Однією з актуальних концепцій, принаймні у бізнесі, є інклюзивність — різних за віком, гендером, культурними настановами людей компанії намагаються залучати до роботи, щоб підвищити продуктивність. Проте інклюзивність є набагато глобальнішим феноменом, адже вона позначає і, наприклад, відкритість міського середовища до всіх людей. Про це говорить  Раїса Панасюк, керівник Вінницького міського центру молоді з фізичними обмеженнями «Гармонія», уповноважена уряду з питань прав людей з інвалідністю.

У нашому жіночому погляді є стільки сили, що ми собі не уявляємо. Об’єднавшись, ми можемо робити будь-які проекти, коли у нас нема перепон, ми можемо робити все. Зараз багато говориться про ветеранів АТО, які повертаються додому, маючи інвалідність, і ми маємо зробити так, щоб не тільки вони, а й кожна людина в нашій країні відчувала комфорт і безпеку. І неважливо, чи має людина інвалідність, якого вона віросповідання, достатку, віку, чи є у неї діти. Важливо, щоб ми пам’ятали про всіх.

Я закликаю всіх вас бути носіями інклюзивних рішень, в яких враховуються потреби всіх категорій населення, якої б чисельності вони не були. І коли ми намагаємося достукатися до людей, а мені відповідають, що у інклюзивності нема потреби, бо в них не живуть, до них не ходять люди з інвалідністю, це неправда, — доступність потрібна всім. Хто з нас не возив валізу, коли ми їдемо у далеку подорож? Нам її краще везти, ніж нести. Всі мами возять дитячі візки, і всім, я впевнена, краще возити візок. Ми маємо зважати на це. Доступність – дуже важливий фактор.

Ви не повірите, скільки у нас є законів та постанов: в Україні ратифікована конвенція про права людей з інвалідністю, у нас є закон про соціальний захист людей з інвалідністю, у нас є план дій на виконання конвенції. У нас є план дій на виконання зауважень комітету ООН до конвенції, і на днях мені Володимир Борисович (Володимир Гройсман, прем`єр-міністр України. — Ред.) дав доручення розробити дорожню карту для місцевого самоврядування про доступність середовища. На практиці, на жаль, інакше.

Коли ми робимо реконструкції будинків, ремонт закладів харчування, наприклад, то чомусь забуваємо, що двері можна зробити ширшими, що поріг можна нівелювати, ми стелимо слизьку плитку, ми чомусь робимо туалети вузькими, тісними і непомітними. За кордоном ви, напевне, звернули увагу, які просторі туалети, де є повивальні столики для дітей, причому не тільки в жіночих, але й в чоловічих туалетах. Це архіважливо, бо чоловіки, слава богу, також виховують дітей. Давайте об’єднаємо зусилля і зробимо нашу країну доступною, у таких елементарних речах. Це так просто – коли ми бачимо, що робиться реконструкція будівлі, то давайте звертати увагу на елементи доступності, підказувати їх будівникам, а якщо вони про це не знають, то можна подивитися державні будівельні норми, де все прописано. Мені дуже шкода, що ми забуваємо про елементарні речі.