Дима Зицер — педагог, спикер, основатель Института неформального образования и частной школы «Апельсин», в последнее время является одним из самых радикальных гуру для родителей. Он утверждает, что мы воспитываем детей неправильно. Но мы не виноваты. Мы действуем так, потому что нас, в свою очередь, воспитали неправильно. А как же правильно? А правильно — как книга пишет. Книга «Свобода від виховання» от издательства «Віват».
Щодня ми працюємо на інфофронті, виствілюючи подвиги українських жінок та впливаючи на світову спільноту інформаційно.
Ми просимо нас підтримати, аби ми й надалі могли виконувати нашу місію на шляху до української перемоги
Підтримати womo.ua
Батьківський страх
Нам, батькам, страшно — весь час. Ми живемо, постійно остерігаючись, аби щось не трапилось з дитиною. Одним зі шляхів виходу з цього стану найчастіше стає різке підвищення батьківського контролю; ми намагаємося тримати руку на пульсі кожної хвилини дитячого життя, влізти всередину, в усі деталі. Саме тому найчастіше ми відповідаємо «ні». Навіть коли дуже хочемо сказати «так».
Норма
Норма — це коли близька людина справді близька, причому не за принципом «Я зараз завдаю їй болю заради неї, виросте — подякує». Бо не подякує! Може, і процідить крізь зуби щось на кшталт: «Добре, що мене змушували», та насправді віри цьому не йнятиме. Норма — це коли ми не думаємо повсякчас про те, що можна й чого не можна коханому, а просто живемо разом, щохвилини насолоджуємося спілкуванням та й самою можливістю бути поруч.
У мене такий характер
Усі люди різні, і здебільшого вони просто не можуть змінитися. Педагогічна фантазія про те, що будь-яку рису можна прищепити, — не більше ніж шарлатанський домисел. (…) Згубне для розвитку людини протистояння характерів може відбуватися практично від народження. І починається воно із заперечення самого факту наявності характеру у дитини».
Останні новини
- WoMo-каталог прикрас: нові колекції ювелірних виробів від українських брендів
- Афіша тижня: що подивитися, послухати та куди сходити 22-28 квітня
- Фільм «Западня» скоро вийде в український прокат: дата прем’єри, трейлер, сюжет
- На Міжнародному форумі PRNext’24 оголосили переможців Національного рейтингу «Репутаційні АКТИВісти»
- Премія Георгія Ґонґадзе: оприлюднили короткий список номінантів на здобуття відзнаки за 2024 рік Новости на главной
Як спати
Гадаю, що у кожної людини має бути своє місце для сну. (…) Адже це чудовий досвід — уміння відділяти себе від середовища й оточення, перебувати наодинці з собою, розважатися самостійно, засинати на самоті. І цієї навички людина набуває дуже-дуже швидко: маленькі діти можуть самі себе заколисувати. Похитався в різні боки, пробурмотів щось і заснув.
— Читайте также: Дима Зицер: «Растить — родительская свобода и радость. Воспитывать — родительская тюрьма»
Чому ти так робиш?
На запитання дорослого: «Чому ти так робиш?», що його несамовито повторює доросла людина, відповіді часто просто немає. Не існує. Потрібно розуміти: єдине, що ховається за цим бездумним запитанням — це бажання керувати. Точніше, прагнення здобути бодай ілюзію управління. Без якої себе іноді дуже важко опанувати.
Чи забуваються дитячі образи
Мені здається, що діти образи не забувають. Вони вчаться з ними жити. І, на жаль, ці образи впливають на їхнє майбутнє життя набагато сильніше, ніж наші, бо питома вага кожної з них щодо загальної тривалості життя виходить значно більшою. Тому і нам, дорослим, важливо не вмовляти самих себе, що все забудеться і вибачиться, не лаяти себе за кожну помилку, а вчитися жити з власними образами і з образами, які ми мимохіть наносимо іншим. Учитися визнавати, вибачатися, пропонувати допомогу, виправляти становище. Вчитися про це говорити.
Дитячі істерики
Замість того, щоби вічно шукати маніпулятивні способи припинення неприємних нам проявів близьких, я б запропонував поставитись до них людяно. Гадаю, що людину в істериці передусім шкода. Це нормально — жаліти того, кому зле, чи не так? От і повідомимо їй про це. Адже дуже важливо почути, що тебе жаліють. (…) Далі. Пропонуйте допомогу. (…) Принесіть склянку води, відведіть умитися. Якщо допомогу відкинули, просто відійдіть — нехай вона трохи побуде з собою наодинці. Надайте їй можливість перевірити власні механізми переходу до іншого стану. Третє. Слід пояснити нашу позицію. Зокрема, що ми не вміємо, не готові спілкуватися зараз і в такий спосіб (що найчастіше правда).
— Читайте также: Триггеры гнева: Что вызывает истерику у ребенка
Читання
Не хочуть вони, скажімо, читати в чотири роки — то їм це й не потрібно! Світ вони пізнають не менш активно, ніж їхні освічені мами й тата. Що їхнім предкам колись залишалось для пізнання світу, крім читання? Ні тобі подорожей, ні відео, ні уявлень. Але це все інструменти, які вимагають від людини не менш осмислення, ніж грамота. То чим вони гірші?
Що там в школі?
Час починати спілкуватися. Розповідаючи дитині про наші переживання, цікаві зустрічі, здивування, радощі, ми простягаємо їй руку і даєм право на власну розповідь. І разом із тим виявляємо, що цікавішого співрозмовника годі і шукати (…). От і весь секрет. Бажаєте мати можливість слухати про їхнє життя — розказуйте про своє.
Тема сексу
Як і що казати? Правду. (…) Стривожились? Поясніть — чому. Тільки говоріть! Розмова про секс не має нічого спільного з розпустою, навпаки, в певному розумінні сам факт такої роїмови вже є щепленням від розпусти і вульгарності.
