Модельєри київських вулиць: родина Ханенків

Продовжуємо розповідати історії видатних киян минулого – підприємців, меценатів, архітекторів. Завдяки цим людям ми й любимо архітектуру та мистецтво столиці України. У межах проєкту «Маленькі історії великого Києва» від компанії DOVGIY FAMILY OFFICE, поговоримо про двох закоханих, що перетворили власний капітал на мистецьку спадщину світового значення. Адреса цієї розповіді: Терещенківська, 15-17.

Ті, що подарували Києву музей

«Мати, наприклад, картину Тиціана або грецький мармур п’ятого століття і не показувати ці речі – це те саме, що привласнити собі одному неопубліковані твори Пушкіна, Ґете чи Шекспіра. Творіння геніїв за своєю суттю не повинні належати лише тим, хто ними володіє», – ці слова приписують Богданові Ханенку.

Достеменно не відомо за яких обставин він це сказав або написав. Проте, історія цієї родини взагалі сповнена міфів та суперечливих даних. На жаль, більшість архівів Ханенків зникли або були знищені. Лише за краплями фактів та спогадів ми можемо уявити собі, якими вони були. І чому витратили свій капітал на створення музею для простих містян.

Богдан та Варвара

Варвара цікавилася художніми цінностями майже з дитинства. Її батько, мільйонер з колишніх кріпаків, Нікола та дядько Федір були відомими меценатами та знаними колекціонерами.

А ось Богдан – навпаки – був незаможний, але поважного козацького роду.  Його цікавість до мистецтва була спочатку досить прозаїчною: він купував антикваріат для перепродажу, щоб підзаробити. Лише згодом він почне власну колекцію – збере живопис, скульптуру, графіку, зброю, посуд, східні килими, гобелени, вітражі, античне скло, ікони, археологічні знахідки. Хоча, подейкують, що це зробив не він, а його дід.

Шляхи Варвари та Богдана перетинаються, можливо, в колі художників. Зокрема Айвазовського та Куїнджі, з якими Богдан точно був знайомий у ті часи. І дуже скоро вони одружуються. За тими часами – скандально молодими. В 19 столітті чоловіки – заможні чи родовиті – рідко укладали шлюби раніше 30 років. Богданові на початку подружнього життя у 1874 році виповнилося 25, його дружині – 23.

Весільна подорож могла народити перші думки про власний музей мистецтва. Вони їдуть до Італії, через Відень, до музеїв Венеції, Риму, Болоньї. Привозять свої перші спільні картини. Із захопленням діляться враженнями від сонячної країни, схожої на величезний музей під небом.

Випробування та чужина

Після повернення з весільної подорожі Ханенки оселилися в столиці тодішньої імперії. Богдан працював скромним мировим суддею, в районі апраскіного двору – місця антикварних лавок. Мав невеличку платню, через яку і займався перекупом тутешнього антикваріату. Ханенки жили скромно і навіть отримували від бабусі Варвари «гуманітарну допомогу» з села: фрукти, овочі, копчені м’ясо та рибу.

А потім зʼявляється нова проблема. За два роки Богдана відправляють працювати до Польщі. Тоді це було більше схоже на заслання. Але Ханенки, думаємо, не переживали: вони опиняються поруч з європейськими антикварами й запиленими горищами, сповненими справжніх скарбів. Богдан вже знав, як за закопченими поверхнями розгледіти шедеври відомих майстрів. Єдине, чого він не очікував,  що віднайдені скарби скоро прикрашатимуть стіни родинного дому на тодішній Олександрівській – сьогодні Терещенківській вулиці столиці.

Повернення до Києва

Подружній маєток, перший спільний та власний дім, Варвара… купує у батька. Щоправда, десь у три рази дешевше, ніж коштувало його будівництво. Та головне, вони тепер живуть поруч з рідними Терещенками: сестрами, дядьками, братами, тестем.

Ханенки майже одразу починають перебудову власної оселі. Щоб підготувати її до перетворення на музей. Вони вже не сумнівалися: саме його вони залишать Києву в спадщину.

Будинок Ханенків

Будівлю оздоблюють в стилі історизму. У ній працювали Роберт-Фрідріх Мельцер, Вільгельм Котарбінський та Михайло Врубель з цілою бригадою митців та інженерів.

Історизм був не тільки модним у ті часи, а й дав можливість розмістити чималу  колекцію. Бароковий венеційський хол і два поверхи садиби вмістили твори Рембрандта, Веласкеса, А. ван Дейка, Рубенса, Йорданса, Белліні, Пальмеццано. Поруч з ними з’являлися скіфські, слов’янські та давньоруські археологічні артефакти, декоративно-вжиткові вироби майстрів українського народного мистецтва та ікони, які Варвара збирала серед перших колекціонерів колишньої російської імперії.

Зали другого поверху оформили у стилі італійського середньовічного замку та французької зали часів рококо. Деякі з них прикрашали шпалери Антуана Куапеля на тему ілюстрацій до книги Сервантеса про Дон Кіхота. Серед величезних кімнат з’явилася галерея митців Голандії, Бельгії та Люксембургу, іспанська зала, зала порцеляни та французького мистецтва 17-18 століть. Печі та каміни, що мали зігрівати реальних та історичних мешканців оселі – це справжній витвір мистецтва та інженерної думки.

Десь там, у музейному різноманітті приховався чи то кабінет Богдана, чи то «робочий куточок», в якому Ханенко ретельно вивчав та фіксував у величезних книгах-альбомах спадщину відомих майстрів минулого. Тим часом подружжя мешкало на третьому поверсі, де були розташовані три невеличкі та дуже скромні кімнати. Майже спартанські. Та, власне, тоді Ханенки не часто бували в Києві.

Конкуренти європейських колекціонерів

Подорожуючі Європою Богдан знову й знову шукає скарби антикварів. Є свідчення, що той самий Третьяков, автор московської галереї, не витримував конкуренції з нашими Ханенками під час мистецьких аукціонів. І тікав від них, лаючись, що не може їх перемогти.

В ті ж часи, у листуванні з рідними та подругами Варвара дуже переймається здоров’ям Богдаші, як ласкаво вона називає чоловіка. У нього емфізема легенів, лікарі радять м’який клімат. Але… Київ та справи не відпускають.

Бізнес, який «годував» мистецтво

1896-го року Богдан не тільки стає частиною успішного Терещенківського бізнесу на цукрі, а й керує ним. Усі маєтки, садиби, заводи, склади й контори родини дружини тепер у підпорядкуванні Богдана Івановича. Кожну зайву копійку подружжя витрачає на зібрання колекції.

1913 року Богдан викуповує ще одну будівлю поряд із своєю – садибу Варвариної сестри Ольги. Він запрошує архітектора Павла Андрєєва та зводить шестиповерховий прибутковий будинок з мармуровими і гранітними сходами, ліфтом, ванними кімнатами й балконами. Оренда квартир у цьому будинку значно перевищувала київські ціни. Проте охочих було вдосталь, і всі 50 квартир швидко розійшлися.

Приміщення першого поверху визначили для зберігання колекції. А доходи з будинку – для її обслуговування і купівлю нових експонатів.

Київ часів Ханенків: кохати та берегти

«Не тільки процвітання суспільної установи, але саме його існування, як і життя будь-якої істоти в нашому світі, немислимі без любові, без тієї любові, яка пов’язує, дає силу та віру в роботі та забезпечує її успіх».

Так сказав Богдан Ханенко в урочистій промові під час відкриття Київського художнього музею. Того самого. Історичного, величного, з левами.

Продовжувати спільну з Богданом справу – зібрати колекцію та передати її Києву, —  випало Варварі. Після його смерті, вона доклала немало зусиль та любові до збереження скарбів родини Ханенків для українців. Проте ця розповідь заслуговує окремої уваги. Отже, наша наступна історія буде присвячена найвідомішій колекціонерці й меценатці Києва Варварі Ніколівні Ханенко. Слухайте маленькі історії великого Києва на подкаст-платформах Google, Apple та Spotify

Автор: Лариса Кузьменко

Читайте також: Модельєри київських вулиць: родина Терещенків

Долучайтесь до наших соцмереж, аби бути в курсі усіх важливих новин та подій: Facebook, Telegram, Instagram