Киянин в Океанії: Екзотичний досвід мандрівника Вадима Івлєва

Таїті —  райський острів у Тихому океані. Справді райський? Якби ж це хтось перевірив! Такий мандрівник знайшовся: Вадим Івлєв не тільки 10 років мандрував віддаленими куточками світу, а й написав книжку «Мандри киянина Океанією, або Репортажі поспіхом з-поза обрію» (Талком, 2018). Спеціально для WoMo Вадим Івлєв розповідає про омріяний багатьма острів.

Французька Полінезія

«Атмосфера була похмурою й страшною. У каное, що прибули, сиділи голі веслярі. Самі човни були навантажені жертвоприношеннями. На носі каное воїни голосно трубили у великі раковини. А коли почали бити священні барабани, оголошуючи, що зараз богу Оро будуть принесені людські жертви, серця людей навколо наповнилися таким страхом, що вони змусили замовкнути своїх дітей і тварин та загасили багаття». Так пише дослідниця Енн Салмонд у своїй монографії про зустріч полінезійської та європейської культур (Des sacrifices venus de loin: Tahiti et l’Europe).

Я навіть не встигаю ступити кроку з літака на трап, як мене приголомшує й огортає тепле тропічне повітря, наповнене екзотичними запахами. У мене на плечах намисто з квітів. Звучить тиха пісня під гітару. Нас радо вітають, незважаючи на те що вже опівночі. Просто на моєму шляху стоїть пересувний знак з попередженням: «Обережно, пташиний грип!».

— Іорана, Маруру! — промовив я автоматично.

— Вітаємо! — відповів мені полінезійською поліцейський на паспортному контролі.

Я повернувся у жвавий міжнародний аеропорт міста Папеете, на острові Таїті, що у Французькій Полінезії, посеред безкрайнього Тихого океану. Транзит через Таїті, важливий транспортний вузол у центрі Тихого океану, став невід’ємною частиною кожної експедиції, важливою складовою великого плану подорожей по Тихому океану. А виконання цього плану розтяглося більше ніж на 10 років.

Аеропорт «Фааа» розмістився неподалік від столиці острова. Навколо шум радісних голосів. Через мелодійність місцевої мови може здатися, що таїтянська складається лише з голосних букв. Тож якщо ви навмання вигадуватимете слова, у складі яких будуть лише літери а, е, і, о, у, то цілком станете схожі на жителя Таїті. Головне — впевнений вигляд і привітна усмішка!

Звичайно, це жарт! Щоб бути схожим на жителя Таїті вам не вистачає татуювань, намиста з квітів (леї) та квітки плюмерії за вухом. Тільки потрібно знати, за яке вухо її закладати: якщо за ліве, то в особистому житті ви зайняті, за праве — вільні. І запам’ятайте: ніколи не викидайте зів’яле намисто! Його потрібно повернути природі — поховати або віддати морю.

Я швидко знайшов заздалегідь замовлене таксі й вирушив у готель. На мене чекала коротка поїздка по нічному Папеете, столиці Таїті. Переважна більшість готелів зосереджені поблизу аеропорту та центру міста. Столиця Таїті — сучасне місто, з рівними дорогами, бетонними віадуками, звичними для європейця дорожніми знаками. Повз проносяться два поліцейських у чорних окулярах на білосніжних мотоциклах BMW: один — світлошкірий, інший — смаглявий. Папеете нічим не відрізняється від будь-якого приморського міста Франції.

Таксі гальмує під навісом біля зони реєстрації готелю, і просто з темряви за моєю валізою вискакує посильний — майже голий чоловік, одягнений лише в тонку спідницю і з голови до п’ят вкритий татуюваннями. Я отримую ключі від номера й відразу виписуюся, розрахувавшись заздалегідь. Зазвичай уночі на стійці реєстрації нікого немає, співробітниця прийде лише вранці. Я вечеряю горішками, які взяв із собою в дорогу, і відбій. Завтра знову літак. І так сім разів поспіль. Історія, що дуже схожа на «День бабака».

Повний штиль. Тільки океан чорніє, навколо — ніч. Посеред чорноти, далеко, між берегом з лагідною хвилею й зірками, світяться посадкові вогні аеропорту, розташовані на рифі, що оточує острів. Поряд блимають маяки бакенів. Над головою — тропічне зоряне небо, увінчане сузір’ям Південного Хреста.

Туристи давно сплять. Вночі можна почути голоси та сміх. У місцевих жителів триває свято. Усі розмовляють полінезійською. Деякі з них є власниками землі або бізнесу, деякі продали свої родові ділянки або цілі острови й стали багатіями. Ті, хто в змозі, відправляють своїх дітей навчатися на Гаваї — США, Нова Зеландія та Австралія разом з англійською мовою все більше привертають увагу жителів Французької Полінезії.

«Острів Афродіти»

Тропічний острів Таїті був відкритий європейцями в 1767 році, і на сьогодні має статус заморської країни в складі Французької Республіки. Завдяки своєму географічному розташуванню, природним умовам і привітності місцевого населення острів став центром тяжіння величезного регіону. Райська природа, свіжа прісна вода, дружелюбність і захищена гавань перетворили Таїті на жадану перлину в безкрайніх просторах суворого океану, де панують лише хвилі.

Ім’я острову дав капітан Кук — він використовував місцеву назву «Otaheite» («Отахеїті»), тобто Таїті. Легендарний дослідник прибув сюди в 1769 році з науковою місією для спостереження за проходженням Венери через диск сонця. Крім уточнення координат острова, він виконував завдання зі збору різноманітних відомостей і пошуку нового континенту.

Вулканічний острів з рифом має довжину 35 км. Таїті за формою нагадує слід від гігантської ноги. Складається враження, що в горах постійно хмарно і йде дощ. На узбережжі дощі бувають рідше, і вони не такі тривалі. Найбільш дощовий місяць — січень. Уночі тепло, температура близько 21 градуса, удень — спекотно, 30 градусів і вище.

Чого на Таїті вдосталь, так це чорних перлин, чорного піску та розжареного чорного асфальту.
Таїті найбільший і найвищий зі 118 островів архіпелагу під назвою Острови Товариства. Тут лише лічені готелі пропонують приватну лагуну з білим піском. Острів густонаселений. У місцевого таксиста Жака я дізнався, що на острові мешкають 300 тис. осіб.

У самому центрі Папеете велика стоянка із сотнями яхт, великий вантажний порт і пасажирський порт для поромів і великих кораблів. Тут зовсім близько ви можете побачити мегаяхти мільярдерів, наприклад, 394-футову яхту «А», та багато інших. Також у центрі розміщений цілий квартал лавок, що пропонують чорні перлини. Їх вирощують на фермах далеких архіпелагів Гамб’є і Туамоту. Муніципальний ринок Le Marché заповнений торговцями фруктами та рибою. Тут є лавки, що пропонують вироби з раковин, плетені кошики, фігурки з дерева та каменю, таїтянський текстиль, пальмову олію, ваніль та інші тропічні прянощі.

Кілька цікавих фактів про Таїті

Ядерні випробування. Острів, розташований за тисячі кілометрів від світових промислових центрів, мав би зберегти незайману природу та чудову екологію. Але насправді жителів Києва й Таїті об’єднує трагічне минуле: 17 липня 1974 року в результаті лише одного випробування атомної зброї острів Таїті піддався впливу радіації, що в 500 разів перевищує максимально допустиму дозу випромінювання. Загалом у Полінезії було проведено 193 ядерних випробування.

Білі пляжі, прозора вода. Минають роки, і Таїті все менше нагадує райське місце. Тепер у місті майже немає дерев — навколо асфальт, автомобілі та задуха. Врятуватися можна тільки сховавшись у будинку з кондиціонером або на березі, де з моря дме свіжий вітер. Багато хто сподівається побачити тут блакитні лагуни й білосніжні пляжі. Насправді на Таїті пісок чорний і, м’яко кажучи, у морі вода аж ніяк не кришталево чиста. На дні й на пляжі трапляється сміття, троси, цеглини. Біля берега майже немає черепашок, коралів, мало риби. Буває й так, що через брудну воду зникає бажання купатися.

Голі туземці. Як звикли уявляти Таїті туристи? Молоді засмаглі люди з довгим волоссям привітно ваc вітають і усміхаються. Насправді — це міф, який виник у результаті непорозуміння. Звернемося до історії. У 1789 році, невдовзі після відкриття острова європейцями, він прославився знаменитим заколотом на борту корабля його величності HMS Bounty на чолі з лейтенантом Флетчером Крістіаном. Однією з причин бунту стали таїтянки.
Французький капітан Бугенвіль назвав Таїті островом Венери, або Новою Китірою — місцем, де народилася Афродіта, богиня любові.

Ось як описують британські моряки перші враження про Таїті: «Чоловіки наказали жінкам стати на носі своїх каное й оголити тіла. Хоча британці сприйняли це шоу як форму сексуального спокушання, насправді це було актом агресії. Демонстрація жіночої сили повинна була принизити тих, кому це було адресовано; це було формою знущання, приниженням».

«Далі чоловік у плащі передав капітану Уоллісу пучок червоного пір’я. У той час як британський командувач вважав, що це був жест дружби, насправді це було запрошення до боротьби».

«Всі моряки присягалися, що ніколи в житті не бачили кращих жінок, і всі заявили, що вони бажають віддати третину своєї зарплати, але не втратити можливість зійти на берег. Навіть хворі, чий стан не поліпшувався протягом багатьох тижнів, оголосили, що вони будуть дуже раді зійти на берег» .

Таїтянки дотримувалися місцевих звичаїв, згідно з якими люди роздягалися до пояса в присутності великого вождя, визнаючи таким чином його божественну силу та владу. Крім того, гостя зустрічали молоді дівчата. Оголюючись, вони виконували ритуал, що аж ніяк не свідчив про сексуальну доступність. Але моряки цього не розуміли. Через це таїтянки виглядали засмученими й скривдженими. З цього моменту полінезійські жінки стали міфічними героїнями, їх пов’язували з ідеями золотого століття невинного бажання та сексуальної свободи. Але перелюб на Таїті карався, жінки зазвичай прикривали груди, і взагалі молоді жінки й чоловіки повинні були вести себе надзвичайно скромно. Демонстрація голого тіла дозволялася лише в певних видах танців і священних ритуалах.

Лайфхаки від експерта

І, нарешті, відповідаючи на запитання, що робити на Таїті, я вам раджу діяти від найпростішого до складнішого:

1. Скуштуйте місцеве пиво «Хінано».

2. Відвідайте виставу таїтянського танцю O’tea.

3. Не залишайтеся на Таїті надовго — краще оселіться на сусідніх островах Бора-Бора або Хуахін.

— Читайте также: «Из варяг в греки»: Приключения в краю лесов и болот