Рецензія на фільм «Дюна» Дені Вільньова

Рецензія на фільм Дюна / Dune (2021) режисера Дені Вільньова з Тімоті Шаламе у головній ролі

Надя Куприненко, киновед, обозреватель WoMo

 Дені Вільньов створив фільм, який ми давно чекали. Йому піддалася екранізація роману, найменше для цього створеного.  До Вільньова це ще не вдавалося нікому. 
Про довгий шлях «Дюни» і Дені Вільньова одне до одного і що з цього зрештою вийшло, розповідає кінокритик Надя Купріненко.

Виникнення «Дюни»

У 1957 році американський журналіст Френк Герберт писав статтю про те, як Департамент сільського господарства США проводить експерименти з різними сортами трав, використовуючи їх для того, щоб зупинити розповсюдження пустелі у штаті Орегон. Письменник настільки захопився процесами, які відбуваються у пустелі, що статтю він так і не дописав, натомість наступні 5 років присвятив вивченню пустелі, її екології і збирав матеріали для книги. Так з’явилася «Дюна» — один з найвизначніших науково-фантастичних романів ХХ сторіччя.

Отримавши декілька відмов від видавництв, автор у 1963 все ж починає публікувати свій твір частинами в одному з найвпливовіших американських журналів, присвячених науково-фантастичній тематиці.

Статтю про зупинення пісків пустелі Френк Герберт також опублікував, років через десять, додавши її до однієї з шести романів, з яких складається сага.

Екранізації

Спокуса екранізувати настільки потужний роман виникала неодноразово, було навіть декілька невдалих спроб, за що «Дюна» отримала репутацію найбільш важкого твору для адаптації у кіно.

Екранізувати «Дюну» до Дені Вільньова намагалися щонайменше 4 рази, і унікальність твору полягає ще й у тому, що навіть екранізації, які не відбулися, впливають на культурне життя — їх досліджують, знімають документальні фільмі і пишуть про них статті.

Екранізувати «Дюну» у 1970-х намагався режисер-космополіт Алехандро Ходоровські, син емігрантів з України, відомий своїми езотеричними і спірітуалістичними експериментами, дослідник Таро, епатажна і скандальна творча особистість з містичним складом свідомості. Прихильник сюрреалізму, він запросив на роль імператора Сальвадора Далі, пообіцявши йому $100 тисяч за хвилину екранного часу, а на роль барона Харконнена — актора і режисера Орсона Веллса, що відомий передусім за фільмом «Громадянин Кейн». Мік Джаггер мав зіграти Фейд-Рауту Харконнена. Pink Floyd і Magma мали написати саунтреки, а Мьобіус і Ганс Руді Гігер працювали над художньою складовою. Гігер навіть встиг створити хробака:

Зображення хробака авторства Ганса Руді Гігера для фільму Алехандро Ходоровські

А потім використав свої ідеї у «Чужому».

«Дюна» Ходоровські мала бути не менше 12 годин, нашпигована найвідомішими іменами, від акторського касту до технічного втілення, і впала під власною вагою, не витримавши покладеної на неї величі і не встигнувши реалізуватися з ідеї у цілісний продукт.

А, і так. «Дюну» Ходоровські не читав. Про книгу режисер знав від друга.

На щастя, Рідлі Скотт згорнув проект, не пішовши далі семимісячної спроби написати пристойний сценарій, який постійно виходив занадто довгим. Після цього він подарував світу «Того, що біжить по лезу».

У 1984 році вийшла «Дюна» Девіда Лінча, який заради цього відмовив Джоджу Лукасу у пропозиції зняти «Повернення джедая». Всі залишилися незадоволеними кіноадаптацією Лінча, включно з самим Лінчем. Задоволена «Дюною» 1984 року залишилась, мабуть, тільки я. Так, він наївний, у дечому навіть примітивний як для першоджерела такого масштабу, з закадровим голосом, який змушений пояснювати, що відбувається і чому, але я ніжно люблю це невдале лінчівське творіння. Бо кращого до сьогодні не було.

Крім того, на «Дюні» Девід Лінч познайомився з Кайлом Маклахленом, після чого запросив його на роль Джеффрі Бомона у «Синьому оксамиті» і головне — на роль спеціального агента Дейла Купера у «Твін Піксі».

Дені Вільньов

Озброєна знаннями про попередні сумнівні спроби і віддано утримуючи прихильність до екранізації Лінча, я не плекала зайвих сподівань щодо майбутньої екранізації Дені Вільньова і це стало моєю удачею, оскільки саме неочікувано для всіх Вільньов зробив найкращу на даний момент кіноадаптацію роману, перевершивши і мого улюбленого Лінча.

Дені Вільньов — режисер, що створює ідеальні шахові партії. Віддавши шану Рідлі Скотту тим, що відзняв у 2017 році продовження «Того, що біжить по лезу», він взявся реабілітувати колег по цеху у випадку з екранізацією «Дюни». Й ідеально розіграв цю партію. Це саме той, дещо вже олдскульний випадок, про який говорять: «Вмикається проектор і починається магія». Тут поєднується авторське кіно і сучасний високобюджетний блокбастер, як поєднуються у самій історії простір і час, майбутнє і минуле.

Не дуже розбалувані у пандемійні часи потужним кіно і все більше звиклі до переносів очікуваних прем’єр, ми нарешті дочекалися події. З досконалим підбором характерів і цілковитою залученістю глядача в історію, незважаючи на 2,5 години екранного часу, під час якого ми в основному споглядаємо естетику пустелі. Так було з «Шаленим Максом», де мінімум подій породжував максимум відчуттів і екшну.

Сюжет

Дюна / Dune (2021). Тімоті Шаламе і Ребекка Фергюсон

«Давним-давно в далекій галактиці…» — можна й так почати розповідь про події «Дюни», але це вже належить іншій сазі, тому: у 10191 році люди розбрелися по всесвіту, заселивши різні планети, які знаходяться під владою єдиної Імперії. Герцог Літо Атрід володіє планетою Арракіс, яку завдяки пустельним краєвидам називають також Дюною. До герцога оселитися на Арракісі прибуває і його наложниця Джессіка з їхнім спільним сином Полом. Але Пол бачить якісь дивні сни з подіями, що відбуваються довкола планети — вони бентежать його, позбавляють спокою і змушують щось підозрювати.

Зображення майбутнього зазвичай буває у двох варіантах: високотехнологічне або постапокаліптичне. Утопія або антиутопія (хоча, зважаючи на приклад фільму «Назад у майбутнє» Роберта Земекіса, можна стверджувати, що обидва варіанти неправдиві — нічого особливо не зміниться, хіба що з’являться нові гаджети). Майбутнє всесвіту «Дюни» більше відповідає постапокаліптичному погляду, з нестачею природних ресурсів, де одна пальма, яку постійно підживлюють дефіцитною водою, вартує життя сотні людей; з мінімумом технологій, де прогрес відбувається в основному в ментальних здібностях людини; з похмурими пейзажами, які, проте, нічого крім естетичного екстазу не викликають. Зате у людей майбутнього є пряність, завдяки якій вони і ментально, і фізично покладуть на лопатки усіх героїв кіновсесвіту Marvel разом узятих. І завдяки якій і відбувається весь заміс.

Обраний

Дюна / Dune (2021) Пол Атрід у виконанні Тімоті Шаламе

Свого часу Зигмунд Фрейд і Фрідріх Ніцше практично одночасно і не змовляючись приходять до ідеї «волі до влади», що є одним із інстинктів, притаманних людині.

Ідея влади — лейтмотив «Дюни». Влади над світами, над собі подібними, над іншими, над благами — тотальної влади, абсолютної. Всі хочуть володіти прянощами, але людина не створена, щоб ділитися — людина отруєна прагненням до влади, вона хоче володіти всім і сама. І, як і заповідав Фрейд, цей інстинкт породжує війни, розбрат і зраду. І зрештою, знову за Фрейдом, призводить до цілковитої самотності того, хто цю владу отримує. Самотній герцог Літо (обережно, зараз буде невеличкий спойлер), що особливо відчувається в сценах його смертельного поранення, самотній барон Харконнен (несамовито мерзенний і одночасно величний, на відміну від дещо карикатурного, але не менш бридкого барона Харконнена у Лінча), зрештою самотній і Пол Атрід, якому ще належить пройти свій шлях героя.

Тімоті Шаламе створений для ролі Пола Атріда — зворушливий і позбавлений героїчної зовнішності, він прокладає шлях героя, так само наполегливо і всупереч усьому, як це зараз робить і сама «Дюна» Вільньова. Когось це вражає, когось ні — але процес уже неможливо зупинити. Пол обов’язково стане харизматичним лідером, а «Дюна» — кращою екранізацією роману Френка Герберта, і після Дені Вільньова навряд чи скоро комусь стане снаги повторити цей подвиг.

Тема обраного, звичайно, не нова для кінематографу і для мистецтва загалом. Куди не кинь оком — скрізь обрані, і часто буває так, що вони й самі цьому не зовсім раді (зараз десь вигулькнув з Матриці насуплений Нео). «Ви поколіннями схрещували династії, щоб народився обраний — я просто частина плану», — бідкається Пол, коли до нього нарешті доходить весь тягар його участі.

Тема обраного — завжди тема релігійна, архетипічна. Як правило, обраний живе звичайним життям, далі йому доводиться проходити ініціацію, збирати прибічників, творити чудеса, пережити смерть і вижити або воскреснути, ставши ще більш впливовим і значущим, і справа всіх інших — робити вибір: стати на його бік або ні.

Сестринство

— Ти успадкував багато сили.
— Це тому, що я син герцога?
— Тому що ти син Джессіки!

Попри те, що на перші позиції у «Дюні» виведені чоловіки, не дозволяйте ввести себе в оману — головні тут жінки. Вони керують всім, як сірі кардинали. На чолі — Превелебна матір, черговий архетип у картині.

Дюна / Dune (2021). Превелебна матір у виконанні Шарлотти Ремплінг

У фільмі є два основних образи матері: Превелебної матері і матері Пола Атріда Джессіки. Між ними існує неприязнь, взаємоповага і суперництво.

Між Полом і матір’ю також особливий зв’язок. Вони прив’язані одне до одного і водночас відчувається, що за необхідності кожен піде на те, щоб розірвати пуповину. Це стає зрозумілим і після прохання герцога Літо до Джессіки берегти сина, навіть коли їй доведеться відставити на другий план те, що вона його мати.

У Дені Вільньова роль Превелебної матері виконує Шарлотта Ремплінг, і змушена визнати, що у Лінча цей образ вийшов вдаліше, ніж у Вільньова. У Лінча наставницю жіночого ордена Бене Гессерит виконала валійська актриса театру і кіно Шан Філліпс, яку у фільмі зобразили фактурною голомозою дамою.

Дюна / Dune (1984). Превелебна матір у виконанні Шан Філліпс

Бене Гессерит, яку очолює Превелебна мати — це жіночий орден, школа, яка протягом поколінь намагається створити надлюдину, особливим способом тренуючи тіло, розум і свідомість дівчат, наказуючи жінкам народжувати лише дівчаток доти, доки одна з них не приведе у світ месію. І тоді орден отримає владу над Імперією.

Джессіка — одна з учениць Бене Гессерит, якій було дозволено народжувати лише дівчаток. А вона взяла й народила Пола всім на радість. Тому Превелебна мати недолюблює Джессіку, але вимушена змиритися з нею, оскільки підозрює, що Пол і є та сама надлюдина.

Обраницю Пола, «обраницю обраного», фрименку Чані грає Зендея — американська актриса, екзотична зовнішність якої стає ще більш заворожуючою завдяки впливу прянощів. Прянощі, як відомо, змушують очі світитися синім світлом.

У цій історії для Чані приготована особлива роль, вона обов’язково вийде на перший план, залишилося тільки дочекатись.

Дюна / Dune (2021). Чані у виконанні Зендеї

Пустеля

Це головна героїня фільму.

Естетика пустелі — у кожному кадрі: у кольоровій гамі, у музиці Ганса Циммера (о, це особлива складова фільму), в образі життя героїв, у їхній поведінці і мотивації, у костюмах, які вони змушені носити, підлаштовуючись під сипучі піски і палюче сонце (дуже органічно сприймаються маски на екрані після того, як ти сам от щойно її зняв, зайнявши місце у залі), у причинно-наслідкових зв’язках, коли вода стає одним з найбажаніших ресурсів. «Дай мені води!» — ментальним голосом наказує Пол матері, за її ж проханням, з перших кадрів фільму натякаючи нам на свою не просто так тут присутність.

Надра пустелі ховають і головного її мешканця, хазяїна, предмет поклоніння фрименів, істоту, що створює найціннішу і найбажанішу речовину у всесвіті — пряність. Позбавлена найменшої краплини води, пустеля перетворюється на піщане море з високими хвилями, коли біля поверхні зявляється він — гігантський і смертоносний хробак.

Дюна / Dune (2021)

Френк Герберт досконало вивчив пустелю і побут її мешканців. Зображаючи її у своєму романі, він використав побут бедуїнів, їхній одяг і характери, помноживши це на характери античні і на власні уявлення про світ майбутнього.

Пустеля загартовує і змушує дивитися в очі страху: «Я не можу боятися — страх вбиває розум».

Вона випробовує, і зрештою і є тим шляхом, яким має пройти герой до свого становлення.

У Пола Атріда це вийшло. Але поки що лише у цій частині фільму. Після «Дюни» 2021 року планується «Дюна 2», а між ними — спін-оф серіал, пілотну серію для котрого зніме сам Дені Вільньов. Тож у кінці цієї рецензії я ставлю ментальну трикрапку. «Голосом!»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рецензія на фільм «Погані домогосподарки»