп кришкою і варимо на маленькому вогні ще 30 хвилин.
  8. Тим часом нарізаємо тонкими скибками багет і підсушуємо в духовці або тостері.
  9. На великій тертці натираємо сир.
  10. У готову жароміцну форму переливаємо порційно цибульний суп і вкладаємо зверху багет, а потім щільний шар сиру. Ставимо суп в духовку на 10 хвилин (краще під гриль), щоб суп став рум’яним, а сир розплавився.Подаємо цибульний суп, поки він ще дуже гарячий.

І так, ніяких кольорових мотузок! 🙂

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кіноресторан WoMo. Джо Блек і арахісове масло