Він зняв «Шосте чуття», «Знаки», «Таємний ліс» і «Спліт». І не зняв «Гаррі Поттер і Принц-напівкровка», отримавши від студії відмову через провал фільму «Дівчина з води».

В його творчій біографії пліч-о-пліч уживаються номінації на найкращі фільми і на найгірші фільми, тому кожне його нове творіння — це кіт у мішку, який, одначе, неодмінно користується увагою глядачів, оскільки враження від фільму, позитивне чи не дуже, майже завжди виявляється сюрпризом.

М. Найт Ш’ямалан — режисер неоднозначний, як і його творчий доробок, проте він має власний, легко впізнаваний почерк, в який, до того ж, намертво вплетений вплив Хічкока.

Хічкоківське дихання у фільмі Ш’ямалана «Час» / Old відчувається навіть у на перших порах ідилічних картинках повсякденного життя сім’ї, що вибралася на тропічний курорт. У тому, як вони у передчутті спільного відпочинку разом їдуть в автобусі, у тому, як спілкуються між собою і з батьками діти, як безтурботно розстеляють на пляжі килимки — у всьому цьому присутнє саме те тривожне передчуття невідомого, яке у кінематографі найчастіше всього пов’язують з «королем саспенсу». І саспенсу у Ш’ямалана настільки багато, що вже, здається, навіть грайлива і прозора хвиля океану несе в собі страх. І це не далеко від істини.

Це вже згодом, лавіруючи між основними подіями трилера, режисер розкриває нам, що не така вже й щаслива ця сім’я, і що діти мають психологічні травми, і що взагалі весь цей фільм знімався задля того, щоб у найнапруженіші моменти з’ясовувати стосунки і провадити задушевні розмови, які у цьому випадку виглядали більш неймовірними, ніж сама містика, якою просякнуто фільм.

Окремою одиницею серед авторів «Часу» виступає оператор. У фільмі він використав чи не всі прийоми операторського мистецтва. Чіткі і зрозумілі панорами і крупні плани змінюються кадрами, які, на перший погляд, могли бути зняті невмілою рукою. Або камерою, яка стоїть непомітно і нерухомо і фіксує те, що випадково потрапляє в її об’єктив: пейзаж, око людини на весь екран, чиєсь коліно, капелюшок. У якийсь момент ми чи не хвилину спостерігаємо діалог, який відбувається між декількома людьми, але у об’єктив потрапили лише випадкові фрагменти їхніх тіл. Абсолютний фрагментарний розгардіяш у той момент, коли і так до кінця ще незрозуміло, що за таємницю приховує острів.

Крім того, що камера «Часу» любить все знімати згори, а іноді дуже прискіпливо, а іноді мляво і ніби граючись — вона з особливою майстерністю знімає океан. Забирається і в морську безодню, і в глибину печери. Завмирає довгими планами, коли хоче особливо полоскотати нам нерви і доводить до сказу, коли ніяк не продемонструє, що ж там таке жахливе сталося з дітьми, на що дорослі дивляться з погано прихованим жахом.

І ось вам old school фільму Old: його знято на 35-міліметрову кіноплівку. Ясно, що після цього плівка оцифрується і до кінотеатрів фільм надійде уже на цифрових носіях, але, як-то кажуть, — сам факт!

Old Ш’ямалана — це чергова спроба мистецького переосмислення часу. Він створив місце, де час летить швидше, і спробував проаналізувати, як це вплине на людину, зокрема на її тіло.

Трансформація особистості героїв відбувається паралельно з трансформацією їхніх тіл. Діти, що враз стали дорослими тілами — подорослішали і мізками. Щоправда, є деякі сумніви в ментальному дорослішанні хлопчика, що кілька хвилин тому був 9-річним і щойно отримав цілком візуально очевидну зрілість. І це був єдиний персонаж, що розпускав нюні, нив і плакав. Але, між тим, і часу він даремно не гаяв: поки швидко старіючі дорослі ламали голови, як з усього цього вибиратися — він зробив вагітною свою товаришку. Найт, це точно трилер? Зал гиржав.

Подекуди спроби Ш’ямалана проаналізувати час, точніше навіть виправдати не до кінця досконало розкритий у фільмі вплив часу на людське тіло, настільки очевидні, що краще б він лишив це на розсуд глядача. Бо у якийсь момент уже герої починають діяти наперед і пояснювати, чому часова швидкоплинність не впливає на довжину їхніх нігтів і волосся. Угу. У той момент, коли вони, ніби-то, повинні бути у шоковому стані, панічно рятуватися з острова або божеволіти від страху. Голлівуд рідко коли дозволяє собі розкіш обійтися без довгих розмов у недоречний момент.

Хоча тему божевілля Ш’ямалан таки не оминув і знову довів, що це вдається йому чи не найкраще: «У якому фільмі разом грали Джек Ніколсон і Марлон Брандо?» — торочить один з героїв у найнапруженіші моменти, божеволіючи на наших очах. Я сама ледь не збожеволіла, поки не згадала (вже вийшовши із залу) — Джек Ніколсон і Марлон Брандо зустрілися разом на знімальному майданчику вестерну «Закрути Міссурі» 1976 року.

Він вносить у свій фільм елементи боді-хоррору, вражаюче ламаючи тіло іншої героїні.

І змушує наприкінці дітей, які перескочили своє дитинство, будувати замок на піску як метафору швидкоплинності життя.

А взагалі, «Час» — це просто переосмислена класична історія у нових умовах, нових декораціях, з новим сюжетом: «Десять негренят пішли обідати, один поперхнувся — їх залишилося дев’ять»…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вдова померла, хай живе Вдова! Рецензія на фільм «Чорна вдова»