Модельєри київських вулиць: родина Терещенків

Перше, що спадає на думку, читаючи назву «Модельєри київських вулиць», — красиві світлини в Інстаграмі модників та модниць сучасного Києва. Але ми розповімо не про тих, хто одягає людей. А про тих, хто одягає міста — про архітекторів, будівельників, реставраторів будівель, меценатів та підприємців — тих, хто створював та створює неповторний образ міста. Разом із компанією DOVGIY FAMILY OFFICE, у межах проєкту «Маленькі історії великого Києва», ми підготували для читачів WoMo історії видатних киян. Завдяки цим людям ми знаємо та любимо архітектуру столиці України. Але чого ми не знаємо, то це хто вони, чим жертвували, як досягали успіхів та чому вкладалися у наш Київ. Про це й розповімо.

ПЕРШІ: ТЕРЕЩЕНКИ.

ТІ, ЩО БУЛИ МЕЦЕНАТАМИ КИЄВА

Сьогодні ми розкажемо, скільки всього Терещенки збудували в Києві, спонсорували та подарували місту. Розкажемо, чому 3 покоління цієї династії бізнесменів віддавали 80% заробітку на благочинність. Та, головне, розкриємо: як перший Терещенко, бідний солдат, можливо навіть кріпак, зміг започаткувати цукровий бізнес, який зробив цю українську родину рівнею Ротшильдам. Спойлер: річ у козацькій крові, але читайте далі.

Для початку уявіть: майже всією терещенківською спадщиною ми користуємось сьогодні.

Прогуляймося: зоопарк -> Політехнічний інститут ->Храм святої Марії Магдаліни (зараз на цьому місті Управління київського метрополітену та станція метро Політехнічний інститут), -> Охматдит -> корпус теперішнього Педагогічного університету імені Драгоманова на Бульварно-Кудрявській -> дім Івана Терещенка на бульварі Шевченка 34 -> будівля Педагогічного університету на Пірогова -> Володимирський собор -> Жовтий корпус університету Шевченка -> музей Тараса Шевченка(садиба Ніколи Терещенка) -> Національний музей “Київська картинна галерея” (садиба Федора Терещенка) -> музей Ханенків та вся Терещенківська вздовж парку Шевченка -> будівля медичної бібліотеки на розі Толстого та Антоновича (садиба Олександра Терещенка) -> водогін -> каналізація -> електрика на Хрещатику (Хрещатик, театри та церкви були електрифіковані найпершими в місті) -> нічліжний дім Терещенка на Басейній (вул. Басейна, 16, в радянські часи тут був пологовий будинок, знесено у 1996 році) -> Олександрівська лікарня.

А ось ще й трамвай пробіг крізь час від Саксаганського до Європейської площі…

Всі перелічені “крапки” на мапі міста пов’язані з Терещенками. Існує ще безліч важливих місць в різних районах сучасного Києва.

Терещенки — це ще й відомі кияни того часу, які або навчались в закладах коштом Терещенків, або співпрацювали, або будували, або проєктували, або збирали в колекції, або конструювали. Всі ті, без кого культура міста та країни, її економіка та наука – неможливі.  Терещенки послідовно витрачали на це родинні гроші. Тож…

ЧОМУ ТЕРЕЩЕНКИ ЦЕ РОБИЛИ?

Були розмови, що все банально просто – заради себе.  

Про Терещенків казали жартома, що спочатку вони будували церкви, аби було де молитися, потім будували школи, щоб було де навчатись їхнім дітям, згодом вони будували контори для того, щоб було де працювати їхнім дітям…  Але цей жарт ніяк не пояснює, чому вони будують перший в країні навчальний заклад для сліпих і фінансують їх перебування та навчання у закладі. У чому для них особиста користь в першій в Києві Консерваторії? Чи в будинку для безхатьків, в якому протягом 20 років знайшли прихисток та були нагодовані коштом Терещенків понад три мільйони людей? Чому треба було вкладатися грошима в будівництво колонії для малолітніх злочинців? Навіщо дарувати колекцію витворів мистецтв місту, яке збожеволіло від крові під час більшовицького перевороту?

Можна ще припустити, що «безрідні» Терещенки прагнули отримати спадкове дворянство.

Отримали. Далі що? Можна зупинитись та їхати жити в Ніццу? Не працює. І хоча деякі з членів родини саме так і вчинили, майже всі вони вкладалися в місто до останнього.

Тоді… їх цікавив порятунок душі?

Ну, добре. Для першої генерації, що жила в досить релігійні часи початку 19 століття, підходить. Але ж потім освіта зробила свою справу: онуків першого Терещенка — а ні Федора, а ні Михайла — не можна назвати релігійними людьми. Ідея спасіння душі стала більше метафорою, ніж сутністю життя. Та й взагалі Терещенки не були святими. Просто люди, з простими людськими вадами та чеснотами. От, до прикладу, рід наймолодшого з братів Ніколи Терещенка Семена згас, можливо з-за того, що Семен найбільше цінував жінок та вино. Згаданий Михайло більше любив казино та француженок, аніж власну душу.

Можливо, вони вкладалися в місто задля отримання певного суспільного статусу?

Це також якось дивно. Меценатство в Києві було в ті часи чимось на кшталт пандемії, ним займались усі. Хоч копійчину, але на «суспільну користь». Сучасник Терещенків — Михайло Старицький — розорився на стипендіях. Це до статусу яким боком?

З іншого боку, справа могла бути в «пандемічній» моді на меценатство. В Києві утворився тоді не просто осередок (хоча існувало Київське благодійне товариство), а справжній рух благодійництва. І у цієї «поголовної» моди був очільник. Сольський Степан Михайлович — київський літератор, педагог, громадський діяч, професор Київської духовної академії, дійсний статський радник, київський міський голова в 1887–1900 роках. Видатна особистість гідна не лише короткого згадування.

Терещенки посіли в цьому русі чи не головне місце, бо “прагнули суспільної користі”, як було написано на їхньому фамільному гербі. Для них це означало: виборювали право на людську гідність попри чиновницьке хабарництво, недолугість законів, свавілля самодержавного ладу, нескінченну паперову тяганину, бідність та неграмотність переважної частини навколишніх.

Терещенки наче відчували себе у спільному з усіма човні.

Човен — ковчег, був сповнений представниками різних етнічних та  релігійних спільнот. Соціально активне київське товариство сповідувало різні політичні погляди. Життя часів Терещенків було не менш бурхливим, аніж теперішнє: всі з усіма сперечались, чубились, хотіли по своєму і проти влади. Але Терещенки вміли домовлятися, зважали на рішення товариства, поважали спільні рішення і приймали головування того, хто був обраний громадою.

Знову ж — чому?

Бо вважали це єдино правильною поведінкою.  Всією сімʼєю вони берегли принцип козацького світогляду, нащадками якого були: певною мірою феодальну демократію, де у всіх є окремий голос, але всі єдині  в питанні “суспільної користі”. Уявити, що щось можна робити лише для себе, не зважаючи на суспільство і його проблеми – вони не могли. І саме ця віра в користь для інших і спонукала першого з Терещенків почати бізнес. З нуля в дирявих кишенях.

ЯК СТАТИ МІЛЬЙОНЕРОМ: ВІЙНА, ФРАНЦУЗИ ТА ЦУКОР

Артемій Терещенко (1794 — 1873) — перший підприємець у династії Терещенків був серед тих українських козаків російської імперії, які не зі своєї волі потрапили на територію Західної Європи. Про вільність від кріпацтва Артемія достеменно мало що відомо, а от про козацькі корені згадують усі. І його життя – як і багатьох тоді — змінила війна. Війна — явище ірраціональне, антилюдське. Розумним та раціональним є прагнення якомога сильніше пручатись виникненню війни.

Проте, саме під час війн людство здійснювало “прориви” в самоусвідомленні, відкриття та радикальні позитивні зміни. І сплачувало за це – найвищу ціну

Участь Артемія у війні проти Наполеона подарувала всьому його роду… мрію про  цукор.

Цукор на ті часи — це взагалі не про солодкий чай. Цукор продавали в аптеці, як ліки. Це був справжній скарб, який везли переважно з далекої Індії. Артемій в ході війни потрапляє в Європу.  Існує багато свідчень здивування солдатів російської імперії тим, наскільки рівень життя європейських міщан та хліборобів був кращим за рівень життя під царями: добротні будинки, охайні вулиці, чистенькі робітники…

Але не це зацікавило Артемія. Мабуть, його цікавила відповідь на питання “як французам вдалося?” І уважне око Артемія спіймало неподалік містечка Бові 1815 року те, як місцеві виготовляють цукор з буряків. Щобільше: ця новітня тоді технологія з’явилася у Франції теж не просто так. Причиною стало англійське ембарго на постачання тростини в наполеонівську Європу. І як відповідь Наполеона — тодішнього інноватора та «Ілона Маска» — наказ створення цукру континентального.

Московський цар олександр І, який в усьому мавпував Наполеона, теж мріяв отримати репутацію «прогресивного» правителя.  Його рішення було просте, як гиря: він просто заборонив закупівлю цукру. Розібратися, що варто було дозволити натомість – монаршій високості в голову не прийшло. Поміщики, які володіли землею, здебільшого нічого робити не вміли. Натомість працьовитий, але бідний, Терещенко знав перевагу українських ґрунтів — цукристість буряків завдяки українським землям була на 30% більшою, ніж у французів.

Отже, Артемій Терещенко повертається з війни.

Він трохи говорив французькою, спілкувався із вченими, які працювали над технологіями з виготовлення цукру, та привіз у записах їхні поради. Але для здійснення цукрової мрії – заводу — потрібні гроші, яких нема й не було. І він починає заробляти торгівлею. Артемія навіть “крамарем” назвати не можна було, бо не було ятки. Був візок, з якого на початку Артемій продавав різний мілкий крам. А ще він починає брати участь у далеких торгових мандрівках до чорноморських портів, звідки велися торги зі світом.

Артемій чумакує, заощаджує, спостерігає. Вже відтоді його починають звати карбованцем: чи то за заощадливість, чи то за скупість, чи то за ділову кмітливість. І саме в цьому місті розповіді з’являється ще одна дійова особа — старший син Артемія — Нікола.

ЛЮДИНА, ЩО ВМІЛА РИЗИКУВАТИ

З наймолодшого віку Нікола поруч з батьком. І саме йому, як стверджують дослідники, належить ідея брати товари з відстроченням виплат. Хай там що, але Артемій бере товари (деревину та збіжжя) у рідному Глухові під особисті гарантії: привезу більше грошей, якщо ви мені довірите сплатити за товар після його реалізації. І йому довіряли. Кожного наступного разу — більше. Відтоді чесність стала конкурентною перевагою Терещенків, а торгівля з відстрочкою створила перші капітали.
Про подальший шлях родини Терещенків до «ротшильдських» мільярдів і меценатства — читайте у нашому наступному матеріалі. А також слухайте маленькі історії великого Києва на подкаст-платформах Google, Apple та Spotify

Автор: Лариса Кузьменко