Північ на карантині: В Ісландії перша хвиля епідемії спадає

Життя однієї родини у Рейк`явіку

Свежее:
Античная Турция: маршрут по стране, которую вы думали, что знали

Багато хто наводить Ісландію як прикад розумного, оперативного та ефективного менеджменту у корона-кризі. Станом на 16 квітня у країні зареєстровано 1 727 випадків коронавірусної інфекції, 8 людей померли. Про те, як цій північній державі вдається стримувати епідемію, розповідає Анна Лібель, тренерка з особистісного розвитку, проживає в Рейк’явіку з 2018 року. 

 

Початок саги про коронавірус в Ісландії

Сага COVID-19 почалася на нашому острові посеред Атлантики 28 лютого. Корона прилетіла в громадянині Ісландії з північної Італії, де він катався на лижах.

Того ж дня я вирушила у тижневу подорож півднем Ісландії з українською групою. Дороги були заповнені як і зазвичай, туристи не порались зі своїми автівками в снігових заносах, і їх зносило з проїжджої частини. Життя на оглядових майданчиках перед численними водоспадами вирувало. Все було як завше. І я обережно перечитувала новини, відслідковуючи кількість нових випадків зараження.

Ісландці відреагували швидко. Людей, що повертались з регіонів з високим рівнем зараження, направляли в домашній карантин. Люди ті сприймали карантин серйозно і чесно відсиджувались вдома два тижні.

Приватна компанія deCODE Genetics, що спеціалізується на тестах ДНК, оголосила, що вони безкоштовно тестуватимуть всіх охочих — незалежно від того, чи мають вони симптоми. З’явилось занепокоєння, що ті тести треба робити етично — отримавши всі можливі згоди від людей, що тестуватимуться. За кілька днів обговорень все ж вирішили, що ускладнювати процес не варто, і тести почали робити в середині березня.

Я повернулась з подорожі до того ж Рейк’явіка, до якого звикла. Хоча люди й почали дотримуватись дистанції при зустрічах. Трохи повагавшись, чи воно того варте, восьмого березня я поїхала в центр на зустріч, організовану місцевою бізнес-тренеркою. Всі учасниці скористались дезінфектором, що стояв на барі, та посідали подалі одна від одної. Добре поспілкувались про час змін, що починається, про ведення бізнесу онлайн тощо, розійшлися. То був останній раз, як я була в центрі до сьогодні. Про це пізніше.

Наш побут

Ми з родиною живемо не дуже далеко від центру, але наш район має свій чудовий «п’ятачок» з різними супермаркетами та крамницями, кількома ресторанчиками та кафе. Тож як такої необхідності виїжджати «з району» немає. Я маю власний онлайн-бізнес, тож і до «коронного» періоду проводила більшу частину часу вдома на свому облаштованому під офіс куточку вітальні. Іноді для різноманіття ходила працювати до бібліотеки або в кафе поруч з домом, або до центру.

Чоловік працює в університеті. Зараз йде п’ятий тиждень, як в нього робота з дому. Поки на стіни не лізе, що мене дуже радує. Курс, який він викладав на момент початку карантину, вже значною мірою був онлайн, бо деякі студенти живуть в інших частинах країни. Але роботи додалось — допомогти менш підготовленим колегам перевести курси в режим онлайн. Наукову роботу він і так вів дистанційно, бо співпрацює з дослідниками з різних країн.

Обмежувальні заходи

Тут на онлайн-навчання перевели старші класи шкіл та ВНЗ. Молодші ж класи та дитсадки працюють, хоч деякі — і в обмеженому обсязі, з коротшим робочим днем. Наша донька ходить до так званої «денної мами» — щось на кшталт приватного дитячого садочку на максимум п’ять дітей. «Денна мама» поки працює у звичному режимі. Чому ми дуже раді — вдома з нашим малим ураганом багато роботи не зробиш.

Жовтогарячі автобуси, єдиний місцевий громадський транспорт, ходив весь час карантину. З першого ж дня введення карантинних заходів (в середині березня) водії почали впускати пасажирів через середні двері замість передніх. Показуєш через півавтобуса свій проїзний, і всі задоволені. Простір за першими сидіннями в автобусі перев’язали стрічкою, аби люди не підходили до водіїв близько. На початку квітня поміняли графік транспорту — тепер в будні дні автобуси ходять за суботнім графіком, тобто рідше. З одного боку це зрозуміло, з іншого тепер людей в кожному автобусі побільшало, тож дотримуватись двометрової дистанції не виходить. Дивні виходять ситуації, коли люди одне від одного шугаються, трохи відхиляють голову, аби хоч якось подалі бути від інших пасажирів.

У крамницях з самого початку карантину на вході встановили дезінфектори та виклали одноразові гумові рукавички. На вході висять інфографіки з рекомендаціями як поводитись в громадських місцях. Про те, як посилили обмеження щодо кількості людей, що можуть водночас перебувати в приміщенні, від ста до двадцяти, на вході до супермаркетів працівники почали рахувати. Проте навіть в час обмеження до двадцяти великий магазин поруч з нами має дозвіл на 200 людей. Мабуть саме тому, що в них велика територія. З полиць нічого не зникло. Навпаки, як почався карантин, супермаркети посилили постачання продуктів. У вечірній час працівники були зайняті набиванням полиць додатковими запасами.

Днями мали потребу піти до будівельного магазину, на кшталт наших Епіцентрів. Там весь центр розбили на секції, де в кожної — власний вхід, працівник-рахівник, окремі каси. Біля кожного входу висить схема, в якій секції що продається. Нам довелось виходити і заходити повторно, бо дві речі, нам необхідні, були в різних секціях.

В більшості магазинів перед касами на підлогах наліпки, що позначають два метри — відстань, якої всі мають дотримуватись. Люди ними користуються. Але вчора бачила чоловіка, що вскочив на початок черги, проігнорувавши пані, що терпляче чекала на свою чергу два метри за ним. Сподіваюсь, що то було з незвички.

Ресторанчики поруч з нами й досі відкриті. Поприбирали або заблокували частину столиків, аби відвідувачі дотримувались відстані. Почистили робочі поверхні від усього зайвого, аби простіше було їх прибирати. Заохочують розплачуватись безконтактними картками або через телефон. І працюють за карантинним розкладом — відкриваються пізніше звичайного та зачиняються раніше.

Як змінилося життя в столиці

Сьогодні пішла на розвідку до центру Рейк’явіку. Та частина міста дуже туристична, тож мені будо цікаво побачити, що відбувається там нині, коли туристів практично немає. Вулиці порожні. (Фото 9) Багато крамниць на центральній вулиці було зачинено, особливо всі сувенірні. Деякі ресторани зачинені, інші — працюють лише на винос. Тут в центрі приміщення часто вузькі, тож я думаю, в багатьох ресторанах неможливо створити умови для дотримання відстані.

Я зайшла до пекарні-кондитерської, однією з найкращих в місті. Було дуже дивно не почути там звичного шуму від натовпу відвідувачів. Купила хлібу, спитала касирку, як вони почуваються як бізнес, вона сказала, що туго, але вони виживуть. Також додала, що бачила двох туристів серед відвідувачів за останній час. Це в той сезон, коли тут їх тисячі й тисячі зазвичай.

У великій книгарні на касі стоїть власниця. Каже, що це єдиний спосіб тримати крамницю відкритою. Вона до тої роботи не звикла: каже, що всі ті касові системи для неї — нове. Тож все робиться повільно, але з нинішньою кількістю відвідувачів то не проблема. Вона розказала, що ця пандемія для неї — значно гірша за фінансову кризу 2008-го. Тоді зникли туристи, але місцеві все ж ходили центром, купували товари в магазинах. Зараз же всі сидять до хатах, і цій книжковій крамниці складно. Власниця не була певна, що зможе протримати свою книгарню відчиненою. Це при тому, що крамниця стабільно обслуговувала покупців з 1961. Я придбала пару книжок та щось із канцелярії та пішла додому, сподіваючись, що та крамниця переживе корону. Вони — найкраща книгарня міста.

Що робить уряд

На даний момент протестовано більш ніж 10% населення Ісландії (нагадую — всі тести безкоштовні). Державні медичні установи тестують людей із симптомами, а компанія deCODE — всіх охочих. Результати тестувань показують, що приблизно половина заражених людей проходять через захворювання безсимптомно. Також показово, що кількість заражень доволі рівномірно розподілена між усіма віковими групами. Станом на 15 квітня з 1727 підтверджених заражень лише 8 — невідомого походження. Решту випадків змогли відслідкувати, з них 1382 отримали вірус в межах країни і 337 — за кордоном. Я жартую, що нарешті є плюс в тому, що ісландці полюбляють їздити кожен у своїй автівці навіть якщо їм треба недалеко. Так вони менше перетинаються з іншими.

Два тижні тому тут запустили мобільний додаток для відстеження пересування людей. За його допомогою уряд може ефективніше вирахувати потенційні зараження та відслідкувати, звідки нові хворі могли отримати вірус. За перших кілька днів додаток встановили більш ніж половина жителів країни. Складно уявити таку довіру до уряду в багатьох інших країнах.

До речі щодо довіри, за березень підтримка жителями уряду щодо дій для приборкання епідемії значно зросла. Проте дії, призначені для пом’якшення економічних наслідків корони отримали більше критики. Тож навіть якщо сама епідемія (принаймі перша хвиля) вже досягла свого піку та швидко йде на спад, фінансові наслідки кризи ще попереду. Країна сильно залежить від туризму, а на цей рік гарячий сезон «відмінено». Дуже багато компаній — вже на межі банкрутства, а це лише початок сезону.

Кількість активних заражень досягла свого піку 5 квітня, і з тих пір стабільно знижується. Сьогодні уряд оголосив, що планує пом’якшити умови карантину з 4 травня. Тож нині все виглядає так, ніби Ісландія добре впоралась із першою хвилею віруса. І досі невідомо, коли знову відкриють басейни — мекку всіх ісландців. Як то трапиться, то дійсно можна буде сказати, що життя повернулось до норми. Хоч всім і зрозуміло, що норма та ніколи не буде тою самою, що до «саги коронавірусу».

 

Фото з архіву родини Лібель.

Матеріал підготувала Тетяна Гордієнко.

Серия репортажей от первого лица «Мир на карантине» регулярно выходит на WoMo.ua с целью познакомить наших читателей с личным измерением эпидемии коронавируса, с реальным положением вещей в отдельно взятых странах и городах через свидетельства непосредственных участников событий и с историями всех тех, кто делит с нами глобальный опыт нелегкого испытания.

 

Мы в Facebook