Не приватна справа: Доповідь Amnesty International про насильство щодо жінок на сході України

Насильство щодо жінок під час збройних конфліктів є однією з поширених тактик війни. Мова не тільки про сексуальне насильство: за даними ООН, у війнах потерпають від сексуального насильства 18-40% жінок та дівчат. Проте домашнє насильство, торгівля людьми, дитячі шлюби також зростають у часи збройних протистоянь. Ситуація, в якій опинилися жінки на сході України, не є виключенням. Неурядова правозахисна організація Amnesty International в Україні цими днями презентує нову доповідь «Не приватна справа«, у якій, зокрема, зазначається, що проблема домашнього і сексуального насильства щодо жінок на сході України істотно загострилася не тільки через збройний конфлікт, але й через неефективне реагування влади. Доповідь базується на ґрунтовному вторинному дослідженні українського законодавства, а також на шести робочих поїздках дослідниць Amnesty International, здійснених із січня по листопад 2019 року. 

Пекінська декларація і Платформа дій (1995 року), один з найважливіших міжнародних документів у сфері гендерної рівності, зазначає, що «порушення прав людини щодо жінок у ситуаціях збройного конфлікту є порушенням фундаментальних принципів міжнародно визначених прав людини та міжнародного гуманітарного права. Дослідження Amnesty International в Україні проводилося на підконтрольних територіях Донецької і Луганської областей, демонструє глибоку кризу в державній системі протидії і запобігання насильству щодо жінок в регіоні. Ситуацію суттєво загострили низький рівень безпеки, присутність військових, доступ до зброї та економічна й соціальна кризи, пов’язані зі збройним конфліктом.

Важливість визначень

Насильство має багато форм. Поняття «гендерно зумовлене насильство» не є широко вживаним в Україні, але для розуміння проблеми порушення прав жінок потрібно підкреслити його зміст.

Гендерно зумовлене насильство щодо жінок

Це насильство, спрямоване на жінку через те, що вона жінка, або таке, яке здебільшого переживають саме жінки. Таке насильство набуває різних форм, включно з: діями чи бездіяльністю, які мають на меті або ж можуть із високою ймовірністю спричинити чи призвести до фізичних ушкоджень, травм сексуального чи психологічного характеру, економічних збитків або страждань жінок; погрозами вчинити такі дії, цькуванням, примусом та безпідставним позбавленням свободи

Домашнє насильство

Його можна визначити як «усі акти фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства, які виникають у межах родини або домашнього господарства або між колишнім або чинним подружжям чи партнерами незалежно від того, чи проживає винуватець насильства спільно з людиною, що його зазнала, чи проживав/-ла раніше».

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом

Це «зґвалтування, сексуальне рабство, примусова проституція, примусова вагітність, примусове переривання вагітності, примусова стерилізація, примусовий шлюб чи будь-яка інша порівняно тяжка форма сексуального насильства, що вчиняється проти жінок, чоловіків, дівчаток чи хлопчиків та безпосередньо чи опосередковано пов’язана з конфліктом»

У небезпеці на вулиці і вдома

Хоча офіційна статистика домашнього насильства є ненадійною та неповною, вона свідчить про зростання зареєстрованих випадків з початку конфлікту. Так, у 2018 році в Донецькій області кількість адміністративних проваджень за статтею домашнє насильство збільшилася на 76%, а в Луганській — на 158% у порівнянні із середнім показником за попередні три роки.

Оксана Покальчук, директорка Amnesty International в Україні, заявляє:

Це жахливо і прикро, що жінки, які вже постраждали від бойових дій на Донбасі, зазнають насильства вдома і не мають підтримки з боку влади, яка зобов’язана захистити їх від домашнього та сексуального насильства.

Неефективність дій державних органів

Попри значні позитивні зміни в законодавстві з протидії та запобігання домашньому насильству, запровадження шелтерів і спеціальних мобільних поліцейських груп,  Amnesty International зафіксувала чимало недоліків в роботі державних інституцій.

У багатьох випадках поліція відмовляється реєструвати скарги постраждалих від домашнього насильства, а поширена безкарність стримує багатьох жінок звертатися до правоохоронців. У 10 із 27 випадків домашнього насильства, задокументованих у доповіді, постраждалі не повідомляли про насильство в поліцію. Вони були переконані, що влада не реагуватиме адекватно або не реагуватиме взагалі.

Amnesty International задокументувала історію жінки, яка під час вагітності пережила  побої від свого чоловіка, на той час військовослужбовця. Вона відмовилася заявити про насильство, оскільки минулого разу військове керівництво чоловіка натиснуло на жінку і змусило її забрати заяву про побої і зламаний ніс — аби не «осоромити» чоловіка.

Постраждалі залишаються незахищеними

Нове законодавство надає поліцейським повноваження видавати термінові заборонні приписи, що зобов’язують кривдника залишити місце проживання постраждалої особи і не контактувати з нею на строк до 10 днів. Однак у випадках, задокументованих Amnesty International, ці заходи застосовуються вкрай рідко або їхнє дотримання не забезпечується ефективно.

Існують недоліки й на законодавчому рівні. Домашнє насильство підпадає як під адміністративне, так і кримінальне законодавство. Тож, кривдника, на якого не накладено два адміністративні стягнення за домашнє насильство, не можуть притягнути до кримінальної відповідальності.

Приміром, багатодітна мати з Краматорська Оксана Мамченко протягом 20 років страждала від фізичного, психологічного та економічного насильства з боку свого чоловіка, з яким два роки тому розлучилася. Суд тричі видавав обмежувальні приписи, і забороняв колишньому чоловікові знаходитися з Мамченко і дітьми в одному домі та наближатися до них. Але кривдник проігнорував усі приписи, видані судом, а поліція не зробила достатньо для їхнього виконання. У травні 2020 року суд притягнув кривдника до відповідальності лише до 1 року умовного терміну за невиконання рішень суду, але не за домашнє насильство.

До того ж, військові та поліцейські звільняються від адміністративного судочинства в судах загальної юрисдикції, що ефективно захищає їх від кримінального переслідування за домашнє насильство. Приміром нині, якщо домашнє насильство вчинив військовослужбовець, співробітник поліції також складає адміністративний протокол, але передає справу відповідним військовим формуванням, які вирішують починати розслідування чи ні.

Сексуальне насильство

Доповідь Amnesty International свідчить, що жінки на сході України продовжують зазнавати сексуального насильства з боку військовослужбовців, особливо в районах уздовж лінії зіткнення.

Amnesty International задокументувала 8 випадків сексуального насильства щодо цивільних жінок та дівчат з боку військовослужбовців: зокрема 2 зґвалтування, 1 замах на зґвалтування та 5 випадків сексуального домагання, вчинених військовими протягом 2017-2018 років у місцях проживання цивільного населення.

Оксана Покальчук наполягає: «В останні роки український уряд продемонстрував готовність розв’язати проблему насильства щодо жінок. Зараз час активізувати свої зусилля. Україні слід ратифікувати Стамбульську конвенцію, оскільки це забезпечить владі чітку дорожню карту реформ, зокрема і подальше вдосконалення законодавства, освітні програми для чиновників та суспільства, механізм урядової звітності та інші важливі зміни».

 

• Читайте також: Оксана Покальчук: «Щоб займатись правозахистом необхідна віра в людство»