Резолюція 1325 «Жінки, мир та безпека» Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй (РБ ООН) стала однією з головних новин світових медіа, коли її ухвалили 31 жовтня 2000 року. У ній наголошували на більш руйнівному впливі військових конфліктів на жінок, ніж на чоловіків. А низьку ефективність мирних перемовин у Боснії та Герцеговині, Руанді, Сьєрра-Леоне пов’язали з відсутністю жінок у складі делегацій.
Щодня ми працюємо на інфофронті, виствілюючи подвиги українських жінок та впливаючи на світову спільноту інформаційно.
Ми просимо нас підтримати, аби ми й надалі могли виконувати нашу місію на шляху до української перемоги
Підтримати womo.ua
Цей документ надалі стали називати мандатом «Жінки, мир та безпека», адже пізніше додали ще сім резолюцій, які стають практичним інструментом для примусу урядів дорого сплатити за те, що вони не дбають про дотримання прав та безпеку жінок. Чому Україна ратифікувала цей документ? Як мандат захистить українок в умовах війни на вільних та окупованих територіях та після її завершення? Як має подбати Кабінет міністрів про права цивільних українок, взявши на себе виконання цієї резолюції, читайте у матеріалі.
Резолюція 1325 сприяє притягненню винних до відповідальності
Резолюція 1325 з’явилася на світ через війни. Оскільки вони не припиняються, документ зберігає свою актуальність вже 23 рік поспіль. Проголосували її на Радбезі ООН, і росія, яка нині розв’язала війну в Україні, підтримала цей документ і навіть ратифікувала! Україна це зробила у 2016 році, уже під час війни, оскільки прагне усіма можливими способами притягнути до відповідальності країну-окупанта, яка перетворила зґвалтування та катування на складову тактики ведення війни. Адже мандат «Жінки, мир та безпека» встановлює міжнародні стандарти захисту постраждалих від сексуального насильства і сприяє притягненню винних до відповідальності.
Але насправді документ значно ширший: його мета — зробити життя жінок та дівчат безпечним у постконфліктний час у тих країнах, де вже є війна, і не допустити появу нових країн на мапі воєн.
Кожна з держав-членів ООН після ухвалення відповідної резолюції повинна її положення додати до Національного плану дій, в якому має бути перелік усіх необхідних заходів, спрямованих на повноцінне втілення документа. Україна ухвалила два такі плани.
Перший затвердили на період з 2016 до 2020 року. Серед основних цілей на чільному місці захист жінок і дівчат, які постраждали від сексуального насильства на території Криму та в ОРДЛО. Йшлося про ідентифікацію, надання допомоги та інформування про допомогу. Але за результатами його виконання до 2020 року вагомі зміни стосувалися переважно захисту прав жінок у ЗСУ, що цілком зрозуміло в умовах війни.
«Скасували заборону для жінок сержантського складу обіймати бойові посади у Збройних Силах, дозволили набір дівчат на навчання до військових та військово-морських ліцеїв, провели навчальні заходи для фахівців сектору безпеки та оборони, просвітницькі заходи для населення, законодавчо врегулювали оформлення жінок у ЗСУ, тож снайперки вже не кухарі», — наголосила заступниця міністра оборони України Ганна Маляр.
Читати також: Український прорив 2: ЗСУ отримають інфраструктуру, що забезпечує гендерну повагу до військовослужбовиць в рамках мандату ООН «Жінки, мир та безпека»
Не дійшли руки до запровадження механізму ідентифікації та моніторингу потенційних викликів безпеці жінок та дівчат у широкому розумінні — запобігання різним формам насильства, захист від епідемій та наслідків стихійних лих. А головне — заходи щодо захисту жінок та дітей, постраждалих внаслідок конфлікту, зокрема від сексуального насильства, у чинному законодавстві не були втілені. Саме тому вирішили ці вимоги додати до другого Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 (2000) «Жінки, мир та безпека», період виконання якого триватиме до 2025 року.
Документ ґрунтується на двох самостійних, але рівних концепціях — захист від сексуального насильства та зростаюча участь жінок у всіх галузях (політичній, соціальній, військовій та економічній)
Перша концепція: захист від сексуального насильства
Серед українців, які перебували та продовжують перебувати на окупованих територіях, внутрішньо переміщених осіб, безробітних ВПО, постраждалих від насильства за ознакою статі та інших вразливих груп переважну кількість становлять жінки та дівчатка. Враховуючи, що Україна взяла на себе обов’язок у межах Резолюції 1325 здійснювати судове переслідування осіб, винних у відповідних злочинах, необхідною є зміна самого підходу щодо судового переслідування під час воєнного конфлікту. Йдеться про заборону вимагання від постраждалої особи підтвердження фактів вчинення сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, а також унеможливлення застосування амністії до осіб, визнаних винними у геноциді, злочинах проти людства та воєнних злочинах, зокрема у злочинах, що стосуються сексуального та інших форм насильства щодо жінок і дівчаток.
Ще однією новацією стане запровадження принципу універсальної юрисдикції. Тобто такої дії законодавства про кримінальну відповідальність, яка не пов’язана з місцем вчинення злочину, громадянством, постійним місцем проживання підозрюваного чи потерпілого або шкодою національним інтересам держави.
Не менш революційною є розроблення та закріплення інституту кримінальної відповідальності навіть військового командування та цивільних начальників за воєнні злочини, скоєні їхніми підлеглими, що буде відповідати нормам та практиці міжнародного гуманітарного та кримінального права. Для цього у Верховній Раді вже є законопроєкт №7290 від 15.04.2022, який пропонує внести зміни до Кримінального кодексу та Кримінального процесуального кодексу України.
Настав вже запровадити проміжне відшкодування, яке задовольнятиме найбільш невідкладні потреби постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, а також визначення загальних розмірів відшкодування. Доведеться судам розширити права постраждалих щодо отримання медичної та психологічної допомоги, правових та соціальних послуг, економічної реабілітації.
Письмово з цими положеннями Україна пообіцяла не тягнути до 2025 року та впровадити положення найближчим часом.
Друга концепція: зростання участі жінок у роботі всіх галузей
Впродовж 2018-2020 років кадри центральних та місцевих органів виконавчої влади проходили фахову підготовку, аби сприяти втіленню Нацплану на регіональному рівні з урахуванням місцевих нюансів. Розробляючи місцеві ініціативи щодо допомоги жінкам та дівчаткам в умовах війни, керувалися 4 «Р»: Participation (участь), Prevention (запобігання), Protection (захист) і тепер додалось й четверте — «потрібність».
Національний план дій закликає врахувати особливості. Західні області України відрізняються більшою кількістю проблем жінок-ВПО. Населення там зросло на 30-40%. Запорізька область спрямована на порятунок людей від окупантів, перетворившись на хаб. А Херсонська область на ментальному, економічному та інших рівнях оговтується після піврічного перебування в окупації. Вони мають залучати всю експертизу, аби створювати таку дорожню карту, яка буде актуальною, залежно від ситуації у конкретному регіоні. Для реалізації змін є ресурси — система обміну досвідом, тренінги, грантові програми.
Пріоритетом є сприяння розвитку бізнесу. Жінки втрачають попередню роботу та не знаходять нову, ставши ВПО. У тих, хто зберіг місце роботи, доходи скоротилися на 50-70% від довоєнних зарплат. Фактично йдеться про маргіналізацію жінок-переселенок. До того ж вони зазнають насильства від чоловіків, бо ті також втратили роботу та соцзв’язки після переїзду.
Жінки-ВПО у роз’єднаних родинах є найуразливішою групою: самі відповідають за життя та безпеку дітей, більше витрачають на забезпечення побутових умов, залежать майже на 90% від виплат держави та чоловіка, якщо той ще має можливість надіслати кошти.
Ментальне здоров’я — напрям, яким опікується МОЗ. Усі жінки страждають від бомбардувань. Зростає кількість звернень через страх втратити власне життя, членів родини, оселі. У жінок з дітьми, що залишилися в Україні, відбувається стигматизація «погана мати», синдром того, хто вижив, провина перед загиблими тощо. Вони переживають депресію та тривожність, коли є членами родин військовослужбовців — живий (хвилюються), загинув (горе втрати, матеріальні проблеми, як пояснювати дітям). Зростає фізичне та психологічне навантаження, бо жінки сам на сам залишаються з дітьми, інвалідами, які потребують догляду, пенсіонерами. Після повернення чоловіка з війни з фізичними травмами відбувається складна адаптація у стосунках, втрата чоловіком заробітків через інвалідність, налагодження стосунків дітей із батьком. Така ж важка ситуація після повернення з полону.
Читати також: Український прорив 3: успішні кейси з виконання резолюції Ради безпеки ООН 1325 «Жінки, мир та безпека»
Активізацію жінок в органах самоврядування реалізовують через аудит, поки що вибори та конкурси через воєнний стан не проводять. Наприклад, у Києві запровадили гендерний аудит складу штабів та комісій з питань реагування на безпекові виклики. Йдеться про збільшення кількості жінок у структурах з пожежної, техногенної, радіаційної та інших видів безпеки. Також збільшилася кількість жінок у командах психологічного реагування щодо повідомлень про домашнє насильство.
Окрема тема — виготовлення креативних інформаційних матеріалів. Йдеться і про буклети для мам, і про комікси для дівчаток та підлітків, в яких розкажуть як про їх права та безмежні можливості, так і про алгоритм дій у різноманітних екстрених ситуаціях — від пожежі до зґвалтування.
Місце, над яким ще треба працювати у Національній програмі 2025 року, — це повернення українських жінок та дітей з території країни-окупанта, оскільки жодного правового механізму вплинути на агресора поки що не впровадили. А агресор повертати наших співвітчизниць не поспішає, утримуючи їх за цивільних заручників. Але Україна буде тиснути на кремль, бо ніколи не відмовиться від своїх громадянок, і резолюція 1325, яку рф підтримала у Радбезі ООН, є ще одним вагомим знаряддям тиску на воєнних злочинців.
Тетяна Марінова
Спецпроєкт створено в рамках проєкту «Supporting women, peace and security in Ukraine» консорціумом організацій — «Центр економічного відновлення», «La Strada», «Поруч», «Інститут конструктивної журналістики та нових медіа» за фінансової підтримки Посольства Великобританії в Україні та є відповідальністю медіа, думка журналістів та експертів може не збігати з думкою Посольства і учасників Консорціуму.
