Операція «Антипластик»: Як я відмовилась від губок та миючих засобів

Монолог від першої особи

Прийняти відмову, ще й з власної волі? Це точно не про мене. Мені треба все й одразу. І побільше. Але… Коли у житті з’являється дууууже впливова людина, то не реагувати просто не можливо. Отже, почну із початку…

Кетрін та екО

Ми відкрили вакансію редакторки минулого року. Вийшло так, що на посаду претендували дві дівчини. Взяли обох. Однією із них і була Катя (і є досі, бо Оля вже звільнилась, хай йому грець!). Спочатку не могли визначити кому куди писати, бо і WoMo, і ZZA! потребували хороших текстів та тем. Але придивившись до новеньких побачили: Оля — типова вома, а Кетрін — типова зза. Останню дуже цікавили екотеми, які на ZZA! підіймаються аж бігом щодня. Поступово вона почала відшукувати заходи, пов’язані із zero waste, ресайклінгом, сталим розвитком, відвідувати їх, створювати контент та все більше напитуватися цією зеленою тематикою. Все частіше під час обідніх перерв вона розповідала нам про героїнь, що компостують, за рік збирають літрову банку сміття, перетворюють старі речі на новомодні сукенки. І почала заражати — тишком-нишком. Типу, ненароком. То судок із їжею із бавовняного мішечка витягне. То по каву до Міші із власною бамбуковою чашкою прийде, то напише у месенджері: “Дівчата, я тут в магазині екотоварів. Комусь щось взяти?”, — і фотки надсилає еротичних сітчатих мішечків. А одного разу розповіла мені (на свою голову), що тепер має на кухні люфу… Звичайно, першою моєю реакцією була сакраментальна фраза: “Кетрін, ну ти нормальна взагалі?! Не могла купити на всю редакцію?!” (я завжди, якщо десь у когось щось беру — цукерки, мінеральну воду, печиво, — то завжди на всю редакцію). Так у моєму житті з’явився цей дивний кабачок, який можна їсти свіжим, або висушити та мити ним посуд. 

Дуже дивний кабачок…

Продивляючись фото кабачка, ми діставали Кетрін: “А сухий їсти можна? А чим він пахне? А він не розлізеться? А засіб для миття посуду буде пінитися? А він повністю висихає?” Вона терпляче відповідала на ці дурнуваті, та не дуже, питання, бо мала досвід. А тепер маю досвід і я…

Люфа — рід трав’янистих ліан родини Гарбузові. Ареал роду — тропічні і субтропічні регіони Азії і Африки. Це не я така розумна. Це Вікіпедія. Отже, висушена люфа продається у спресованому вигляді, шматок коштує десь 75 грн. Але! Це не так вже й багато, тому що люфи вистачає на значно більший проміжок часу, ніж стандартної губки. І ось чому…

… і з чим його їдять

Я придбала один спресований кабачок довжиною 30 см. Розрізала навпіл, залила окропом. Через кілька секунд половинка значно збільшилась у розмірах, ставши об’ємною. Пахла вона сухою травою, але коли вистигла, то запаху не було чутно. І от я почала мити… Вирішила використати миючий засіб у вигляді гелю, бо до соди ще остаточно не звикла, та й було цікаво, як вони співпрацюватимуть. Ото ж капнула засіб, підставила під воду, але піни було мало. Це для мене дещо незвично, адже засіб на губці завжди дає купу піни (навіть маленька крапля, як в тій рекламі). Та я мила тарілку за тарілкою (3 шт.), дві виделки, ніж, ложку, салатницю — миючий засіб на люфі все ще відчувався. 

Настав час невеличкої пательні. Трохи забрудненої підгорілим мясом, адже коханий любить все “із корочкою”. Завдяки тому, що люфа досить жорстка (не настільки, як бувають губки із жорсткими поверхнями, але ж…) я досить швидко відтерла усе, що пристало до дна посудини. І не довелося застосовувати залізний йоршик. Люфа набула темно-коричневого кольору, бо забруднилася. “Шкода”, — подумала я. — “Невже доведеться викинути, якщо не відмиється”… але відмилася. Від волокон кабачкової мочалки відстав увесь бруд, а заодно я вимила із неї залишки піни. 

Сохне, розкладається, довго служить

Добре віджавши її, за звичкою, вирішила протерти обідній стіл. Не робіть так. Я вже не роблю. Люфа майже не вбирає вологу, тому витирати нею поверхні марно — вона розвезе усі залишки води, що є між її волокнами. Взяла тряпичку і вирішила проблему. А кабачок поклала коло раковини. 

Через деякий час (годин шість, мабуть) перевірила, чи справді люфа повністю суха. Так. Вона висихає повністю, що дуже добре, порівняно із губками, які ніколи (НІКОЛИ) не стають сухими на 100%, а тому мікроби та інша нечисть живе у них повним життям. І, звичайно, плюс люфи у тому, що вона є органічною — розкладається, на відміну від пластикових губок.

І от ми разом із кабачком наводимо лад на кухні трохи більше місяця. І це той самий шматок, який я відрізала, щойно придбала. Губку я б вже давно викинула і взяла б нову — через неприємний запах, забруднену жорстку частину і жир, що 100-відсотково не вимивається, бо влітку я волію мити посуд дещо прохолодною водою (через спеку та економію). Більше того, — коханий теж призвичаївся до люфи. Раніше користував губку через “брак” піни, якої, на його думку, має бути через край.

Содові лайфхаки

А ще майже перейшла на соду. Посуд аж репить (приєєєєєємно), грошей витрачаю значно менше (не рахувала наскільки, але це і так ясно, бо 500-грамовий пакет соди коштує 14 грн і вистачає мені його на 2 — 2,5 тижні), засіб для миття використовую у якості “важкої артилерії”. Користуватися содою призвачаїлася, але процес був тривалим, бо відвикла (а колись у дитинстві тільки нею й мила посуд). Мої лайфхаки такі:

  1. Насипте соду у піалу діаметром 15-20 см або у глибоку тарілку. Я насипаю десь половину об’єму посудини.
  2. Змочіть люфу, відіжміть і зачерпніть нею (не руками) соду із піали. Напочатку зачерпувати будете забагато, але потім звикнете визначати необхідний необхідний об’єм соди для миття однієї/двох посудин поспіль.
  3. Якщо зачерпуватимете люфою, сода, висихаючи, не буде братися грудками, а буде рівненько застигати у піалі.

І ще одне… Не знаю, як там миючі засоби зволожують шкіру. Нехай маркетологи, які це впарюють, користують «галу» замість крему для рук самі. А за соду скажу — шкіру рук вона не сушить і не роз’їдає. Із моїми руками усе в порядку, як і 37 років до того, як я почала нею активно користуватися.

 — Читайте також: Операція «Антипластик»: Як я відмовилась від трубочок та пакетиків

Мы в Facebook