Бабусі бувають різні. Молоді, старенькі, працюючі, «домашні», лагідні, суворі. Але всі вони, особливо на певному етапі нашого життя, стають дуже важливими людьми, які частково формують нашу особистість. Сьогодні, коли існують культи молодості та успішності, образ бабусі стає «непопулярним» і це велика несправедливість. Відновити її взялись українські письменниці, які дарують нам унікальну збірку про старших жінок.

Слава Світова, письменниця, головна редакторка книжкової серії «Теплі історії», співзасновниця Creative Women Space

Я дуже хотіла, щоб з’явилася книжка про бабусь. Хотіла, щоби з-поміж усіх можливих пиріжків із солодкими начинками, гаптованих хусток, зморщок та казок-колискових проступила до Читача жінка зі своєю особливою історією, яку, часом, хочеться розказувати пошепки, а часом, — так, щоб усі чули; жінка, яка прожила багато, а бачила ще більше, яка має свої секрети, шрами, таємниці та загадки, яка у простоті своїй одночасно складна і незвідана, далека і близька, своя і чужа. Дуже хочеться, аби ось ці особливі й тонкі зв’язки між поколіннями не втрачалися. «…І коли тобі буде погано й самотньо, зачини всі двері. Вимкни звуки великого світу та збери довкола себе всіх своїх бабусь, укрийся мудрістю їхньою, загорнися в тонке, напівпрозоре світло сили жінок свого роду. Помовчи й послухай…» Це слова із останньої історії у збірці «Вузлик на пам’ять. Історії та спогади про бабусю». Я дуже сподіваюся, що книжка потрапить до рук тим, кому вона зараз потрібна.

Моя багатогранна (Міла Руденко)

– Пий, я тобі кажу.
– Не хочу, не можу, мені погано стане.
– Та чого б це? Воно ж свіже-свіжесеньке, ще тепленьке,тільки-но з-під курки! – бабуся тримала в руці біле яйце з надбитим вершком. – Бачиш, я ж присолила.
Я відразу уявила курку, її теплесеньку дупку, звідки вилазить яєчко, і не тільки. І ось воно в бабусиній руці, обмите, але все одно пахне курником, наближається до мого рота під її докірливим поглядом.
– Ба, ну давай я кашу з’їм. Навіть молочну, якщо хочеш, із пінкою. Ну тільки не сире яйце, ба… – я потихеньку відхилялася назад до стіни, але відступати особливо не було куди.
– Гуляти не підеш, – розпочала бабуня перемовини. – А Женька з Юлею вже гуляють, кликали. Женя, он, на рік за тебе молодша, а на півтори голови вища. А Юля як добре їсть!

Бака (Катерина Бабкіна)

Не було, здається, тоді в моєму світі нічого страшнішого за німу чорну та покручену Ґоранову баку. Двір наш був невеличкий, і з-поміж моїх найперших спогадів було, як хтось дзвінким голосом сонячної днини кричить десь під вікнами: бааааака, бака! Здається, я тоді була ще зовсім мала – а Ґоран уже ходив на вулицю сам і гукав баку в вікно, щоби вона кинула йому яблуко чи подивилася на кошеня, яке він знайшов. Утім, імовірно, і Ґоран був тоді ще дуже маленький, а гуляти виходив сам, бо в нього просто не було мами.