Анастасія Ніколаєнко
Уявимо дитину, яка має свій перший досвід взаємодії з людьми. Про нього дбатиме мама, тато, дідусь або інший значущий дорослий. Він дивиться на них, відчуває щось, і це закріплюється у психіці картинками чи відчуттями. Так формується внутрішні об’єкти — психічні та емоційні відбитки взаємодій з іншою людиною. Вони можуть бути різні, не обов’язково лише приємні.
Саме ці відбитки і стануть первинним образом наших стосунків з іншими – тобто внутрішній досвід підштовхне до пошуку певних людей у зовнішньому світі.
Як приклад можна уявити чоловіка, який обирає у стосунках холодну, недоступну, мало емоційну жінку. Інші варіанти він навіть не розглядає, вибір відбувається несвідомо. Через те, що він не має іншого досвіду відносин із вагомою людиною. Можна припустити, що у чоловіка була досить недоступна мати. Можливо в депресії (емоційно мертва), або фізично відсутня, постійно працююча і не залучена до виховання сина.
Тому натрапляючи на подібний досвід вже у дорослому житті, він може сприйматися як єдино вірний, тому що він уже пережитий та внутрішньо запам’ятований.
Так само працює й інший досвід, коли поряд був, наприклад, люблячий, турботливий батько, що цікавився дитиною, то при зустрічі з таким партером це сприйматиметься як знайома нормальність.
Не можна сказати, що це лише так працює. Наша психіка складна і не завжди ми вибираємо партнера так зрозуміло, як у прикладах вище.
Часто це буває набір ідентифікацій з різними значущими людьми, яких ми зустрічаємо протягом життя. Як правило, основний відбиток залишають ті, хто зустрівся нам до 6 років.
Особливо заплутано буває тоді, коли, наприклад, батьки давали різні послання у вихованні дитини. Наприклад, батько, що любить, але часто відсутній, і мати, яка була поруч, але абсолютно не залучалася до виховання дочки.
Психіка дорослої людини — це як театр внутрішніх об’єктів, які мають зовнішнього представника в особі тих, хто нам з якихось причин доріг і важливий, або ненависний і байдужий, але не менш цінний.
Ще ми можемо часто помічати у відносинах, що шукаємо щось конкретне в іншому. Наприклад, довгі ноги, або маленький ніс, у почуттях: щоб він/вона завжди була/був поруч. І хочеться часом взяти щось від однієї людини, щось від іншої і зібрати «ідеальну» свою як конструктор.
Ці бажання можна порівняти з бажанням дитини. Коли він свою матір ще не може сприймати як цілісну особистість. Вона роздроблена у його психіці. Немовля розуміє, що мати може бути тією, яка несе спокій і ситість, а може бути тією, яка викликає тривогу та невдоволення — і в першу чергу ці відчуття приносить частина матері, а точніше її груди. Є таке поняття як «хороші» (які дають, годують) і «погані» (відсутні, зниклі) груди. І ось тут і з’являється перша деталь конструктора, яка, залежно від нашого досвіду, може бути різною. І часом буває так, що й у дорослому житті ми не можемо зібрати цілісний образ об’єкта. Він все ще частковий — як груди мами, а не вся вона цілком. Таке психічне застрявання.
Важливо розуміти, що внутрішні об’єкти можуть розвиватися та змінюватись під впливом зовнішніх, і навпаки. Отже, досвід стабільних тривалих відносин може змінити пошкоджений внутрішній об’єкт. А розпочати треба з самих себе. Звертайте увагу на самого себе, свої почуття, свої вибори. І так, у психотерапії це зробити легше та ефективніше.