Станом на 19 березня 2020 року штат Вашингтон є одним з найбільш уражених коронавірусом в США. З початку спалаху епідемії штат втратив 74 людини і має наразі 1377 підтверджених хворих. Зручного і швидкого тестування вашинґтонці не отримали досі, тому експерти з вірусології і статистики називають геть інші цифри, а губернатор штату посилює карантинні заходи щодня. Олександра Орлова, письменниця і перекладачка, з 2012-го року замешкана у штаті Вашинґтон (США), розповідає про життя в осередку епідемії.
У штаті Вашинґтон (не плутати, будь ласка, зі столицею США в окрузі Колумбія) перший випадок COVID-19 було зафіксовано наприкінці січня, він же став першим для всієї країни, а за місяць відбувся потужний сплеск у передмісті Сіетла Кіркланді, де я наразі живу. Для красивого затишного містечка на березі озера, де, буквально, сусідять Білл Ґейтс і Джефф Безос, це справжнє випробування. На жаль, вірус розповсюдився у тутешньому будинку для літніх людей, що стало фактично вироком для його резидентів, й абсолютною несподіванкою і трагедією для їхніх близьких.
Обмежувальні заходи
З 2 березня місцеві офіси почали ініціювати дистанційну роботу для своїх співробітників. З того часу ми з чоловіком працюємо з дому, встигли виробити нові звички, створили певні запаси продуктів (для себе і кота), морально підготувалися до того, що подібний стиль буття може залишитися з нами на багато тижнів, якщо не місяців, але сподіваємося на краще.
За ці декілька тижнів ми спостерігали разючу зміну наративу влади різних рівнів: від “немає причин для хвилювань” до “ми маємо бути готові до найскладнішого періоду з часів Другої світової війни”. Повна свобода дій і пересувань та “business as usual” поступово змінилися на повний карантин офісів і навчальних закладів, припинення роботи непродуктових крамниць, сервісів, публічних закладів, відміни всіх нетермінових медичних процедур та операцій. Весь громадський транспорт їздить за звичним розкладом, втім, певні маршрути і кількість рейсів таки змінилися — не з чийогось розпоряження, а через значне зменшення пасажиропотоку. Зазвичай метушливий Сіетл не спорожнів, але разюче стишився. Ніяких заторів на дорогах і натовпів на зупинках. Черги зринають біля великих продуктових крамниць, але їхні співробітники намагаються оптимізувати пересування і дистанцію покупців. Певні товари (на зразок, блоків туалетного паперу, парерових рушників, санітазейрів) видають до п’яти штук в одні руки. З іншого боку, чимало нішевих мереж магазинів не мають проблем ані з ажіотажем, ані з асортиментом. А ще вони виокремлюють години для безпечних відвідин людей похилого віку й напрацьовують практику доставки продуктів до їхніх осель.
Маски у нас майже зовсім не носять. Справа, здебільшого, не в ігноруванні чи соромі. Вже місяць їх просто ніде не придбати. Дефіцит навіть у медичних установах, тому прості люди, що мали запаси масок до початку епідемії, передають їх медикам.
Посиленння карантинних заходів у штаті відбувалося поступово і, на позір, повільно з цілого ряду причин. Школи зачинилися лише тоді, коли більш-менш вирішилося питання допомоги з догляду і забезпечення ланчів для дітей із малозабезпечених родин. Вже кілька днів активно приймаються постанови зі зменшення податків, сплати аренди і кредитів; фінансових компенсацій для тих, хто у скруті, а таких — чимало. Дається взнаки і ситуація на фондовій біржі.
Вірус в історіях людей
Непростий час вимагає змін і пристосування. Деякі ресторани відчинилися в понеділок, тільки щоб попрощатися зі співробітниками на невизнаений час, віддати харчі притулкам для безхатченків і зачинити двері з поміткою: “We do not know what the future holds” (Ми не знаємо, що принесе майбутнє). Інші — швидко перепрофілювалися на сервіси з доставкою, а вишукані вечері в меню замінили на бургери. Студії йоги й фітнесу, музеї і театри, навіть зоопарки і квіткові оранжереї роблять онлайн трансляції з платним чи вільним доступом. Великі парки і заповідники відмінили сплату внесків за в’їзд на їхню територію, аби люди могли більше гуляти на природі. Утім, прогулянки можуть вже незабаром стати розкішшю, адже відучора у штаті Каліфорнія всім громадянам забронено виходити з дому без поважної причини.
Відверто кажучи, вашинґтонці своєю поведінкою “напрошуються” на посилення режиму, адже парки, сквери, ігрові майданчики заповнені вщерть. Приваблені сонцем, люди збираються великими компаніями пограти у волейбол, посмажити сосиски. Рекомендовані дистанції і заходи безпеки порушуються, молодь продовжує легковажити. Для мене це дуже блюче спостереження, адже це відбувається водночас із тим, як місцеві ком’юніті оплакують жертв коронавірусу, “олюднюють” цифри фотографіями й історіями. Ось, стареньке подружжя — вони прожили разом півстоліття і померли в один день. Ось професор університету — студенти чекали на повернення до його лекцій, але не судилося. Ось власник маленького сіетлського ринку і неперевршений знавець вашинґтонських вин — йому призначили тест майже випадково, просто помітили затеменення в районі легенів на рентгені, а за два дні його не стало. Ось мама шести діток, вона подолала рак на четвертій стадії, але не встояла перед COVID-19.
Немає сенсу покладатися виключно на реакцію влади, зараз ми самі здатні завадити новим жертвам, уникаючи зустрічей, залишаючись вдома. А якщо в ізоляції стає нестерпно від нудьги чи власної безпорадності, можна підтримати місцевий Food Bank чи іншу благодійну організацію, замовити книжку не з великої мережі, а інді-книгарні, що нині не має змоги працювати у звичному режимі, порадіти за тих, хто здолав хворобу — їх наразі у нас небагато, але обов’язково буде більше.
Материал подготовила Татьяна Гордиенко.
Серия репортажей от первого лица «Мир на карантине» регулярно выходит на WoMo.ua с целью познакомить наших читателей с личным измерением эпидемии коронавирусом, с реальным положением вещейв отдельно взятых странах и городах через свидетельства непосредственных участников событий и с историями всех тех, кто делит с нами глобальный опыт нелегкого испытания.
