Мадлен Тієн народилася в Канаді. Її мати – китаянка з Гонконгу, батько – китаєць із Малайзії, вони познайомилися в Австралії. Батьки говорили різними діалектами. Тієн пише рідною англійською. Роман Тієн «Не кажіть, що в нас нічого немає» (переклад Тетяни Савчинської, Видавництво Старого Лева) – історія трьох генерацій двох китайських родин. Цей твір побував в списках престижних британських премій і отримав шановану книжкову премію США… Це все уже звучить як мотиваційна притча «кордони, що розділяють мови-держави-досвіди, не важать ніц». Але роман Тієн написаний саме про те, як видимі і невидимі межі визначають долі людей, поки ті наївно тішаться думкою: кордони ніц не важать. Тож одна з самогубців роману Тієн і залишає замість передсмертної записки цитату з оповідання, яке зветься «Прикордонне містечко».  

В назві роману «Не кажіть, що в нас нічого немає» є відсилка до китайської версії «Інтернаціоналу». Тут міститься не тільки внутрішній жарт про змішування культур: китайський «Інтернаціонал» – переспів російської версії французького гімну. Тієн ще й делікатно опускає призив «Повстань же!», який передує пораді помовчати про відсутніх. Нема прямого зв’язку між тим, щоби знати про перепону і тим, щоби її подолати. Не чіпай лихо, коротше. 

1989 року, коли 10-річна Цзян Лі-Лін дивиться тривожні новини про повстання на площі Тяньаньмень у Пекіні, то має лише одне питання: чи не там перебуває зараз батько, що покинув їх із мамою у Канаді і вирішив повернутися до Китаю, з якого втік у 1970-х. Він повертався додому, де його хтось мусив би дочекатися. Ні, на площі серед повсталих студентів, яких розчавили танками, батька не було. Але невдовзі родина отримає повідомлення: Цзян Кай, відомий свого часу китайський піаніст-віртуоз, батько Лі-Лін, наклав на себе руки, викинувся з дев’ятого поверху. Йому було тридцять дев’ять. 

Коли Лі-Лін (тепер вона Марі, а китайцям не вимовити це ім’я через «р») поволі наближається до цього ж віку, вона часто згадує батька. І якась невипадкова насправді мелодія в якийсь невипадковий насправді день триґеріть Лі-Лін, вона вирішує реконструювати історію Кая. По смерті батька до них в Канаду переїхала Ай-мін, донька-підліток батькового учителя музики Горобчика, в їхніх бесідах із Лі-Лін постане хроніка життя їхніх батьків, що її пригадає і переживе наново доросла уже Марі, науковка-математик із Канади. А Ай-мін зникла наприкінці 90-х, кажуть, повернулася до Китаю. 

Історія двох родин, з якою Марі не пов’язує нічого – окрім батькової добровільної смерті. Так вона думає принаймні, так вона сподівається, вільна американська жінка, насправді ж ми ніколи не буваємо повністю вільними від того, що мусили успадкувати. Витончена епопея Тієн – настільки красива історія, що помилково може здатися обнадійливою. Троє людей любили один одного: композитор, піаніст і скрипалька. Троє людей вирішили добровільно залишити цей світ. Тепер їхні діти мусять зрозуміти чому так сталося, пробуватися і собі повернутися додому, де їх уже не чекають. І звучить ця історія як музика: «кожну окрему ноту можна зрозуміти тільки  з огляду на її зв’язки з іншими нотами». Тільки визначають музику паузи – те, що Марі так і не дізнається про батька і його зраду.