Переваги поразок: Як обернути помилки собі на користь

Одна книга, одна історія, одна порада

Юлія Орлова, генеральна директорка видавництва Vivat 

Ми всі дуже любимо історії успіху: визнання, гроші, інші атрибути – це все вабить. І так хочеться закрити очі на те, що пліч-о-пліч з перемогами йдуть поразки. Проте, часто саме вони допомагають нам краще зрозуміти самих себе та свій шлях.

На початку вересня у видавництві Vivat виходить книга відомого французького філософа Шарля Пепена “Перевага поразок”. Інколи трапляється так, що саме поразки та промахи змушують нас наблизитися до мети та омріяної перемоги – як би парадоксально це не звучало. Шарль Пепен на прикладі багатьох відомих та успішних людей – Стіва Джобса, Джоан Роулінг, Чарльза Дарвіна, Вінстона Черчілля та інших, — доводить, що поразка – не вирок, з неї можна винести багато уроків, які тільки наблизять до омріяного успіху. Серед відомих українців також є багато прикладів, які підтверджують цю тезу.

Ольга Руднєва, виконавча директорка Фонду Олени Пінчук, згадує історію, яка стала поворотною у її кар’єрі.

“З Женею ми ніколи не були друзями. Я просто хотіла, щоб він жив. Бігала по лікарнях, чекала рішення під дверима кабінетів. Женю ніхто не хотів оперувати. На те було багато причин: ВІЛ-статус, гепатит, відсутність грошей і впливових родичів. Єдиною людиною, яка боролася за його життя, була його мама. Іноді мені здавалося, що все, що я роблю для Жені, я роблю насправді для неї.

Вже після того, як ми знайшли гроші, умовили лікарів, зібрали команду, перед самою операцією я сиділа з Женею в довгому лікарняному коридорі без світла: він важко дихав, а я дивилася на його опухлі ноги. Тоді він пообіцяв мені, що якщо все вийде, то ніколи більше не повернеться до наркотиків. «Я хочу жити,» – сказав він на видиху. Це переконало мене в тому, що все, що ми робимо, того варте.

Нескінченна операція. Серце, яке не хотіло знову стартувати. Лікар, який зняв рукавички, порізався, але все-таки довів справу до кінця. Десятки інтерв’ю, маленьке відкриття в процесі операції, шанс на життя не тільки для Жені, але і тисяч пацієнтів з подібним діагнозом. Наче, все вдалося.

Та через рік мені зателефонувала його сестра: «Женя помер. Перед смертю просив у тебе вибачення. Він не зміг дотримати слова». Я стояла на одеському пустирі, вітер тріпав моє волосся, і мені здавалося, що обірвалось життя не Жені – моє власне. Здавалося, що все, абсолютно все, було дарма.

Мій колишній чоловік в той вечір сказав мені, що я егоїстка, що смішно злитися на людину, яка хвора, що наркотики були його вибором, а порятунок – моїм вибором. І ніхто нікому нічого не винен. Я відпустила. Женя навчив мене відпускати. Дозволяти людям робити власний вибір. Ще більше цінувати кожне життя. Не шкодувати про зроблене.

Це можна було б назвати найбільшою менеджерської помилкою: проектом порятунку життя людини, яка навіть не прийшла сама просити про порятунок. Завданням, з яким впоралися всі лікарі, ризикуючи життям, але не впорався той, заради кого це все робилося.

Та це стало найважливішим моментом для мене. Точкою, в якій я зрозуміла, про що ця робота насправді, моментом, коли я усвідомила, що зможу займатися благодійністю. Що зможу жити далі, знову допомагати тим, хто просить про допомогу, не чекати нічого натомість і не проходити повз тих, кому потрібна. Ця історія могла б стати епілогом, а стала новим епіграфом. Іноді мені здається, що саме після неї, після цієї невдалої боротьби за одне життя, все по-справжньому почалося.”

Особисто мені здається, що поразки дають можливість глибше зрозуміти себе та торкнутися суті: себе, події, своїх прагнень. Поразки та невдачі – великий ресурс, яким можна користуватися. Але як саме?

Коуч Ольга Ларіна підтверджує, що з помилками варто вміти працювати – тоді вони не будуть таким “злом”, яким їх вважають люди. Бо поразка чи невдача – лише додаткова інформація, факт, а оцінювальні судження можуть їх зробити справді фатальними. То як працювати з помилками?

“Багато з тих людей, які вчилися в радянській та пострадянській школі, стикалися з наступною ситуацію: нам червоною пастою закреслювали слова в диктанті не тому, що ми робили граматичні помилки, а тому, що ми їх самі вчасно виправили, отже наша власна робота над помилками вважалася “маркою”. Мені здається, ця аналогія вдала – ми мислимо так і в дорослому житті: ми не любимо помилки, тому що вони наче псують життя, яке має бути ідеальним. Так от насправді помилки не роблять життя “марким”. і не важливо, про що йдеться – це не може бути неправильно, брудно. І найголовніше – не прийде вчитель з червоною ручкою та не перекреслить все: немає в житті такого вчителя. Тому важливо розуміти:

а) ви можете робити скільки завгодно помилок;
б) ви можете робити скільки завгодно виправлень;
в) ви можете почати скільки завгодно зошитів – можете викинути старий та розпочати новий. До речі, можете не викинути, а спалити: у вас незліченна кількість нових чистих зошитів попереду.

Насправді, помилки в контексті, якому нас вчили в школі, – граматична помилка чи то неправильний результат розв’язання математичного прикладу, – в реальному житті працюють інакше. Тут кожна помилка – це досвід. І коли ви дивитесь з цього боку на внутрішні задачі, цілі, результати, то починаєте інакше поводитися: приймати досвід, дозволяти емоційно реагувати і знаходити в собі сили рухатися далі.

Не виходить щось? Відкладіть – на день, тиждень, місяць, і потім поверніться до справи. Не хочете повертатися? Знайдіть сміливість зізнатися, що ви не хочете цього робити – все. Дуже важливо дозволяти собі проживати різний досвід: це не математичний приклад, де умови вже дано – картинка складається по ходу, тож досвід не має бути тільки позитивним. Та й позитивний досвід вчить далеко не всьому: це перемоги, які допомагають ствердитися. Проте, якби в житті не було негативного досвіду, сліз, прощань, ми б всі багато чого не вміли. Одного разу, так, як би пафосно це не звучало, ви подивитеся назад і зрозумієте, як багато вам цей досвід дав: інколи люди навіть не можуть реалізувати весь свій потенціал без певних подій, які суспільство вважає поразками. Проте, “еліксир протидії” в чому? Сприйняти подію як факт і думати над тим, що з цією новою вводною далі робити.”

Ольга говорить, що в часи потрясіння, ми маємо прожити три важливі стадії, щоб правильно пропрацювати поразку чи помилку.

“Так, ви буде стикатися з болем, запереченнями, невдачами, це все вас дуже засмучуватеме. Та коли ми говоримо про складні емоційні стани, ми маємо пройти три стадії:

  • усвідомлення – почуттів та емоцій;
  • прийняття їх;
  • вибір.

За цією схемою ми рухаємось вперед, дозволяючи собі помилки та емоції щодо них. Від оцінок ми йдемо до усвідомлення того, що це – досвід, який здатний багато чому навчити: такий досвід розвиває мене, робить мене глибше”.

Ольга говорить, що однією з найбільш важливих технік в коучингу особистої ефективності є планування того, що ви робитимете, якщо щось піде не так. Не дарма філософи минулого казали: “Наважитися – означає наважитися на поразку”.

У своїй книзі Шарль Пепен на прикладах та цікавих історіях розповідає про те, як варто працювати зі своїми поразками. “Наші поразки — це здобич, а інколи навіть і справжній скарб. Треба наражати себе на ризик життя, щоб знайти цей скарб, а потім розділити його з людьми, щоб зрозуміти його ціну.”

— Читайте також: Справжні митці не голодують: Думки й поради з книжки Джеффа Гоїнса

Мы в Facebook