Олена Підгрушна: “Кожна перешкода веде до перемоги”

Олена Підгрушна — “королева українського біатлону”, але офіційні її титули та регалії є не менш вражаючими: заслужений майстер спорту України, чемпіонка Олімпійських ігор у Сочі, чемпіонка світу, 5-разова чемпіонка Європи, переможниця і призерка етапів Кубка світу з біатлону, кавалер Ордена княгині Ольги ІІ та ІІІ ступенів. Як їй вдалося досягти таких визначних результатів у спорті, який багато хто вважає чоловічим?

 

Тим, хто не знайомий з біатлоном, важко розібратися, як влаштовано цей спорт, спробуйте розповісти, в чому суть цього зимового двоборства?

Коли людина вперше чує про біатлон, я пояснюю це двома словами: «лижі зі стрільбою». На сьогодні розвиток цього виду спорту вимагає від спортсмена швидкої влучної стрільби і дуже швидкого лижного бігу. А також неймовірної витривалості, адже календар змагань дуже насичений і складний.

Як ви стали біатлоністкою?

Біатлон я вперше побачила по телебаченню і одразу захопилась ним. Через деякий час в школі набирали дітей до секції біатлону. А до того я танцювала. І в свій час переді мною став вибір між танцями і біатлоном. Тоді для мене вибір був очевидний: біатлон. Батьки не забороняли мені займатися цим видом спорту, тому як я була дуже активна, вони скоріше раділи тому, що є спорт, в якому я можу витратити свою енергію. Вперше у родині стало питання про доцільність продовження спортивної кар‘єри під час вступу у вищий навчальний заклад. Але у мене було тверде рішення продовжувати, тому батьки мене знову підтримали.

Як ви почуваєтеся в умовно “чоловічому” спорті?

Саме вчитель по танцях у свій час робив на цьому акцент, мовляв, хіба це підходить для дівчини, але його вмовляння були даремними. Я змалечку любила зброю. І вперше вставши на лижі зрозуміла, що це моє. Тому катаючись на лижах і стріляючи я була дуже щаслива. І мені було байдуже хто і що думає з цього приводу. Щодо тиску гендерних стереотипів з боку колег-чоловіків, тренерів, спортивних журналістів, то можу сказати, що ніколи його не відчувала. Колектив завжди був дружнім. Старші колеги мені допомагали. Тепер я підставляю плече молоді. Мені байдуже, хлопець це чи дівчина, чоловік чи жінка.

Як ви зустріли славу й її “зворотний бік”?

Я ніколи не прагнула слави. Завжди дивилась за тим, що роблю і як. Завжди намагалась зробити своє завдання якнайкраще. Але, звісно, не все вдавалось. За 20 років у спорті були і злети, і падіння, і ейфорія від перемог, і розпач від поразок. Зараз я намагаюсь з усього брати уроки, аналізувати їх і йти далі. Критику також потрібно сприймати спокійно. Щодо стосунків з колегами-жінками:мені дуже імпонують сильні жінки. Я ними захоплююсь і беру з них приклад, ніякої заздрості немає.

Як ви відновлюєтесь після навантажень?

Психологічні і фізичні навантаження у нас бувають різні, адже перегони бувають через день, а буває і 3 дні підряд, а це перепади висот та щотижневі переїзди. Чогось особливого для відновлення я не роблю. Сауна, масаж, спілкування з близькими, вишивання, музика, фільми. Інколи хочеться повністю відключитись від біатлону, а інколи ми всією командою обговорюємо ті чи інші перегони. Щодо харчування, то все. звичайно, індивідуально і залежить від періоду підготовки та змагань. Звісно це правильне харчування, але інколи можу і “згрішити”.

Що ви плануєте на наступний рік, які у вас побажання собі і нашим читачкам?

Рік у мене починається зі змагань, тому в першу чергу хочеться максимально реалізувати себе в біатлоні. Весною перепочити, а далі — приймати рішення щодо майбутнього. Собі і читачкам WoMo хочу побажати насолоджуватись кожною хвилиною свого життя. А всі проблеми і негаразди сприймати як життєві уроки і не впадати у відчай. Кожна перешкода веде до перемоги. Бажаю всім самореалізації і досягнення бажаного!

 

Фото з сайту biathlon.com.ua та з особистого архіву Олени Підгрушної.

 

• Читайте також: Вільне падіння: Три жінки про парашутний спорт