Сталкінг: Коли дзвінки й повідомлення несуть небезпеку

Реальна історія Яни Товпеко

У поведінці людей терміном «сталкінг» називають переслідування когось, нав’язування себе комусь, домагання або психологічний тиск. По суті, це вид психологічного насилля, яке в окремих випадках може переростати і у фізичне. В Україні ж на рівні законодавства сталкінг не визнають як злочин і жертви залишаються сам на сам зі своїм переслідувачем — жодних законних способів протидії чи захисту немає. До того ж, через непроінформованість люди не завжди можуть відразу зрозуміти, що стали жертвою сталкінгу та вчасно обрати правильну модель поведінки. Тому сьогодні, коли в Україні відзначається День проти сталкінгу, своєю історією з WoMo ділиться Яна Товпеко.

Моя ситуація була досить стандартною: декілька років тому, я розійшлася зі своїм партнером через сварку і, фактично, він сам запропонував припинити стосунки. Ми припинили спілкуватися, але через певний час він почав телефонувати й казати, що ніби-то не дає свою згоду на цей розрив. У нього чомусь була концепція, що розійтися люди можуть лише за взаємної згоди, а якщо один з партнерів хоче зберегти взаємини, то вони мають тривати. Спочатку це не виглядало як психологічний тиск і тим паче насильство, це просто була нав’язлива увага: він постійно мене кудись запрошував, писав, дзвонив. Я відповідала на його повідомлення й дзвінки, щоразу відмовляючи і нагадуючи, що ми розійшлися й більше немає про що говорити. А згодом він почав мені погрожувати, але не прямо, а натяками. Писав, що буде чекати біля будинку, вистежувати біля офісу, і ми таки зустрінемося. В реальності ж він жодного разу цього не зробив, але мені весь час було дуже страшно.

Я щодня отримувала листи на робочу й особисту електронні пошти та у всі можливі месенджери, він дзвонив десятки разів. Я відчувала постійний тиск і страх, почала розповідати друзям, але, на жаль, не всі мене зрозуміли. Більшість людей дивувалися: «Невже ти не можеш просто не звертати уваги?» Але, повірте, дуже складно не реагувати на 50 дзвінків чи повідомлення типу «Ти ще не в готелі?». При цьому в перервах між непрямими погрозами він запрошував в кафе і навіть просив вибачення.

Я забанила всі його акаунти, але він створював нові й щоразу знаходив новий спосіб написати чи подзвонити мені. Така агресивна фаза тривала десь 2 роки, і я нічого не могла вдіяти.

Одного разу він навіть запропонував зустрітися й попрощатися, пообіцяв після цієї зустрічі більше не дзвонити. Я погодилася, але після зустрічі він навпаки зрозумів, що таки може якісь свої пропозиції «продавити» і це його активізувало ще більше. У мене було враження, що він зібрав про мене і мою родину всю можливу інформацію й цим демонстрував мені свою силу й рівень контролю. До того ж, йому цей тиск і залякування майже нічого не коштували, адже листи на пошту чи повідомлення у вайбері та соцмережах безкоштовні.

…Цей сталкінг триває з 2014 року. Колишній і досі мені періодично пише з проханнями розбанити його справжні акаунти, а за моїми сторінками в соцмережах спостерігає за допомогою фейкових.

Я навіть зверталася в поліцію, але мені слідчий сказав, що дзвінки та повідомлення не є злочином і що ніхто не буде розслідувати таку справу. Дійсно, я розумію, що це дивно виглядає, тому що людина натякає на дуже страшні речі, але ж іноді запрошує на каву. І ніби ж фізичного насилля немає, але весь цей період я жила в постійному страху, завжди очікуючи на щось погане.

Зрозумівши, що мені немає до кого звертатися по допомогу, я почала шукати інформацію про сталкінг та подібні історії. Укр- та рунеті не знайшла майже нічого, а от з європейських джерел дізналася, що за статистикою сталкерами найчастіше стають колишні партнери. 90% жертв сталкінгу — жінки, і нерідко випадки психологічного тиску за допомогою різних технічних засобів підштовхували жертву до самогубства. Такі дані не могли не лякати, і я почала шукати нові інструменти захисту.

Знайомий полісмен порадив опублікувати у соцмережах прінскріни з його повідомленнями-погрозами, де видно було б ім’я й прізвище сталкера. Я опублікувала, люди почали обговорювати, коментувати, радити, а оскільки переслідувач мав хорошу роботу й дорожив своєю репутацією — він злякався. Десь на тиждень він зник. Але потім все відновилося. Тоді я почала знову викладати прінскріни й написала йому, що в одному з таких постів можу тегнути його шефа, колег, компанію тощо. Мені насправді дуже не подобаються такі методи, я б дуже хотіла мати змогу звернутися до поліції та, на жаль, довелося використати не дуже цивілізований, але єдиний можливий інструмент, — погрози у відповідь. І все через те, що в Україні немає відповідного законодавства, на відміну від США, Великобританії, Австралії, Польщі. У Великобританії, якщо ти тричі кажеш людині, що не хочеш з нею спілкуватися, то наступні спроби зв’язатися вже вважаються сталкінгом. Там сталкера можуть оштрафувати або, наприклад, заборонити наближатися до жертви і навіть позбавити волі.

І мені здається, що якби в моєму випадку переслідувач декілька разів сплатив штраф чи оплачував кожне з відправлених повідомлень, то вся ця історія швидко б закінчилася.

Поради жертвам сталкінгу

1. Не відповідати на повідомлення та дзвінки. Будь-яка відповідь лише підігріває інтерес сталкера.

2. По можливості змінити адресу, номер телефону, електронну поштову скриньку тощо. Або ж хоча б на певний час поїхати відпочити.

3. Заблокувати переслідувача у всіх соціальних мережах.

4. Піддати публічності історію сталкінгу. Для багатьох людей питання репутації є важливим і це може зупинити переслідувача.

5. Ділитися власним досвідом. Ваша історія може потім дуже підтримати й допомогти іншим.

Фото: кадр із серіалу «Ти»

-Читайте також: #StopStalking: В Україні запустили ініціативу проти переслідувань

Мы в Facebook