Талановита співачка, піаністка і композитор Марініта, вона ж енергійна та турботлива мама п`ятьох дітей Марина Захарова, яких вони виховують разом з чоловіком, правозахисником Борисом Захаровим, розповідає про те, як поєднувати творче життя й материнство.

Про музику

Я – співачка, піаністка, композитор. Закінчила естрадно-джазовий факультет Харківської консерваторії. В музичному училищі вчилася на теоретичному відділі, в консерваторії також три роки була теоретиком. Але, коли треба було обирати тему диплома, я зрозуміла, що наукова діяльність цікавить мене менше, ніж концертна, тому перевелася на джазовий факультет. Виступати зі своєю музикою я почала в 1998 році, паралельно з навчанням, коли ми з Борисом створили проект «Anno Domini». Склад музикантів періодично змінювався, але найбільш яскравий період був з 2004 до 2008 року, коли ми виступали в тріо: я – фортепіано, вокал, Діма Горелік (Ізраїль)– гітара, Орхан Агабейлі – перкусії. Це був дуже вдалий пазл із музикантів, які становили основу групи. Іноді для запису альбомів та виступів на фестивалях ми залучали інших виконавців із різних країн. У 2010 році проект «Anno Domini» плавно перейшов у проект «Marinita». Ми виступали на фестивалях і сольних концертах у США, Італії, Франції, Німеччині, Польщі, Угорщині, Ізраїлі та різних містах України.

Про джаз у вишиванці

Найяскравіші моменти – це виступи, репетиції, коли сам занурюєшся в музику і отримуєш задоволення від того, що звучить. Всі наші музиканти належать до різних культурних традицій та мають різний бекграунд, і коли ми творимо музику, йде інтенсивний діалог культур, який виливається у якісь нові форми. Раніше мені закидали: «А чому джаз українською?», «Не змішуйте арабську в’язь із кирилицею», «А де саксофон? Хіба можна грати джаз на народних інструментах?» Думаю, ми в цьому сенсі просто випереджали час. Тепер «джаз у вишиванках» цілком у тренді, хоч в українських вишиванках, хоч в арабських.

Про родину на перехресті культур

Я належу до тих артистів, які на сцені є самими собою, мій сценічний образ не відрізняється від мене в повсякденному житті.

Між родинами наших з чоловіком батьків немає етнічних та релігійних відмінностей. Так склалося, що наші родини не моноетнічні, в нас з Борисом тече багато різних кровей. Ми — «melting pot». Наші родини – світські, я би сказала, вони поєднують світський лібералізм і віру в Бога. В сучасному світі у людини може бути багато ідентичностей. Мабуть, наша домінуюча ідентичність – це українські світські євреї. І так само сприймають себе і діти. Але я захоплююся різними культурними традиціями, вчу мови, а відтак — стаю носієм різних культур. Тому, ззовні нас часто асоціюють з ромами, азербайджанцями, кримськими татарами, латиноамериканцями, ізраїльтянами (при чому, частіше сефардами, а не з ашкеназі).

Про партнерство і материнство

У нас немає обов’язків – тільки бажання радувати дітей і одне одного. Ідея рівності полягає в тому, що всі мають рівні права, а не в тому, що всі мають рівний функціонал. Тому справжня рівність полягає у свободі вибору.

Я завжди знала, що буду багатодітною мамою. Це – моя мрія, яка стала дійсністю. Материнство ніколи не вимагало від мене жертв, хіба що я тимчасово жертвувала стрункою фігурою. Наші з Борисом погляди на сім’ю повністю співпадають. Він проводить з дітьми майже стільки ж часу, як і я, в нього вільний робочий графік. До того ж, нам допомагає старша донька, Аня. Тому я завжди можу, як в тому анекдоті, «зачинитися в кімнаті, поїсти цимесу і зробити дітям щасливу маму».

 

Мені неблизька ідея раннього навчання, різних методик виховання. Думаю, найкращим є виховання на власному прикладі – «не виховуйте дітей, виховуйте себе — все одно вони будуть схожі на вас». Завжди остерігаюся будь-яких узагальнень і намагаюся відмовлятися від ефірів, куди мене запрошують саме у ролі мами, щоби ставити питання: «Що ви порадите мамам? Як ви виховуєте своїх дітей? Що робити слід, а чого не слід?» Все дуже індивідуально, навіть в нашій сім’ї всі діти різні, до кожного потрібен свій підхід. Хіба можна щось радити іншим з позиції «вченого аптекаря»?

Я – з багатодітної родини. Коли в 1990-х наша мама вигулювала нас, чотирьох, то буквально кожного дня вона чула саме такі питання: «Ви релігійні? Ви божевільні? Чим ви їх годуєте? Якщо вже є дівчинка і хлопчик, навіщо народжувати ще, чи це у вас незаплановано вийшло?» З того часу у мене сформувався стійкий імунітет до думок інших людей на цю тему. Я однаково поважаю як вибір людей мати 10 дітей, так і залишатися чайлдфрі. У кожного свій рецепт щастя.

Про відпочинок з близькими й насамоті

На мій погляд, «якість» – не зовсім доречне слово щодо часу, проведеного з близькими. Як сказав Джон Леннон: «Час, втрачений з задоволенням, не вважається втраченим». Любимо ходити на пляж, в кіно, на лицарські турніри, від яких фанатіє Давид. Він і сам бере в них участь (тренується у клубі середньовічного бою «Айна Бера»). Всією сім’єю їздимо на дитячі джазові табори й фестивалі, на яких навчається та виступає Міріам.

Мене розвантажують і заряджають море, пальма, кава з кардамоном. Музика, книжки, португальська мова, фільми мовою оригіналу, а ще я вишиваю.

У мене ніколи не було кумірів. Але є авторитети, на яких я орієнтуюсь у різних сферах. Наприклад, мене надихає творчість співачки і піаністки Азізи Мустафа Заде, письменниці Діни Рубіної, політична мудрість Голди Меїр. Цей список можна продовжувати й продовжувати.

Щодо планів. Зараз у нас вимушена перерва, яка пов’язана не тільки з народженням молодшого сина Аміра, а й з пандемією корони. Я зазвичай довго годую грудьми – до 2-3 років, тому беру дітей із собою на гастролі. Подорожувати починаємо з 5-6 місяців. Але зараз, коли неможливо планувати концерти, можна розслабитися і насолоджуватись спілкуванням з дітьми, а плани будувати тільки довгострокові. Плануємо записати альбом з Євгеном Седьком і Орханом Агабейлі за участю Марка Еліягу. Може, до нас приєднається ще хтось з ізраїльських музикантів.

 

• Читайте також: WoMo-портрет: Ирина Фингерова