Неприкаяна: Рецензія на фільм Хлої Чжао «Земля кочівників»

Рецензія на фільм "Земля кочівників" / Nomadland режисерки Хлої Чжао з Френсіс Макдорманд у головній ролі

Надя Куприненко, киновед, обозреватель WoMo

Кілька років тому у мене почалася дивна психологічна залежність — я постійно повинна перебувати у русі. Навіть вимушена зупинка на світлофорах під час поїздки у транспорті стала нестерпною — рухатися! Дорога лікує. 

Я дуже добре відчула цю потребу у героїні оскароносної «Землі кочівників». Ніщо не закінчується, поки не зупиняється. 

Втративши все, вона вирушає в дорогу, яка дає можливість віднайти все і рятує від нерухомості і осідлості. Там кожен день не схожий на інший, як пейзажі за вікном.

Америка — земля кочівників. Заснована переселенцями і першопрохідцями, вона як ніхто знає цінність дороги. Між минулим, сучасним і майбутнім. Філософія субкультури кочівників як генетичний код американців, проникла і в американське кіно. Нею наповнені вестерни. Завдяки їй народився істинно американський жанр — роуд-муві, де рух і дорога важливіші за ціль і мету. Явище Великої депресії в Америці подарувало кінематографу персонаж волоцюги, який був змушений поневірятися дорогами у пошуках кращого життя. «Мені здається, те, що роблять кочівники, не дуже відрізняється від того, що робили першовідкривачі. Я думаю, Ферн — частина американської традиції», — підтверджує мою гіпотезу одна з героїнь фільму.

Режисерка фільму, а також його продюсерка та сценаристка — китаянка Хлоя Чжао, у житті якої також була велика дорога.  У юному віці вона спочатку переїхала з Китаю до Великобританії, а далі до Америки. Азійський світогляд Хлої Чжао привніс у фільм медитативність і споглядання, які спочатку дратують наші звиклі до екшну і кліповості натури, а далі, проникаючи все глибше, гармонізують з подіями, що відбуваються на екрані, налаштовуючи на одну хвилю з тягучим плином подій.

«Земля кочівників» — ігрове кіно, поставлене за документальною книгою Джессіки Брудер 2017 року про сучасних кочівників. І у книзі, і у фільмі поєдналися поетичні метафори і документальна реальність. Хлоя Чжао запросила на головну роль Френсіс Макдорманд, а другорядні ролі віддала справжнім кочівникам, які у фільмі грають самих себе. Деякі з них мають свої канали на YouTube, у яких діляться лайфхаками кочового життя.

Головна героїня фільму Ферн (Френсіс Макдорманд) втратила чоловіка, роботу і місто з символічною назвою Емпайр («Імперія»), в якому жила. Немає нічого надзвичайного у тому, що «Земля кочівників» стала головним фільмом минулого року. Проходячись по живому, вона відображає настрої і події нинішньої епохи пандемії, внаслідок якої люди втрачають рідних, роботу і домівки. Крім того, фільм повертає на екрани тему втраченого покоління. Це покоління за 60, коли починати життя спочатку вже запізно, а сидіти вдома склавши руки ще зарано.

У свій фургон Ферн взяла лише одну емоційну прив’язку до минулого життя: сервіз, який подарував їй батько з нагоди випуску з коледжу, роками збираючи відповідні тарілки на барахолках; і різдвяні пісні в дорогу, які співала, кермуючи своїм домом на колесах. Вона абсолютно самотня, але це не викликає жалісливого співчуття, оскільки ясно, що її самотність — це усвідомлений вибір, який допомагає їй знайти сили жити далі. Коли Дейв, один з героїв фільму, пропонує їй залишитися жити у нього в будинку з ним та його сім’єю, вона зрештою втікає звідти, оскільки це означало б для неї знак «Стоп». Втікає і нарешті спокійно засинає у своєму фургоні посеред грози і непогоди.

А назавтра її знову чекатиме рятівна дорога. Зі своїми проблемами, з вимушеними зупинками, з новими зустрічами і такими різними ландшафтами обабіч, що так перекликаються з ландшафтами душі подорожнього.

«Зустрінемось на дорозі!»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Вони зійшлися. Лід і полум’я»: «Вулиця Світлячків», новий серіал від Netflix