Сталкінг: Коли дзвінки й повідомлення несуть небезпеку

У поведінці людей терміном «сталкінг» називають переслідування когось, нав’язування себе комусь, домагання або психологічний тиск. По суті, це вид психологічного насилля, яке в окремих випадках може переростати і у фізичне. В Україні ж на рівні законодавства сталкінг не визнають як злочин і жертви залишаються сам на сам зі своїм переслідувачем — жодних законних способів протидії чи захисту немає. До того ж, через непроінформованість люди не завжди можуть відразу зрозуміти, що стали жертвою сталкінгу та вчасно обрати правильну модель поведінки. Cвоєю історією з WoMo ділиться Яна Товпеко.

Моя ситуація була досить стандартною: декілька років тому, я розійшлася зі своїм партнером через сварку і, фактично, він сам запропонував припинити стосунки. Ми припинили спілкуватися, але через певний час він почав телефонувати й казати, що ніби-то не дає свою згоду на цей розрив. У нього чомусь була концепція, що розійтися люди можуть лише за взаємної згоди, а якщо один з партнерів хоче зберегти взаємини, то вони мають тривати. Спочатку це не виглядало як психологічний тиск і тим паче насильство, це просто була нав’язлива увага: він постійно мене кудись запрошував, писав, дзвонив. Я відповідала на його повідомлення й дзвінки, щоразу відмовляючи і нагадуючи, що ми розійшлися й більше немає про що говорити. А згодом він почав мені погрожувати, але не прямо, а натяками. Писав, що буде чекати біля будинку, вистежувати біля офісу, і ми таки зустрінемося. В реальності ж він жодного разу цього не зробив, але мені весь час було дуже страшно.

Я щодня отримувала листи на робочу й особисту електронні пошти та у всі можливі месенджери, він дзвонив десятки разів. Я відчувала постійний тиск і страх, почала розповідати друзям, але, на жаль, не всі мене зрозуміли. Більшість людей дивувалися: «Невже ти не можеш просто не звертати уваги?» Але, повірте, дуже складно не реагувати на 50 дзвінків чи повідомлення типу «Ти ще не в готелі?». При цьому в перервах між непрямими погрозами він запрошував в кафе і навіть просив вибачення.

Я забанила всі його акаунти, але він створював нові й щоразу знаходив новий спосіб написати чи подзвонити мені. Така агресивна фаза тривала десь 2 роки, і я нічого не могла вдіяти.

Одного разу він навіть запропонував зустрітися й попрощатися, пообіцяв після цієї зустрічі більше не дзвонити. Я погодилася, але після зустрічі він навпаки зрозумів, що таки може якісь свої пропозиції «продавити» і це його активізувало ще більше. У мене було враження, що він зібрав про мене і мою родину всю можливу інформацію й цим демонстрував мені свою силу й рівень контролю. До того ж, йому цей тиск і залякування майже нічого не коштували, адже листи на пошту чи повідомлення у вайбері та соцмережах безкоштовні.

…Цей сталкінг триває з 2014 року. Колишній і досі мені періодично пише з проханнями розбанити його справжні акаунти, а за моїми сторінками в соцмережах спостерігає за допомогою фейкових.

Я навіть зверталася в поліцію, але мені слідчий сказав, що дзвінки та повідомлення не є злочином і що ніхто не буде розслідувати таку справу. Дійсно, я розумію, що це дивно виглядає, тому що людина натякає на дуже страшні речі, але ж іноді запрошує на каву. І ніби ж фізичного насилля немає, але весь цей період я жила в постійному страху, завжди очікуючи на щось погане.

Зрозумівши, що мені немає до кого звертатися по допомогу, я почала шукати інформацію про сталкінг та подібні історії. Укр- та рунеті не знайшла майже нічого, а от з європейських джерел дізналася, що за статистикою сталкерами найчастіше стають колишні партнери. 90% жертв сталкінгу — жінки, і нерідко випадки психологічного тиску за допомогою різних технічних засобів підштовхували жертву до самогубства. Такі дані не могли не лякати, і я почала шукати нові інструменти захисту.

Знайомий полісмен порадив опублікувати у соцмережах прінскріни з його повідомленнями-погрозами, де видно було б ім’я й прізвище сталкера. Я опублікувала, люди почали обговорювати, коментувати, радити, а оскільки переслідувач мав хорошу роботу й дорожив своєю репутацією — він злякався. Десь на тиждень він зник. Але потім все відновилося. Тоді я почала знову викладати прінскріни й написала йому, що в одному з таких постів можу тегнути його шефа, колег, компанію тощо. Мені насправді дуже не подобаються такі методи, я б дуже хотіла мати змогу звернутися до поліції та, на жаль, довелося використати не дуже цивілізований, але єдиний можливий інструмент, — погрози у відповідь. І все через те, що в Україні немає відповідного законодавства, на відміну від США, Великобританії, Австралії, Польщі. У Великобританії, якщо ти тричі кажеш людині, що не хочеш з нею спілкуватися, то наступні спроби зв’язатися вже вважаються сталкінгом. Там сталкера можуть оштрафувати або, наприклад, заборонити наближатися до жертви і навіть позбавити волі.

І мені здається, що якби в моєму випадку переслідувач декілька разів сплатив штраф чи оплачував кожне з відправлених повідомлень, то вся ця історія швидко б закінчилася.

Поради жертвам сталкінгу

1. Не відповідати на повідомлення та дзвінки. Будь-яка відповідь лише підігріває інтерес сталкера.

2. По можливості змінити адресу, номер телефону, електронну поштову скриньку тощо. Або ж хоча б на певний час поїхати відпочити.

3. Заблокувати переслідувача у всіх соціальних мережах.

4. Піддати публічності історію сталкінгу. Для багатьох людей питання репутації є важливим і це може зупинити переслідувача.

5. Ділитися власним досвідом. Ваша історія може потім дуже підтримати й допомогти іншим.

Фото: кадр із серіалу «Ти»

-Читайте також: #StopStalking: В Україні запустили ініціативу проти переслідувань