Нехай буде вода. Ізраїльський досвід вирішення світової проблеми нестачі води

Книжка для тих хто стурбований питаннями екології довкілля та майбутнім нашої планети

Питання нестачі придатної до використання води стає кожного дня все більш актуальним. Двадцять відсотків населення Землі — тобто 1,5 мільярда людей — стануть першими жертвами глобальної водної кризи; 600 мільйонів уже почали відчувати дефіцит води. Зрештою, трансформація чекає 60 відсотків земної суші.

Нехай буде вода — це небувалий звіт про те, як бідний водними ресурсами Ізраїль використовував розумну політику і власні технології, щоб перетворитися з однієї з найбільш посушливих країн світу в водну наддержаву.

У той час як світ щодня стикається з новими водними кризами, викликаними зміною клімату, зростанням чисельності населення, збільшенням добробуту і забрудненням навколишнього середовища, ця книга являє собою захоплюючу модель і план подолання дефіциту води та інших, здавалося б, непереборних проблем.

Книгу «Нехай буде вода» читають в США і більш ніж в 50 країнах світу, її миттєвий успіх був відзначений в «Нью-Йорк Таймс» та інших національних списках бестселерів після її публікації. Книга, відзначена нагородами, зараз перекладена на 15 мов і надихає читачів у всьому світі.

Досвід, про який розповідає Сет М. Сігел, стане в пригоді не тільки тим, хто опікується водним господарством міста чи цілої країни. Багато корисного для себе знайде тут кожен читач або ж читачка, стурбовані питаннями екології довкілля та майбутнім нашої планети. Почніть читати цю книгу на WoMo. Публікуємо один із розділів.

Розділ 8. Перетворення води на глобальний бізнес

Немає нестачі води.  Є нестача інновацій. Амір Пелеґ, ізраїльський підприємець

Одед Дістель скидається на працівника сфери розваг. У нього розпатлане волосся, окуляри в дротяній оправі, він доброзичливий і мало схожий на стереотипного урядового чиновника. Дістель багато сміється, і в куточках його очей збираються веселі зморшки. Його батьки пережили Голокост, сам він виріс в Ізраїлі, вивчав бізнес-дисципліни й пішов на роботу в міністерство, що займається питаннями торгівлі, де й залишився назавжди

У 1998 році, перед афінською Олімпіадою 2004 року, Дістеля направили в Грецію, де він виконував звичні обов’язки торгового представника. Головним його завданням було допомогти ізраїльським компаніям продати організаторам літніх ігор свої унікальні розробки в галузі безпеки. За кілька років до закінчення афінського відрядження Дістель почав цікавитися першими кроками революції чистих технологій (Cleantech), в основі якої лежала ідея, що здається тепер очевидною: енергоресурсами, водою і стоками можна розпоряджатися набагато ефективніше й екологічніше. Дістель відразу зрозумів, що Ізраїль може стати одним із лідерів нового руху, особливо в галузі водного господарства. Насамперед він подумав про значний досвід і технологічні досягнення Ізраїлю в таких сферах, як крапельне зрошення, очищення стічних вод, опріснення, але припустив також, що країна здатна на більше.

Дістель зробив те, що роблять усі сумлінні державні чиновники: написав доповідну записку. На кількох сторінках він виклав можливе значення Cleantech для ізраїльського бізнесу в цілому й пояснив, як ізраїльський уряд може допомогти країні посісти важливе місце в світовому водному секторі. Бюрократичні системи зазвичай чинять опір новим ідеям, тому першою реакцією на записку Дістеля стала спроба відправити справу в довгу шухляду. Йому відповіли, що оскільки йдеться про очищення води, то це питання в юрисдикції Міністерства довкілля, а не Міністерства торгівлі. Ніхто з адресатів доповідної записки не виявив до неї цікавості.

Повернувшись у 2003 році до Єрусалима й отримавши новий пост у міністерстві, Дістель взявся лобіювати свій проєкт. Він зв’язався з чиновниками, які обіймали високі посади, і спробував переконати їх у тому, що час для втілення його ідеї вже настав. Він стверджував, що у країни так багато знань і умінь у галузі управління водними ресурсами, що інші народи протоптали б стежку до дверей Ізраїлю, якби тільки знали про це.

Певно, було в тій воді щось особливе.

У той самий час, коли він намагався донести до начальства свій план, Баруха «Букі» Орена осяяла схожа думка. Орен, котрого весь Ізраїль знає на прізвисько, яке йому дала мама у віці чотирьох днів, незадовго до цього став очільником державної компанії водопостачання «Мекорот». Протягом усієї своєї кар’єри Орен виступав дестабілізатором, одним із тих, кого в корпоративному світі часто називають ініціаторами змін. Він змінив кілька робіт і на кожній намагався по-новому поглянути не тільки на свої посадові обов’язки, а й на саму організацію.

За роки до цього, відслуживши за призовом в армії, Орен вивчав спочатку біологію, а потім бізнес-адміністрування. Один із його викладачів, який щойно повернувся після довгих років роботи у Вортонській школі бізнесу, мріяв створити в Ізраїлі консалтингову компанію і зробив несподіваний вибір, запросивши Орена й іншого надзвичайно перспективного студента в ділові партнери. Орен опинився на вершині світу.

Невдовзі після цього маленький син Орена захворів на рак, і сім’я знялася з місця й переїхала до Нью-Йорка, де були кращі можливості для лікування. Коли дитина померла, трохи не доживши до тринадцятого дня народження, Орен повернувся в Ізраїль і став менеджером із маркетингу в компанії з випуску програмного забезпечення. Потім він якимось чином опинився на посаді директора відділу розвитку компанії «Нетафім», розробника технології крапельного зрошення.

У 2003 році до влади прийшов уряд Аріеля Шарона, який виступав за діловий та інноваційний розвиток. Орена запросили на посаду голови ради директорів «Мекорот». Залишаючись вірним своїй філософії, він вирішив перетворити цю колись інноваційну організацію, яка з часом стала противницею змін. Орен замислився над питанням: що допомогло Ізраїлю досягти успіху в сфері високих технологій? Він дійшов висновку, що пояснення в ізраїльській армії, якій доводиться досягати більшого меншими засобами й протистояти різноманітним загрозам, ставлячи собі на службу технологічні досягнення. Якщо рушійною силою, яка забезпечила розвиток високих технологій в Ізраїлі, стала армія, чому б високотехнологічному підприємству водопостачання не зробити революцію у водному господарстві?

Орен оголосив усім співробітникам «Мекорот», що слід негайно повідомляти йому про всі проблеми, з якими стикаються інженери. Ті, налаштовані здебільшого скептично, надали йому список, яким Орен поділився з винахідниками й підприємцями. Він зробив їм нечувану пропозицію: в обмін на допомогу «Мекорот» у вирішенні проблем вони отримають право інтелектуальної власності на розроблені рішення та прибуток від їхнього комерційного застосування. Вони навіть могли створити на основі нових ідей власні компанії, і Орен разом із «Мекорот» зобов’язувалися допомогти їм із розвитком на початковому етапі.

Щоб надихнути підприємців, Орен запропонував зробити «Мекорот» майданчиком для бета-тестування продуктів і послуг, розроблених новими компаніями. Він пообіцяв їм стартовий капітал і своє підприємство як першого покупця. Щоб гарантувати успішний старт нового проєкту, він зобов’язався допомогти новим компаніям із продажем винаходів іншим комунальним підприємствам по всьому світу. Як і у випадку з ізраїльською армією, яка діяла насамперед у власних інтересах, завданням Орена не був розвиток бізнесу винахідників, хоча їхній успіх і радував його. Він сподівався, що нові ідеї допоможуть його компанії здійснити технологічний ривок.

«Якщо ви працюєте в комунальному секторі, то нічого не можете вдіяти з профспілковим регулюванням і розміром накладних витрат,— говорить Орен. — НашаНаша компанія стикається з тією ж проблемою, що й інші комунальні підприємства в будь-якій країні світу. Єдиний шлях скорочення витрат для всіх нас — це збільшення продуктивності завдяки новим технологіям».

Проблема полягала в тому, що більшість комунальних підприємств були такими ж консерваторами, як «Мекорот» до появи Орена. Тарифи на воду зазвичай регулює уряд на загальнодержавному або місцевому рівні, й у компаній водопостачання не залишається стимулу ризикувати, впроваджуючи інновації.

Проте інновації мають лягти в основу вирішення водних проблем як глобального, так і місцевого значення. Обмежені в коштах держави не мають ніякого бажання запускати масштабні нові проєкти в сфері водопостачання, і це тоді, коли потреба в воді по всьому світу росте. Комунальні підприємства, сільськогосподарські виробники й інженери схильні робити те, що робили раніше. У цих умовах нова культура, що заохочує винахідників і прискорює втілення нових ідей, стає ключовим елементом вирішення водних проблем до того, як вони переростуть у кризу.

«До водопостачання часто ставляться за правилом «працює — не чіпай»,— каже Орен. — Нові технології — порівняно дешевий спосіб витягти з системи якомога більше вигоди. Але для початку комунальні компанії мають перестати думати про себе лише як про джерело води й усвідомити, що є частиною високотехнологічного рішення».

Орен, який звик мислити масштабно, незабаром зрозумів, що не варто обмежуватися рамками «Мекорот». Він замислився: чому б Ізраїлю не почати експортувати свої напрацювання в галузі водопостачання, щоб вони, як і народжений військовими потребами сектор високих технологій, перетворилися на рушійну силу ізраїльської економіки? Комунальному сектору треба допомогти, але допомога потрібна й сільському господарству, споживачам, продовольчим та промисловим компаніям. Букі Орен вирішив, що знайшов нову велику ізраїльську бізнес-ідею.

Про автора

Сет М. Сігел — американський бізнесмен, письменник і активіст з питань водопостачання. Сет, онук єврейських іммігрантів, виріс в Квінсі (Нью-Йорк). Отримав ступінь бакалавра в Cornell University. Закінчив аспірантуру в Hebrew University в Єрусалимі. Після навчання повернувся в Нью-Йорк, де отримав ступінь доктора юридичних наук в Cornell Law School.

 

 

 

 

Купити книгу тут

 

Читайте також:  Книга «Компас цінностей. Уроки 101 країни про цілі, лідерство і життя»