Небезпечні подорожі: Правда про аборти в Ірландії

Нещодавно ми писали про те, що 25 травня 2018 року в Ірландії відбудеться референдум щодо послаблення жорстких законів про аборти. А почалося все із трагічної смерті громадянки Ірландії Савіти Халаппанавар, яка померла через те, що лікарі відмовилися перервати її вагітність. Це сталося наприкінці жовтня 2012 року. Тоді пересічні громадяни влаштували справжній страйк, а журналістка видання «Irish Times» Кітті Холланд опублікувала серію статей про Савіту та ставлення суспільства, церковників та політиків до штучного переривання вагітності й права жінок, а точніше його відсутність, робити це. Згодом її статті перетворилися на книгу, яка отримала назву «Savita – The Tragedy That Shook A Nation» («Савіта — трагедія, яка вразила націю»). У нещодавній своїй публікації Кітті Холланд поділилася власним гірким досвідом, розповівши свою правду про аборти в Ірландії.

Кітті Холланд, журналістка видання «Irish Times», авторка книги «Savita – The Tragedy That Shook A Nation»

14 років тюрми за те, що зробила аборт

За 35 років існування восьмої поправки* близько 170 тисяч ірландських жінок і дівчат здійснили подорож (зазвичай, таємно) до Великобританії, щоб зробити аборт. І щороку такі подорожі здійснюють близько трьох тисяч жінок і на відміну від британок, які мають безкоштовний доступ до цієї медичної послуги, ірландкам доводиться платити від £560 до £1 800, адже чим більший термін вагітності, тим дорожче коштує операція. Додайте ще вартість самої поїздки та проживання. Врахуйте, що здійснити таку подорож й отримати доступ до медичних послуг можуть тільки ті, хто легально проживає в Ірландії. А наразі все більше ірландок (близько двох тисяч у рік) купують абортивні таблетки в інтернеті, приймають їх вдома таємно, без нагляду медиків. Якщо про це хтось дізнається, жінку посадять за ґрати на 14 років.

Мій власний досвід

Для мене, для Кейт з Кілмора, для тисяч людей цей референдум має особистий вимір. Мені довелося зробити два аборти: один, коли мені було 20 років і я жила в Лондоні, і я не шкодую, а другий, — коли мені було 36 років, в Амстердамі, і з цього приводу я, навпаки, гірко журюся. Я написала про це у травні 2017 року для «Irish Times», підкреслюючи, що «ірландський аборт» — це не тільки жіноча, це й класова проблема.

З історії про аборт, про який я жалкую, я дізналася багато про цінність можливості мати вибір. У мене тоді вже була дочка Роузі, їй було 8 років, і ось я несподівано завагітніла. У мене була стабільна робота, гарні стосунки з партнером, впевненість у тому, що дітей більше не хочу. Мені було 36 років. Я пройшла консультацію перед абортом — це обов’язкова процедура як у Великобританії, так і в Нідерландах. Цього разу в мені вирувало набагато більше емоцій, ніж десять років тому. Якщо я не залишу цю дитину, то чи зможу мати іншу згодом? Чи буде в мене такий шанс? Чи я хочу цього?

Консультантка Мішель сказала мені, що потрібен час, щоб добре все обдумати: «Подивись на зорі, на небо. Подумай, наскільки це важливе, велетенське питання для тебе і наскільки воно насправді неважливе для будь-кого іншого. Не приймай хибного для себе рішення». Я поговорила з партнером, він ще однієї дитини не хотів і я думала, що й я не хочу. Але я була сповнена сумнівів, не могла спати, думати. Я приїхала до клініки в Амстердамі, я не була впевнена в своєму рішенні навіть коли медсестра спитала мене, чи я готова. Але я сказала «так».

Дорогою додому я відчувала полегшення: тепер я могла повернутися до нормального життя. Але через кілька днів вся «нормальність» потонула у морі сліз та смутку. Що я накоїла? Я плакала, їдучи на велосипеді на роботу, я плакала у душі, щоб дочка мене не чула, я плакала, кермуючи автівкою, коли Роузі була на задньому сидінні й не бачила сліз, що текли по моїх щоках. Я не хотіла бачити друзів. Бо мені б довелося пояснювати, що моє серце розбите. Я розбила його сама і нічого більше не мало сенсу.

Голоси поколінь жінок

Через кілька днів після публікації моєї першої статті про мої аборти мене запросили на телебачення і, коли я готувалась до ефіру, поруч була наступна гостя, жінка у віці за 50. Вона спитала мене, про що я буду говорити. «Про аборти», — сказала я. «Ви — за аборти?» — запитала вона. Я думала, що вона проти, тому почала щось обережно говорити. Вона ж перервала мене: «Це добре, якщо їх дозволять, бо мені довелося одного разу їхати аж у Ліверпуль». Це був один з перших випадків, коли я почула, як літні жінки говорять не тільки про аборти, а й про викидні, ускладнення вагітності та пологів, про власні потреби, які не могли бути задоволені у нашій державі.

У той час, коли молоді жінки ведуть за собою протестні марші, старші жінки знаходять свій голос, якого не було чути довгі роки. У Бреї, за 20 миль від Дубліна, пара 70-літніх висловлюється про референдум. Він каже: «Аборти — це масове вбивство». Вона заперечує: «Я так не думаю. Ми втратили нашого первістка через те, що в мене був дуже сильний токсикоз, ще трохи — і була б еклампсія, я була на 32-му тижні вагітності й хотіла протриматися до 34-го, щоб врятувати дитину. Доктор, до якого я прийшла, сказав: «Знаєте, всі багато говорять про те, як рятувати дитину, а я думаю, що треба рятувати вас». І він провів процедуру штучних пологів. Дитина прожила кілька днів, я навіть її не бачила. Я повернулась додому і мене ніхто ні про що не запитав. Мені було ні з ким поговорити. Тільки жінка, яка пройшла крізь таке саме випробування може зрозуміти, як я почувалася. Я буду голосувати «за».

Зміни розпочато

Я бачу багато паралелей з референдумом про одностатеві шлюби, який пройшов у Ірландії три роки тому. Тоді «за» проголосувало 62% громадян, не в останню чергу завдяки гарно і з гумором проведеній кампанії. Чи цього разу вдастся так легко перемогти? 72-річна Ейлбі Сміт, ірландська феміністка, лесбійка, координаторка національної кампанії «Разом до «Так» (Together For Yes) каже, що цей референдум — інший: «У референдумі про одностатеві шлюби ми просили стати частиною того, що робить усе суспільство. Так само мати родину, щастя, стабільність. А цей — про доступ до того, що потрібно саме нам, жінкам. Цей референдум — про виклик політиці контролю та пригноблення жінок».

_________________

*Восьма поправка — стаття 40.3.3 Конституції Ірландії, яка дає ненародженим плодам і вагітним жінкам рівнозначне право на життя, фактично закріплюючи заборону абортів. Наразі аборти дозволені у випадках, коли є загроза життю матері, але цей дозвіл жінки отримали лише у 2013 році. У інших випадках, якщо жінка захоче перервати вагітність, вона може потрапити за ґрати строком до 14 років.

Джерело: theguardian.com

— Читайте також: Комплекс пряника: Как оставить попытки нравиться всем